Українська література - статті та реферати

Публіцистична та літературна діяльність І. Багряного (Лозов’ягин Іван Павлович)

Всі публікації щодо:
Багряний Іван

Творчість І. Багряного присвячена викриттю й засудженню тоталітарної сталінської репресивної системи. Публіцист був виразником антирадянської ідеології. І. Багряний тривалий час був штучно вилученим з материкового літературно-мовного процесу. Фактично лише в 1990-і роки читачі України, які майже 50 років не мали про цього письменника уявлення, одержали можливість безперешкодно читати його художні твори. Публіцистичні тексти стали доступними ще пізніше. Окреме, найбільш повне видання публіцистичних творів І. Багряного вийшло у світ 1996 р. у видавництві «Смолоскип», яке, до речі, має ім’я І. Багряного. Публіцистика письменника становить особливий інтерес тому, що він творив у вільних від ідеологічного тиску умовах. Особливе враження справляє те, що фактично вже 50 років тому він бачив безперспективність комуністичної системи, що трималася на жахливій системі державного терору. Багряний викривав антинародний, антилюдський характер комуністичної системи. Трибуною ж радянських письменників-публіцистів була офіційна преса, яка в силу пануючої концепції однопартійності, діючи нерідко репресивними методами, вилучила з публіцистики плюралізм думок, будь-яку критику реалій існуючої системи і правлячого апарату. Тому публіцистичні твори І. Багряного були забороненими на той час і не мали ніякого шансу бути надрукованими на сторінках радянської преси, а лише за кордоном, в еміграції побачили світ. Тривалий час у Радянській Україні творчість письменника замовчувалась. Якщо в останні роки український читач дістав можливість прочитати художні твори І. Багряного, то його публіцистика мало відома.

Літературна творчість Івана Багряного — визначне й своєрідне явище в історії української літератури ХХ століття. Його творча спадщина поєднує різні періоди (20-і — 40-і — 50-і роки) та різні (радянську й діаспорну) гілки українського письменства.

Основною ідеєю життя й творчості Багряного була загальнонаціональна ідея української незалежної державності в конкретному втіленні безкомпромісної боротьби за визволення України з радянської тюрми народів.

Літературну творчість І. Багряний розпочав ще під час навчання в Охтирській вищепочатковій школі, редагуючи учнівський рукописний журнал «Надія». З 1924 року він входив до охтирської філії літературного угрупування «Плуг», де 1925 року під псевдонімом «Іван Полярний» видав збірку новел «Чорні силуети». Перший твір, підписаний ім’ям «Іван Багряний», був надрукований у київському журналі «Глобус» за 1926 рік. У наступних роках його поетичні та прозові твори періодично з’являються на сторінках українських журналів. 1929 року вийшла перша збірка поезій І. Багряного «До меж заказаних», що мала підзаголовок «Поезії. Кн. 2».

Сенсацією в українському літературному середовищі стала поема «Ave Maria» (1929), яку молодий поет видав в Охтирці власним коштом. Твір одразу ж був заборонений, але 90% тиражу вже встигло розійтися. Гнів цензури викликав не так зміст поеми, як передмова, написана у формі листа до редактора, де автор виступив проти свавілля радянської цензури.

1930 року І. Багряний видав великий історичний роман у віршах «Скелька». Але ситуація в країні вже докорінно змінювалася. 1931 року в журналі «Критика» була надрукована велика стаття-донос О. Правдюка «Куркульським шляхом», в якій автора «Скельки» було названо «співцем куркульської ідеології» та відвертим ворогом радянської влади. Була заборонена поетична збірка «В поті чола». І. Багряний ще встиг видати книжку нарисів «Крокви над табором», але 16 квітня 1932 року його було заарештовано і за звинуваченням у контрреволюційній пропаганді засуджено до заслання на Далекий Схід. Там він оселився серед українців т. зв. Зеленого Клину, життя і побут яких він пізніше змалював у романі «Тигролови».

Звільнившись, І. Багряний виїхав до Охтирки. І року не пробувши на волі, 16 червня 1938 року він знову потрапив за ґрати. 1 квітня 1940 року справу І. Багряного було припинено за відсутністю доказів, і він вийшов із неволі. Два роки допитів у харківських тюрмах лягли в основу роману «Сад Гетсиманський». Під час окупації України фашистами І. Багряний працював художником в Охтирському театрі, друкувався в газетах «Голос Охтирщини», «Нова Україна», «Наші дні». Написав комедію-сатиру «Генерал», яку запропонував до постановки Охтирському театру. 1942 року, коли почалися репресії фашистів проти українського самостійницького руху, письменника засудили до страти, і він був змушений переховуватися. І. Багряний перебрався на Галичину, де на нелегальній схованці УПА за два тижні написав роман «Тигролови», який у дуже скороченому вигляді вийшов 1944 року у видавництві «Вечірня година» під назвою «Звіролови». Тоді ж була написана поема «Гуляй-поле».

Наближення кінця війни змусило І. Багряного емігрувати: спочатку до Словаччини, потім до Австрії та Німеччини, де він опинився в американській зоні окупації у таборах «Ді-Пі». Виступаючи проти примусового повернення до СРСР, якого вимагала радянська адміністрація, І. Багряний написав памфлет «Чому я не хочу вертатися до СРСР?», в якому пояснював західним союзникам, що5 змусило тисячі людей тікати зі своєї батьківщини.

1991 року І. Багряний був нагороджений Державною премією України ім. Т. Г. Шевченка (посмертно).