Українська література - статті та реферати
Вірші в давній українській літературі
Всі публікації щодо:
Давня українська література
Багатий відділ письменства середньої доби складають вірші. До буйного розвитку тієї галузі причинилася в головній мірі наука поетики, що була важливим предметом навчання в єзуїтських і православних школах. Очевидно, розуміння поезії було інше, ніж сьогодні, бо поезію вважали тільки наукою укладання віршів. Не була вона вільною творчістю поета, витвором його уяви, висловом його почувань, тільки штучним витвором школи й учених. Віршування прийшло в Україну з Західної Європи через Польщу.
Панівною в староукраїнській поезії ХVІ—ХVІІІ століть була силабічна (грец. склад) система віршування (найдавнішим її зразком вважають вірші в Острозькій біблії 1581 року, написані Герасимом Смотрицьким).
Це система, ритм у якій досягається завдяки періодичному повторенню рівної кількості складів (від 8 до 20, переважно 12, рідше — 11).
Ознаками системи є :
- невпорядковане, вільне розташування наголошених і ненаголошених складів усередині рядка;
- цезура (лат. відрубую) — велика пауза, що ділить рядок на дві частини;
- парне, переважно парокситонне римування (аа бб)
Силабічне віршування поширилося в українській літературі завдяки польській традиції та латиномовним поетикам. Із середини ХVІІІ століття під впливом народнопісенної традиції починається поступовий перехід до силабо-тонічної системи віршування.