Українська література - статті та реферати

Творчість У. Самчука

Всі публікації щодо:
Самчук Улас

Автор монументальних творів, повістей, статей, спогадів, романів «Марія», «Ост», роману-трилогії «Волинь». Перші літературні спроби Уласа Самчука припадають іще на гімназійні часи, невдовзі після яких у варшавському часописі «Наша бесіда» було опубліковано оповідання «На старих стежках» (1926); з цього часу прізвище письменника доволі часто з'являється на сторінках «Літературно-наукового вісника» (Львів) та інших журналів. По-справжньому письменник став відомим після написання повісті (роману) «Марія» (1939) — перший художнiй документ української лiтератури про голодомор, написаний за кордоном. В Уласа Самчука давні традиційні проблеми моралі, праці на землі, достатку, любові та щастя, християнської моралі, національної свідомості, батьків та дітей, постають у самобутній художній інтерпретації. Трагедія Маріїного роду відбувається день за днем. Єдина дочка з маленькою дитиною гинуть у голодних муках. Середульший син стає більшовицьким катом. Символічним є і те, що відступника-сина карає насмерть рідний батько Корній. У романі-хроніці «Марія»(1934) письменник прагне розв’язати одну із складних проблем — проблему виживання нації в екстремальних умовах. Автор розглядає життя окремої людини як постійну боротьбу за існування та життя нації як практику виживання в умовах етноциду. У прозі У.Самчука відтворено насичену протиріччями й позначену трагізмом епоху, яка відбилася на психології українського селянина. На відміну від епопеї «Волинь», роман «Марія» не має яскраво вираженого автобіографічного характеру, але все ж має певні автобіографічні риси. В основі твору - реальні події. Прототипом головної героїні стала дерманська красуня Мотря, весела, працьовита, привітна дівчина, прототипом Гната - рідний дядько письменника. А ось картини більшовицького господарювання, голоду - з розповідей утікачів з «соціалістичного раю». Через трагедію однієї людини автор показує трагедію усієї нації в певний період її існування.

Роман-трилогія «Волинь» - це «кремезна селянська епопея» ( Є. Маланюк). «Волинь» - твір значною мірою автобіографічний. В основу його сюжету покладено факти життя автора та його родини. Трилогія «Волинь» охоплює історію українського роду Довбенків, які міцно, серцем приросли до наймальовничішого куточка України. Їм визначено долею жити у час великих соціальних зрушень, боротися за збереження своєї сім'ї, свого добробуту, коріння, любові до землі. Матвій та Володько Довбенки - носії поглядів селян на світ, нового та старого. Матвій не мислить себе без праці на землі, яка дає йому фізичні сили і духовну міць, та Володько зачарований красою Волині, загадковістю її природи, хай важкою, але життєдійною силою селянської праці, вбирає, як губка, події навколишнього життя і покидає рідну домівку, щоб здобути знання і ними бути корисним рідному краю. Самчук поселив родину Довбенків на хутір, розповідає про їхнє родинне життя, в якому панує мир, спокій, злагода. У кожного своя робота. Василь та Хведот цікавляться, як і батько, господарством. А ось Володька, викупаного в красі волинської природи, «більше цікавлять книжки та малюнки, та спів, та музика, та школа, та міста, та краї далекі, всілякі розповіді про страшне, про незбагнуте та про «Боже». Володько не може змиритися з байдужістю народу до своєї власної долі, з відсутністю у народу почуття самоповаги. Як і сам автор, Володько вважає фатальною помилкою цілого народу те, що українці - це тільки селянська нація. Ні! Заперечує автор. А тому Володько у романі з'являється ще і як людина, збагачена мудрістю народів усього світу.

Роман «Юність Василя Шеремети» (1943), як і роман «Волинь», є, значною мірою, автобіографічним твором. Долю головного героя Василя Шеремети можна розглядати як продовження біографії Володька Довбенка з «Волині». Говорячи, що бачить у ньому «мішанину Байрона і селюка», сам автор вказує на романтичну вдачу героя, а, використовуючи алюзію до шекспірівського Гамлета, розкриває роздвоєність його душі. Герой ставить перед собою одвічне гамлетівське питання: «Бути чи не бути». Наприкінці повісті Василь набуває відносної душевної рівноваги, що прийшла на зміну стану роздвоєності. Віднайденню рівноваги, цілісності деякою мірою сприяє спілкування героя з Настею Мединською.