Українська література - статті та реферати
Багатомовність давньої української літератури
Всі публікації щодо:
Давня українська література
Мова авторів — старослов’янська і давньоруська. Також варто згадати, що в епоХV Ренесансу роль літературної мови виконувала латина. У цей період література творилась також укр книжною мовою, рос, білорус, польською та ін. Спільність літературної мови, тобто латини породила багатоконтекстуальність, що означало приналежність одного й того ж автора до різних літератур. Тому у цей час сформувалися такі літературні контексти: укр-пол(один з найсильніщих), укр-рос, укр-білор та ін.
XVII ст. — різномовна. Вона творилася церковно-слов´янською (словеноруською), староукраїнською, старопольською, латинською та російською мовами. Багатомовність і відкритість — одна з характерних прикмет української літератури XVII—XVIII ст., ознака її європейського характеру.
Значення латинської мови для розвитку наукової та ХVдожньої думки Європи важко переоцінити: протягом багатьох століть вона залишалась провідною мовою освіти і науки. Коли, починаючи з XV ст., Україна поволі, але впевнено виходила зі стану вимушеної культурної замкнутості, багатомовність стає органічною рисою її літератури.
Майже до середини ХХ ст. у європейському літературознавстві панував погляд на латину як на гальмівний чинник у розвитку національних літератур. Критики (зазвичай необґрунтованої) латиномовна література зазнавала упродовж тривалого часу, і це стосувалося не лише мови, що нібито робила коло її реципієнтів обмеженим, а й тематики, мотивів, а також ХVдожньо-стилістичних засобів. Згодом погляд на ХVдожню спадщину авторів, які творили латиною, підлягає об’єктивізації.
Опрацювання латиномовного масиву в українській філології розпочалося із поетичних жанрів, зокрема, вельми поширеним на той час епічному та етикетному присвячена переважна більшість сучасних досліджень; розгляд прози досі обмежувався духовно-філософськими (С. Оріховський) та науковими (Ю. Дрогобич) трактатами, а також епістолярією Ю. Дрогобича, С. Оріховського, Г. Сковороди.
Також немало латиномовних творів містить літературно-публіцистична спадщина тих, без чиїх імен сьогодні важко уявити давню українську літературу: Герасим і Мелетій Смотрицькі, Лаврентій Зизаній, Памво Беринда.