Українська література - статті та реферати
Загальна характеристика полемічної літератури. Жанри полемічної літератури. Особливості стилю. Творчість І. Вишенського
Всі публікації щодо:
Давня українська література
Всі публікації щодо:
Вишенський Іван
У 15 столітті в Україні відбувся значний сплеск літературного процесу - виник жанр полемічної літератури, як реакція на експансію католицької церкви. На розвиток полемічної літератури вплинули такі події як реформа календаря з наказу папи Григорія у 1581 році та офіційне оповіщення унії на Берестейському Соборі 1596 року. Особливого розвитку полемічна література набула в 16-17 століттях. Під полемічною літературою розуміють сукупність художньо-публіцистичних творів, які були написані у формі церковно-історичних трактатів, відкритих листів, послань, промов, ессе. Така форма літератури закликала до дискусії, суперечки протилежних сторін, тобто до полеміки.
Письменники-полемісти Мелетій Смотрицький («Тренос», «Календар римский новый»), Герасим Смотрицький («Ключі царства небесного»), Захар Копистенський («Палінодія»), Іван Вишенський («Рада про очищення церкви», послання до єпископів», «Посланіе до всех обще в Лядской земле живущих»).
Однак полемісти не обмежувалися проблемою боротьби з наступом католицизму. У своїх творах вони порушували питання реформування самої православної церкви, колективного управління її справами, висміювали відсталість і консерватизм православних ієрархів. Крім того, піднімалися і соціально-політичні проблеми: нерівноправності людей, експлуатації людини людиною й одного народу іншим.
Особливий полемічний пафос виділяє твори Івана Вишенського. Наприклад, у «Посланні до єпископів» (послання — це віршований або прозовий твір, написаний у формі листа чи звертання до однієї чи кількох осіб) він викриває духовенство як користолюбців, що забули Бога. Єдиним способом порятунку людини від егоїзму і жорстокості світу він вважав чернецтво. Сам Вишенський емігрував до Греції і став ченцем-відлюдником в одній з святих печер на горі Афон. Бажаючи, аби його твори мали якнайбільший вплив на православний люд, Вишенський приділяв увагу складанню настанов читачам стосовно розуміння своїх творів. Збірка послань І. Вишенського з Афону 1601 року призначалася якнайбільшій кількості людей («Книжечка»).
Бароко в давній українській літературі. Поезія І.Величковського
У XVII-XVIII ст. українська література, що також розвивалася в контексті європейського бароко, набула своєрідності та оригінальності. Замість простої гармонійності ренесансу в літературній традиції бароко панувала ускладненість. Антропоцентричність відійшла на задній план, і культура частково повернулася до теоцентризму. Динаміка і рухливість літературного бароко виявилася у прагненні авторів до напруги, авантюри, антитез, мистецької гри, намаганні схвилювати, занепокоїти читача. Звідси — пристрасть до гіпербол, парадоксів, гротеску. Поряд із староукраїнською літературною або церковнослов´янською мовою застосовувалась латина та польська мови. Література цього періоду була різножанровою і різноманітною за тематикою. Сюжети для творів письменники брали із сучасного їм життя, а героями ставали вихідці з усіх станів суспільства. Особливих успіхів у літературному бароковому процесі досягла українська віршована поезія, народні думи та пісні про «козацьку славу».
Представники: К.Транквіліон-Ставровецький, І.Гізель, Л.Баранович, І.Галятовський, П.Мамка, Г.Сковорода.
Характерним жанром барокової поезії є епіграма (короткий (часто на два—чотири рядки) сатиричний вірш глузливого змісту, спрямований проти якоїсь особи чи негативного суспільного явища). У цьому жанрі працював І. Величковський.
Іван Величковський прославився передусім двома рукописними книжечками: «Зегар з полузегарком» (1690) та «Млеко од овці пастору належне» (1691). Саме І. Величковського вважають найяскравішим представником української барокової поезії. Його творчості властиві як релігійні, так і світські мотиви, що розкриваються через філософську й морально-повчальну тематику. Прикметною бароковою рисою поезій І. Величковського є тяжіння до контрастів: читач — поет, життя — смерть, скупість — щедрість, гріх — праведність. Автор широко використовує сюжети й образи з міфології, церковних і світських писань, фольклору, його творам властива афористичність. І. Величковський більшість творів писав староукраїнською мовою із вкрапленнями церковнослов’янської та розмовної. Проте найбільшою заслугою поета вважається розробка теорії курйозного віршування.
Курйозний вірш (фр. curieux — допитливий, цікавий) — це вишуканий поетичний твір, незвичайний за формою, для якого характерне поєднання зорових і слухових елементів, узгоджених зі змістом. Твір, у якому домінує зоровий ефект, називають фігурним (латин. figura — вид, образ), такий вірш може мати різну графічну форму: трикутник, хрест, зірка, дерево, сокира тощо. У книжці «Млеко од овці пастору належне» він розглядає двадцять видів курйозної поезії й ілюструє їх своїми прикладами. Отже, ця книжка — своєрідний підручник із поетики. До найоригінальніших курйозних віршів належать: вірш-рак, який однаково читався з обох боків; акровірш, у якому зашифровано ім’я автора; вірш, уписаний у геометричну фігуру; вірш-лабіринт.