Українська література - статті та реферати

Драми та їх види

Походження шкільної драми пов'язане із статутом церковних та світських навчальних закладів, в яких сценічні вистави були обов'язковими для засвоєння латини. Особливого поширення набула завдяки єзуїтам, захопленим інтерпретацією біблійних та міфологічних сюжетів, передовсім тих сакральних джерел, що стосувалися історії католицької церкви. Шкільна драма спочатку розвивалася у католицько-християнському та антично-класичному напрямках. У ній вплив античної традиції (стислий виклад, наявність епілога тощо) поєднувався із середньовічною (відсутність єдності часу та місця, змішування трагічного і комічного і т.п.) та ренесансовою. Часто шкільна драма складалася з п'яти актів, після кожного з яких виступав хор. Вистава організовувалася переважно до Різдва, Великодня тощо.

В Україні шкільна драма поширилась (через Польщу) у 17-18 ст., створювалась викладачами та учнями духовних (братських) шкіл, спрямовувалась проти експансії католицизму. Основна її віршова форма — силабічна, писана українською книжною мовою.

Із збережених шкільних драм найдавніша — «Олексій, Божий чоловік» (1674). З останніх найвизначніших творів цього жанру були трагікомедія «Володимир» (1705) Феофана Прокоповича, присвячена гетьманові І. Мазепі, та п'єса невідомого автора «Милість Божа, од неудобноносимих обид лядських через Богдана Зиновія Хмельницкого, преславного войск Запорозких, свободившая...», поставлена 1728. До шкільної драми на біблійні сюжети додавалися інтермедії.

Основні особливості

1. Спектаклі відбувалися на сцені колегії (академії) або просто неба, на майдані.

2. Основна сцена шкільної драми мала означати землю. Вона була підкреслена лініями, що служили позначками для руху акторів.

3. Застосування театральних ефектів — видові, звукові.

4. Всі ролі виконували хлопці.

5. Глядачами були студенти та викладачі, їхні товариші, спеціально запрошені на виставу люди.

6. За правилом складалися такі шкільні драми з прологу, фабули й епілогу. Пролог виголошував звичайно сам автор: пояснював основну думку драми та її моральну ціль. Після прологу йшла фабула. Актів найменше було три, найбільше п’ять. Завершував драму епілог із подякою глядачам.

Історична драма - п'єса, в якій розповідається про життя й діяльність державних діячів, полководців та інших історичних осіб. Взірцями таких драм є «Володимир» Феофана Прокоповича, «Йосип Патріарх» Лаврентія Горки, анонімна «Милість Божа».

Великий крок уперед у розвитку української драми зробив Феофан Прокопович. У 1705 р. написав він драму «Владимир», до якої перший узяв тему з української історії. Драму назвав трагікомедією й присвятив її гетьманові Мазепі.

Феофан Прокопович був учителем у Київській академії, де в 1704 р. розпочав виклади поетики. Для свого предмета зложив підручник. У творах письменників хотів він бачити більше життєвої правди. Свої теоретичні погляди намагався здійснити практично в історичній драмі «Владимир».

Провідною думкою в ній є боротьба поступу з застоєм, нового ладу зі старим. Представником нового ладу, речником нових ідей у драмі є князь Володимир Великий, що задумує велике діло: ввести християнську релігію. У своїх змаганнях зустрічає він перешкоди з боку представників давнього ладу — поганських жерців Пияра, Куроїда й Жеривола. Автор із великою примішкою гумору характеризує тих ворогів поступу з їхніми поганими нахилами, грубим матеріалістичним світоглядом. Крім того, вносить у драму психологічний елемент, коли описує боротьбу в душі князя Володимира.

Вертеп. Окремим родом драми була вертепна драма. Вертеп — це була дерев’яна скринька у виді хатини, переділена на два поверхи. Замість людей виступали у вертепі ляльки, якими рухала особа поза вертепом, що проголошувала раз грубілим, раз тоншим голосом — відповідно до ролі — відповідні слова.

Вертепна драма постала у Західній Європі як сполука різдвяної драми зі світською драмою маріонеткового театру. В Україні розвинувся вертеп лише після того як інтермедія стала підупадати, хоч постав уже у XVII в. Популяризували його «мандрівні дяки-пиворізи».

В усіх нам відомих текстах вертепної драми (Маркевича, Ґалаґана й того, що видав Франко) українська вертепна драма складається з двох частин: релігійної й інтермедійної з національно-побутовим колоритом. У релігійній частині, яка відбувалася в горішньому поверсі вертепу, що уявляв собою Віфлеєм, чергувалися сцени народження Христа, поклону пастухів, вибухів гніву й люті Ірода, його смерті. В інтермедійній частині виступали постаті з народного життя: козак, поляк, жид, циган, литвин — з основними, характеристичними прикметами своєї вдачі.

Текст вертепної драми видали Маркевич у 1860 р. і Ґалаґан у 1882 р. До дому Ґалаґанів, власників маєтку в Сокиринцях на Полтавщині, зайшли в 1770 р. київські бурсаки з вертепом. Ґалаґани прийняли їх гостинно, уладили в себе вертеп, за що бурсаки полишили їм текст вертепної драми.

Чергування сцен у вертепній драмі. Релігійна частина своїм змістом найбільше наближується до «Комедії на Різдво Христове» Дмитра Туптала. Дія відбувається в горішньому й долішньому переділах в ось якому ході: Марія з малим Ісусом на руках; по правому боці Йосиф, по лівому — звірята. Паламар розповідає про народження Христа. Поява двох ангелів. Один будить пастухів. Пастухи приносять Христові в дарунок ягня. Просять Марію дозволу заспівати. Колядують, танцюють. Розмова трьох царів з Іродом. Поклін царів. Жовніри хваляться готовністю повбивати всіх дітей. Муки й смерть Ірода. Рахиль на сцені. Вбивство її дитини. Плач Рахилі. Хор співає: «Не плач, Рахиле».

В інтермедійній частині: дід і баба танцюють під звуки пісні «Ой, під вишенькою». Танець пікінера з мадяркою. Циган на коні. Циган із родиною. Сварка. Циган і цигани танцюють. Шляхтич пишається шляхетством. Пан б’є хлопця. Поява запорожця. Монолог запорожця. Танець запорожця з шинкаркою Хвеською. Танець його з циганкою. Танець жида й жидівки. Запорожець і жид. Запорожець приневолює чорта танцювати. Поява священика-уніата. Сповідь запорожця. Втеча священика. Селянин Клим дає дячкові безрогу за борг. Клим із жінкою танцюють. Клим і коза.