Українська література - статті та реферати
Соціально-психологічна проза в українській літературі ХІХ ст. Натуралізм
Всі публікації щодо:
Історія літератури
Всі публікації щодо:
Теорія літератури
Постать Панаса Мирного захоплює духовною силою і цільністю, непохитністю і постійністю в своїх переконаннях. Його творчість — ціла епоха в історії української літератури. Під його пером проза здійснила перехід від «селянської оповіді» до романів із соціально-психологічним осердям. Оповідання й повість «Чіпка» заклали підвалини великої соціально-психологічної прози. Його Брат високо оцінив повість і підключився до роботи над розгортанням повісті у роман. У 1903 р. журнал «Киевская старина» друкує роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні» під назвою «Пропаща сила». Автор відобразив у творі соціальні процеси не самі по собі, а через психологію героїв, їх думки, прагнення, переживання. Поява соціально-психологічного роману — ознака зрілості літератури, перехід її на вищий щабель. І в цьому неперевершена заслуга Панаса Мирного. Письменник залишив нам у спадок великі романи — «Хіба ревуть воли...» та «Повія», три повісті — «П'яниця», «Лихі люди», «Лихо давнє й сьогочасне», чим увійшов у літературу як основоположник українського соціально-психологічного роману і повісті, як майстер великих прозових жанрів.
Загалом новий крок в освоєнні традиційної для української літератури теми села
становили твори І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, Б. Грінченка, почасти О. Кониського та інших, позначені соціально й художньо глибоким відтворенням як загальних процесів, так і поведінки окремих людських громад і їх членів; не колекціонування фактів народної темноти, духовного понівечіння людини, не зображення ідіотизму життя забитого селянина, а осудження рабської психології й поведінки, породжених гнобленням, прагнення розбудити й виховати людську гідність, волю до боротьби за зміну несправедливих відносин, за соціальне оновлення життя. Потреби українського національно-визвольного руху в другій половині ХІХ ст. особливо вимагали тісного поєднання гуманізму й демократизму, демократичного й національного первнів. Національно гнаними були не лише українські соціальні низи, а й нечисленна національно свідома «еліта», серед неї й письменники, чого не знали, наприклад, письменники російські чи польські. Реальне зображення рядової людини з її повсякденним життям та інтересами індивідуальним внутрішнім світом, соціальна й психологічна зумовленість характерів — основні відкриття української реалістичної літератури ХІХ ст. У Марка Вовчка зображення навколишнього середовища підпорядковане завданню соціально-психологічної характеристики героїв. Обставини виступають як чинники формування характерів героїв, їхніх дій, настроїв, думок, прагнень. Так, у повісті «Інститутка» соціальну й побутову атмосферу, в якій діють герої і яка зумовлює їхні настрої, переживання, прагнення та вчинки, складають типові явища: моторошна атмосфера кріпосницької неволі в поміщицькому маєтку, тяжке невільницьке становище кріпаків, чутки про катування селян у інших маєтках і втечі кріпаків, жорстокі знущання інститутки над своїми селянами, її самодурство, моральна деградація панства.
У 80-90-х роках лави українських прозаїків поповнюють Б. Грінченко, С. Ковалів, О. Маковей, Т. Бордуляк, А. Чайковський, Олена Пчілка, Н. Кобринська, Є. Ярошинська та інші. Твори письменників-різночинців відбивають фахові — педагогічні, лікарські, слідчо-судові — зацікавлення авторів, помножені на соціально-психологічну
проблематику життя соціально-психологічні повісті й романи «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» (1876), «Повія» (1883-1884) Панаса Мирного, «Boa constrictor» (1878), «На дні» (1881), «Основи суспільності» (1894), «Для домашнього огнища» (1892) І. Франка.
Натуралізм — літературний напрямок, що склався в західній літературі в останній третині 19 століття ( 1870-1890). Для нього була характерною настанова на фотографічно точне й неупереджене зображення дійсності, під якою насамперед розумілося матеріально-побутове довкілля, а також людського характеру, що бачився крізь через призму фатальної зумовленості фізіологічною природою та середовищем. Натуралісти намагалися зробити свої твори «клінічно точними документами» дійсності, її точною фотографією. Вони закликали не уникати малювання неприємних деталей навколишнього світу, залюбки показувати життя соціального дна, відтворювати хворобливу психіку людини, її сексуальні звички в українській літературі. Натуралізм представлений творчістю І. Франка. Концепція Франкового «наукового реалізму», як і «експериментального роману» Е. Золя, зародилася на спільному для обидвох авторів позитивістському ґрунті у сприятливій атмосфері загальноєвропейського культурного розвитку. Однак Франкова концепція натуралізму формувалася також і під впливом відповідних традицій і тенденцій в українському літературному процесі, а також була зумовлена індивідуальними особливостями творчого мислення письменника, а відтак зберегла в собі ознаки індивідуальної своєрідності та національної самобутності. Елементи натуралізму проявляються навіть у загалом романтичних творах І. Франка (детальні описи кривавих сцен катування у «Петріях і Довбущуках» (1875—1876); драстичні подробиці в епізоді полювання на ведмедя, у батальних сценах повісті «Захар Беркут» (1882)). За Т. Гундоровою, «Boa constrictor» у редакції 1878 року має ознаки «першої в українській літературі натуралістичної повісті». Натуралізм у творі присутній у змалюванні важкого дитинства Германа Гольдкремера, у зображенні того життєвого бруду, який весь час оточував його; у «фактографічному» відтворенні особливостей злиденного життя і побуту робітників копалень; у зацікавленні патологічними проявами психіки Рифки та Готліба. Торкається автор повісті і проблеми спадковості (Готліб успадкував риси психічної патології від батьків).