Українська література - статті та реферати

Жанрові особливості драматургії 17-18 ст.

Всі публікації щодо:
Давня українська література

Українська драма розвивалася поступово, а в епоху бароко досягла свого найвищого розвитку. На думку, Івана Франка, драма зароджується ще у язичницькі часи у фольклорних дійствах, з приходом християнства переосмислюється, а згодом виходить з лона церкви. С Єфремов стоїть на думці про те, що жанр драми був запозичений із західно-європейської літератури через Польщу.

Перші українські драми ХVІІ ст. були віршованими діалогами й називалися шкільними, бо їх створювали й виконували в навчальних закладах. Авторами драматичних творів, як правило, були викладачі поетики, а виконавцями — їхні учні. Викладачі теорії літератури поділяли драматичні твори на трагедію, комедію і трагікомедію. За тематикою шкільні драми поділялись на кілька груп. До різдвяного і пасхального циклів належали п’єси, сюжети для яких запозичували з біблійних книг. Драми-міраклі мали теми, спільні з агіографічними легендами. Твори, в яких дійовими особами виступали персоніфіковані абстрактні поняття — любов, плач, надія, гордість називалися драмами-мораліте. Також окрему групу становили драми на історичну тематику. Слово про збурення пекла - великодня драма-містерія. В основі драми — сюжет із апокрифічного Никодимового Євангелія. Усі образи представлені у світлі апокрифів, а не у традиційній біблійній інтерпретації.

До найвідоміших шкільних драм ХVІІ ст. належить перша історична п’єса в українській літературі «Володимир» Феофана Прокоповича, присвячена гетьманові І. Мазепі (новаторська — автор відходить від біблійної тематикою, яка була присутня у традиційній шкільній драмі). Новаторським є жанр трагікомедії — жанр, у якому гармонійно поєднуються високий і низький стилі. Новаторство — перше звернення до національної історії. Автор проектує історичне минуле на сучасну йому епоху.

Шкільні драми за обсягом досить великі. В українській драматургії XVII — XVIII ст. значне місце займають короткі одноактні комічні п’єси — так звані інтермедії, або інтерлюдії на гумористично-анекдотичні сюжети. Головне призначення інтерлюдій полягало в тому, щоб дати відпочинок і розвагу глядачеві, стомленому серйозною дією, яка розігрувалася в основній п’єсі. Основна відмінність від драми: специфіка сюжету (з народного життя; жива народна мова). З інтермедій розвинувся жанр сучасної комедії.