Українська література - статті та реферати

Трагедокомедія Ф. Прокоповича «Володимир»

Всі публікації щодо:
Давня українська література
Прокопович Феофан

Феофан Прокопович - один із яскравих представників стилю бароко в українській та світовій літературі.

Драма написана в 1705 році. Головна тема - хрещення Русі князем Володимиром і боротьба з невігласами жерцями, неуцтвом, реакційним духовенством.

Новаторство автора в поемі: використання не релігійних сюжетів, але реального історичного українського матеріалу. Первісно твір був присвячений І. Мазепі як видатному культурному та історичному діячу, але згодом присвята була перероблена на користь Петра І.

Трагедокомедія написана силабічним 13-складовим віршем, складається з п'яти актів, прологу й епілогу.

Головними героями її є князь Володимир, Мечислав, жерці Піяр і Куроїд, а також дух князя Ярополка (Прокопович використовує елементи містики), біси. Ярополк, дізнавшись, що Володимир хоче прийняти християнство, намагається завадити йому через жерців. Але інтриги жерців не мають успіХV, і християнство на Русі таки приймається.

Автор використовує елементи комічного в творі, але при цьому чітко дотримується античних канонів драми: єдності місця і дії, єдність часу не є пріоритетною. Трагедокомедія написана мовою, яка наближається до живої української мови.

56. Філософські твори Сковороди

Григорій Сковорода залишив нам різноманітну творчу спадщину. Це і ліричні вірші, частина з яких стали народними піснями, і гострі викривальні вірші, у яких ми бачимо засудження вад тогочасного суспільства, і глибокі притчі, і повчальні байки.

Філософські трактати: Розмова п'яти подорожніх про істинне щастя в житті, Кільце. Дружня розмова про душевний світ, Розмова, звана алфавіт, чи буквар світу, Вдячний Еродій, Вбогий Жайворонок.

У притчі «Вдячний Еродій» він висміяв прагнення українського дворянства механічно наслідувати французам і німцям, розповів про мавпу, яка дає своїм дітям особливе «благородне» виховання. Це виховання здійснюється французькими учителями, що вчать мавп говорити французькою, співати, грати, танцювати, володіти світськими манерами.

Г.С.Сковорода був прихильником гармонійного виховання, розуміючи його як єдність розумового, фізичного, морального і естетичного виховання.

Розумове виховання — важливий елемент його педагогічної системи. Спираючись на знання, людина спроможна пізнати добро і зло, оцінити явища навколишньої дійсності. Мислитель обстоював необхідність навчання всіх дітей, незалежно від їх соціального стану. Школи мають бути доступними для навчання та рідномовними. Сковорода глибоко переконаний, що суспільство, у якому не буде насильства, духовної неволі може виникнути шляхом поширення освіти. Він підкреслював важливе значення морального виховання, головним завданням якого є виховання людяності, благородства і вдячності.

Сковорода схвалює батьків, котрі вчать дітей життєвої мудрості, критикував тих, хто заохочує до чванливості, егоїзму («Вбогий Жайворонок»). Таких батьків, хто передоручав виховання дітей нянькам, порівнював із зозулями.

Писав, що в кожній людині змалку закладені великі творчі здібності. Природа, вільні нахили, а не штучна виправка є основою виховання. Пропагує ідею сродної праці. Аналогічні думкт у жайворонку.

Алфавіт - ...Моя розмова стосується лише людинолюбних душ, чесних станів і благословенних видів промислу, які не суперечать божому і людському законові, а складають плодоносний церкви, ясніше кажучи, суспільства, сад, як окремі частини складають годинниковий механізм. Мова моя тоді спокійніша, коли кожна людина не лише добра, але і споріднену собі всіма сторонами знаходить роботу. Се і є бути щасливим, пізнати себе чи свою природу, взятися за своє споріднене діло і бути з ним у злагоді з загальною потребою. Така потреба — се благодійство і послуга. Не дивно, що в стародавніх римлян як потреба, так і благодійство означалося словом officium, тобто моральний обов'язок. Найдобріша людина тим неспокійніша і нещасніша, чим більшу посаду вона займає, але до неї не народжена. Та й як їй не бути нещасною, коли загубила той скарб, що дорожчий за все на світі: «Веселощі серця — життя для людини, і радість людська — єдовгоденність»(Сирах). Наркіс — пізнай себе - Головним і початковим пунктом премудрості є знання про Бога, але длядосягнення цього вищого щабля пізнання людина повинна пізнати саму себе,пізнати свій шлях, бо "не можна ніяк пізнати Господа, не пізнавши самогосебе". Щоб робити добро іншим і відганяти від них зло, людина маєпізнати добро та зло у собі й навчитися переборювати зло. Істинне щастялюдини — у ній самій, тому треба намагатися досконало пізнати себе ізаволодіти цим щастям. Людина, яка не пізнала себе і не вгамувала своїхпристрастей, мало чим відрізняється від тварин. Для того, хто пізнавсамого себе, легкою буде будь-яка справа. Пізнаючи себе і навколишній 'світ, людина самоутверджується, розвиває свої природні нахили іздібності, обирає свій шлях і усвідомленою "спорідненою" працею виконує своє земне призначення.

Книжники Видубицького монастиря.

Це був "вотчий" монастир Всеволода Ярославича. Перша літописна згадка про монастир датується 1070 роком, коли в монастирі заклали кам'яну церкву Архистратига Михаїла.

У цьому монастирі зібралися інтелектуальні й культурні сили того часу цей осередок книжників в основному працював на Володимира Мономаха, на утвердження його ідеології.

Представниками цього осередка є: Лазар, Олекса Лазоревич, Сильвестр, Володимир Мономах у пізнішому часі ігумен Мойсей "

1088 року ігуменом Видубицького монастиря став Лазар, Лазареві приписується авторство "Переказу про Бориса і Гліба», твору, котрий, власне, і засвідчив народження нового літературного осередку.

Очевидно, на літературному терені працював і Олекса Лазоревич. Він писав текст Мстиславового Євангелія, котре дослідники датують рубежем XI—XII ст.

Після смерті великого князя Святополка Ізяславича літописання було перенесено з Печерського монастиря до Видубицького. Основа для літературної творчості тут уже існувала. У Видубицькому монастирі працював ігумен Сильвестр, який 1116 року створив нову редакцію "Повісті врем'яних літ". Він певною мірою змінив ідеологічні орієнтири пам'ятки, поставивши на перше місце постать і діяльність князя Володимира Мономаха. Крім того, Сильвестр суттєво розширив цей звід старої української літератури, додавши сюди легенду про подорож апостола Андрія на Русь і "Повість про осліплення Василька Теребовльського". Так звана авторська примітка Сильвестра збереглася у "Повісті врем'яних літ" за Лаврентіївським списком під 1110 роком. У цій редакції найдавнішого київського літопису відображена грекофільська орієнтація Мономаховичів. Видубицький монастир, як уже говорилося, був вотчим монастирем Мономаховичів, тому творчість самого Володимира Мономаха відносимо до осередку книжників Видубицького монастиря. Саме за часів князювання Володимира Мономаха та завдяки його активній співдії Видубицькии монастир став одним із найбільших і найважливіших центрів Київської писемної школи, де продовжувалося літописання, створювалися оригінальні літературні твори, переписувалися книги, існувала книгозбірня.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.