Українська література - статті та реферати
Жанри перекладної літератури Київсько Русі
Всі публікації щодо:
Давня українська література
Всі публікації щодо:
Перекладна світська література
Всі публікації щодо:
Перекладна церковна література
Нова християнська література, що прийшла на Русь із прийняттям християнства, справила вагомий вплив на процес творення оригінальної руської літератури. Переклади, які робили давньоруські книжники із різних мов світу, набували ознак яскравого авторського втручання, наповнювали їх національним елементом і місцевою специфікою Руського краю.
Першими на Русі почали перекладати окремі частини Біблії. Так постали апракосні (неповні) Євангелія та Апостоли, які читалися під час богослужіння. Із книг Старого Заповіту особливого поширення набув "Псалтир". Користувалися давньоруські мислителі "Служебником" і "Требником", які давали науку для священників про відправу божественних служб і треб.
Релігійну літературу часів Київської Русі прийнято поділяти на канонічну (правовірну) та апокрифи.
До канонічної належать житія — житійні, агіографічні твори, присвячені подвижницькому життю святих. Вони перекладалися безпосередньо з грецьких оригіналів. "Житія" почасти дуже широкого обсягу, змістом надзвичайно різноманітні та подають велику галерею типів "християнських героїв".
Поступово виникли календарні житія, тобто розміщені за порядком днів пам’яті святих (Четьї-Мінеї, Синаксар чи Прологи). Існували й некалендарні житія — патерики, де житія розташовані в алфавітному чи географічному (Синайський патерик) порядку. Найбільшим здобутком цього жанру, витворений давньорус. книжниками, був Києво-Печерський патерик (поч. 13 ст), геогр..
На основі християнської літератури постала й активно
розвивалася проповідницька література. Головна природа проповіді (слова, повчання) — ораторська, риторична. Вони репрезентували систему християнських моральних
принципів і християнської філософії.
На Русі перекладалися проповіді Іоанна Златоустого, Єфрема Сирина, Василія Великого, Григорія Богослова, Тедора Студита, Кирила Александрійського та ін.
Апокрифи (від гр. апокрифос — таємний, прихований. Апокрифічні перекази прийшли на Русь із Візантії, Болгарії, Палестини. Отже, апокрифи — це твори на біблійну тематику, що доповнювали або уточнювали Святе Письмо, але з певних причин не були канонізовані церквою. Виникали, як правило, у народному середовищі, а наявний тут художній вимисел сприяв їх значному поширенню. Руські апокрифи перекладали з болгарських оригіналів, що, в свою чергу, спиралися на візантійську апокрифічну традицію, набуваючи у давньоруських перекладах місцевого характеру.
Тематично апокрифи поділяються на три основні групи: старозаповітні (народні розповіді про створення світу, перших людей), новозаповітні (апокрифічні євангелія Якова, Томи і Никодима), есхатологічні (від гр. есхатос — крайній, останній), які містили цікаві розповіді про кінець світу і Страшний Суд, про потойбічну долю праведників і грішників.
Найвідомішим новозаповітним апокрифом є "Ходіння апостола Андрія", що його Нестор увів до "Повісті врем'яних літ". "Ходіння Богородиці по муках" — це есхатологічний апокриф. Вагомий внесок у вивчення апокрифів зробив Іван Франко, підготувавши 5-томне видання "Апокрифи і легенди з українських рукописів"
До світської перекладної літератури належать наукові праці, історичні твори, повісті, вірші. Найпопулярнішимим були "Шестодневи", "Фізіолог" та твори енциклопедичного характеру — "Ізборники", "Бджола".
"Шестодневи" — це популярні у візантійсько-слов'янській літературі твори, які трактують християнське походження світу. Причому, це трактування має яскраво виявлений суспільний і літературно-художній характер, коли поряд із християнськими догмами бачимо прояви і власне авторської думки. Отже, в основі "Шестодневів" — популярна, певною мірою відповідна до пануючих суспільних настроїв літературно-художня розповідь про шість днів творення світу Богом, звідки й походить назва подібних творів. "Шестодневи" синтезували у собі елементи світської науки та філософські вчення про рух небесних світил, тварин, рослин тощо. Тут містяться всілякі моральні та релігійно-повчальні висновок.
Історія світової літератури знає чотири найбільш відомих "Шестодневи": "Бесіди на Шестоднев" Василія Великого (ІУ ст.), "Шість слів про сотворіння світу" Северіана, єпископа Гавальського (У ст.), "Похвала Богу про сотворіння всієї тварі" Георгія Пісіда (УП ст.), "Шестоднев" Іоанна Мкзарха Болгарського (X ст.).
"Шестодневи" перейняті духом і й ідеологією християнства, їхня суспільна роль — формування нового світогляду, відповідного до принципів християнської держави.
"Фізіолог" — це популярна зоологія, і популярний біологічний твір, що в алегорично-символічній формі викладає важливі положення християнської науки й, описуючи справжні та вигадані прикмети звірів, подає зразки для наслідування і повчання. Даний твір являє собою своєрідний збірник відомостей про звірів, птахів, комах, риб, дерева, каміння і т.п. Ці відомості черпались із Псалтиря, Біблії, творів античних і східних письменників й були опрацьовані християнськими письменниками і доповнені символічним тлумаченням відповідно до християнського світогляду.
Кожна стаття "Фізіолога", присвячена окремому звірові, поділяється на дві частини: в одній описують реальні властивості звіра, птаха, а в другій викладаються символічні тлумачення і вводиться певна морально-дидактична думка. Авторами "Фізіолога" називали знаменитих отців церкви — Василя Великого, Іоанна Золотоустго, Амвросія, Ієроніма.
Ізборники 1073 і 1076 рр.
Ізборник 1073 р. (Ізборник Святослава 1073 р.) називають найдавнішою датованою давньоукраїнською збіркою енциклопедичного характеру, що призначалася для читання освіченими людьми з вищих верств суспільства. Ця своєрідна давня енциклопедія містить близько 380 статей щонайменше 40 авторів. Ізборник 1073 року як давньоруська хрестоматія зі світової літератури, книга для читання, розрахована на широке коло читачів містить відомості з богослов'я, філософії, історії, медицини, біології, географії та багатьох інших галузей знання.
Традиційною є версія про те, що збірку було перекладено у X ст. для болгарського царя Симеона. Водночас існує й інша, за якою книгу перекладали з грецької мови безпосередньо київські книжники.
Своєрідна добірка мала цілком конкретну мету: дати пояснення широкому колу читачів, не обізнаних у тонкощах догматики і богослов’я, про основні істини християнського віровчення, запобігти основним непорозумінням, які могли виникнути при читанні книг Старого і Нового заповітів, викласти основи розуміння деяких закономірностей світобудови. Інакше кажучи, ввести ново просвічених християн у коло ідей та уявлень, пов’язаних із прийнятою ними вірою, а головне — у досить короткій і легкій формі допомогти їм освоїти рівень просвіти, який наблизив би їх до візантійської освіченості.
Особливої увги заслуговує стаття Георгія Хировоска називається "Про образи» - тлумачення не священних текстів, а поетичних форм, подано 27 категорій: алегорія, метафора, інверсія і т.д.
Ізборник 1076 року
Ізборник 1076 р. в науковій літературі іменується як Ізборник Святослава, Збірник 1076 р.
Порівнюючи Ізборники 1073 та 1076 років, учені дійшли висновку, що Ізборник 1073 року може бути майже повністю зведений до візантійсько-грецького архетипу. Натомість Ізборник 1076 року, очевидно, був складений уже на слов'янському грунті; до цього часу з повною достовірністю можуть бути зведені до грецьких оригіналів близько половини вміщених у ньому статей, і при цьому багато використаних у ньому джерел існувало вже не на грецькій, а на слов'янських мовах. Залежність текстів Ізборника 1076 року від їхніх болгарських оригіналів лише опосередкована. Зміст твору морально-релігійний. Ізборник 1076 року був значно доступнішим нашим предкам, ніж Ізборник 1073 року. Мова збірки він назвав простіша і зрозуміліша.Ізборник 1076 року складається із таких частин: три "повчання" батьків дітям ("Слово одного батька до свого сина" і "Повчання дітям" Ксенофонта та "Святої Теодрри"); "Атанасієві відповіді", завданням яких є пояснення важких місць св. Письма; оповідання про "Милостивого Созомена"; різні сентенції, речення, прислів'я, згруповані за темами.Структура твору є чітко продуманою і концептуальною. Починається Ізборник "Словом" про читання книг. Можливо, це була передмова руського книжника Іоана, його настанови щодо того, як слід читати цю книгу. Далі подано повчання батьків дітям та збірки сентенцій, зокрема "Поради для заможних", "Стословець"; вибрані місця з проповідей, а в кінці оповідання про Созомена.|'"Слово якогось отця до сина свого" було складене на основі візантійського твору імператора Василія "Повчання, подані синові його Льву", яке стало взірцем для Володимира Мономаха.
"БДЖОЛА"
Збірки афоризмів під назвою "Бджола" було складено у Візантії ченцем Антонієм у XI ст. На Русь вони прийшли разом із іншими творами і були перекладені з грецької мови вже у XII—XIII ст. на території Київської або Галицької землі. "Бджола" — антологія афоризмів і прислів'їв із Біблії, творів євангелістів, отців церкви, апостолів, античних письменників укладених за тематичним принципом: добродійне життя, правда, цнотливість, мужність, дружба і т.п. Протягом XII—ХУІІ ст. "Бджола" була улюбленою книгою для читання, її цитували письменники, філософи, державні діячі. Збірка була велика за обсягом. Вона містить понад 70 статей або ж розділів (слів), а також близько 2,5 тис. висловів на різноманітні теми: з античних письменників та філософів, отців християнської церкви, фрагментів зі Святого Письма, історичних діячів та анонімних авторів і Призначення цих цитацій — дати відповідь на питання: як жити у цьому світі.