Українська література - статті та реферати

«Хожденіє» Ігумена Даниїла

Всі публікації щодо:
Давня українська література

Саме церковнослов’янське слово «паломники» походило від звичаю приносити з собою пальмовий листок, знак, символіка якого формувалася спогадами про Неділю ваїй (Пальмову), тобто Вхід Господній до Єрусалиму, коли мешканці міста зустрічали Ісуса Христа як тріумфатора, стелячи одяг та зелене листя на дорогу перед ним Паломник не тільки маніфестував цим свою духовну присутність серед прихильників і послідовників Христа, що йде на жертовну смерть, але й засвідчував входження до сакрального простору Святої Землі своєї церковної спільноти.

Найдавніший український паломницький твір «Житье и хожденье Данила Русьскыя земли игумена» (далі — «Хожденіє» Данила ігумена), став і найпопулярнішим зразком цього літературного жанру. Ігумен Данило жив у другій половині ХІ — на початку ХІІ ст. Очевидно, він був настоятелем одного з монастирів на Чернігівщині. Згадувані в «Хожденії» походи Балдуїна І, що відбулися протягом 1106—1108 рр., дозволяють точніше встановити ймовірну дату паломництва: 1106—1107 рр.

Ігумен Данило жив в історичній лаврі прп. Сави Освяченого. Він відвідав Єрусалим, Вифлеєм, околиці Йордану. Його супроводив досвідчений старий палестинський монах. Достовірність почутої інформації автор перевіряє, розпитуючи авторитетних для нього осіб. В «Хожденії» виділяють вступ, опис маршруту подорожі, опис палестинських святинь, епілог та опис великоднього богослужіння на Гробі Господнім з чудом пасхального вогню. Сам предмет оповіді вимагає від паломника власного вправляння в аскетичних подвигах, особливо покори й молитви. Споглядання руським ігуменом Святої Землі розгортається в постійному супроводі Церкви.

Молитва трактується як запорука успішної подорожі й належного сприйняття її наслідків. Розповідаючи про повернення до Єрусалиму, ігумен Данило говорить, що мандрував Палестиною. Подорож ігумена Данила постає насамперед молитовним подвигом, що здійснюється за його народ і батьківщину. У всіх святих місцях згадував їх, перш за все молився за князів усіх і потім вже свої гріхи замолював.