Українська література - статті та реферати

Елементи синкретизму в обрядовій поезії. Обрядова поезія календарного циклу та родинно-обрядова поезія

Всі публікації щодо:
Фольклор

Обрядова поезія — це твори фольклору, які виникли й виконувалися під час здійснення обрядів — встановлених традицією дій, що мають для виконавців магічне, юридично-побутове й ритуально-ігрове значення. Святкові обряди і ритуали супроводжували пісенні твори відповідного змісту, які й складають цикл календарно-обрядової поезії. До нього належать: колядки, щедрівки, посівання (новорічні віншування), ринд зівки (рогульки), веснянки (гаївки), русальні (троїцькі, петрівчані, царинні), купальські (собіткові), обжинкові пісні.

Синкретизм поезії - це певне поєднання римованих рухів з піснею-музикою і елементами слова. У найдавнішому поєднанні керівна роль випадала на долю ритму, послідовно нормованого мелодію і розвивався при ній поетичний текст. Роль останнього виконували вигуки, вираження емоцій, кілька незначних, незмістовні слів, носіїв такту та мелодії. Такий характер найдавнішої пісні-гри, що відповідала потребі дати вихід, полегшення, звільнення фізичної та психічної енергії шляхом ритмічно упорядкованих звуків і рухів. Ще Арістотель для драми сформулював поняття катарсису, коли трагедія викликає гнів, страх, співчуття, і цим змушує глядача відчувати духовне переживання, тим самим очищує душу людини, виховує його.

Обрядова поезія календарного циклу тісно пов'язана з трудовою діяльністю людей, господарськими сезонами, календарними циклами у природі, святами, що мали на меті задобрити божества, сприяти у рільництві, годівлі худоби. З обрядом колядування пов'язані мотиви одвічного родинного благополуччя, уславлення народження Ісуса Христа, хліборобської праці, захисту рідної землі («Ой добрий вечір, пане господарю», «Поза лісом, лісом темненьким», «Коню мій, коню вороненький»). Майже всі слова колядок, як і інших календарно-обрядових поезій, характеризуються образно-символічним, переносно-метафоричним змістом. Жниварські пісні українців, як і всіх слов'янських народів, відображають урочисту, відповідальну пору в житті хлібороба — збирання врожаю. Пісні поділяються на зажинкові, що виконуються до початку роботи, жнивні - виконувані під час збирання врожаю, та обжинкові (або дожинкові), що супроводжували свято закінчення жнив.

Веснянки - хорові пісні на честь приходу весни. В різних місцевостях України ці пісні називаються ще гаївками, яголойками, ягілками. Веснянки тісно пов'язані з календарем сільськогосподарських робіт і родинним побутом трудівників. Весною, як тільки вкриваються травами луки, «з води на берег виходять русалки». За народною уявою, це дівчата або молоді жінки, котрі під час купання втопилися і тепер живуть на дні глибоких рік і озер. Русальні пісні виконують тільки дівчата, хоча героями цих пісень є і жіночки-сестрички, і дівчата, «красні панночки», дівчатка-семилітки, і парубки. Купальські пісні - виконувались на свято Івана Купала. Це період літнього сонцестояння, кінець червня - початок липня. В селі вибирали відповідне дерево — вербу «Марену». Дівчата сплітали вінки з волошок, ромашок, маку, синіх польових сокирок...

Родинно-обрядова поезія. Весільні пісні. Тут багата символіка, паралелізми, яскраві епітети й порівняння, пестливі слова, персоніфіковані образи предметів природи, тваринного й рослинного світу. Так, молода порівнюється із зіркою, ягідкою, ластівкою, сонечком; називається княгинею, царівною, королівною, панночкою. А молодого величають князем, царенком, королевичем, паном, соколом. Голосіння. Голосіння - це народнопоетичні твори, пов'язані з похоронним обрядом. В їх основі лежать стародавні уявлення про те, що померлий продовжує існувати в невідомому далекому краю, але його зв'язок з оточенням, в якому він перебував до смерті, триває. Голосіння нагадують поетичний некролог, де померлий виступає перед живими як ідеал. Голосіння додає поховальному обряду ще більш трагічного звучання, водночас, вважають виконавці, полегшує душу, заспокоює рідних і близьких.