Українська література - статті та реферати

Українсько-польський літературний контекст 16-17 ст.

Всі публікації щодо:
Давня українська література

Найвиразнішою, найрізкішою, коли не найглибшою, формою літературного контакту за того періоду була, без сумніву, релігійна полеміка навколо Берестейської унії 1596 року, що з перервами тривала протягом XVII і XVIII ст. її учасниками були поляки й українці, католики, уніати і православні. Брюкнер описував їхні дії точно і жорстко: У тій тривалій полеміці участь поляків була набагато меншою, ніж українців: Петро Скарга — єдина видатна постать (такі ж письменники, як Боїм чи Бембус, нині практично забуті), тоді як з української сторони маємо ціле сузір’я масштабних письменників — Вишенський, Копистенський, Потій, Смотрицький, Баранович та ін. Але що найважливіше з нашої перспективи, так це те, що дуже скоро, тобто починаючи з "Треносу" (1610) Смотрицького, полеміка як з уніатської, так і православної позицій провадиться тільки польською. Найбільш ранньою формою польського зацікавлення українікою були прості описи регіону. Саме такими є два твори, в яких Франко добачає перші паростки "української школи": "Ponoszą, to jest wysławienie panów i paniąt ziem ruskich i podolskich z męstwa, z obyczajów i z innych spraw poczciwych" Бартоломея Папроцького — твір геральдичний, у якому подано систематичний віршований опис шляхти цих земель, і "Roxolania" Себастіана Кльоновича (1584, латиною) — набагато вичерпніший огляд так званої Червоної Русі. Тут увага зосереджується не на шляхті і не тільки на містах (фрагмент про Львів був перекладений Франком14), а передусім на докладному описові життя і звичаїв українського селянства. Регіональна структура підходу цих авторів до українських земель підтверджується також контекстом інших їхніх творів: Папроцький, наприклад, згодом звертається до геральдичних описів прусської і власне польської шляхти, а Кльонович розвиває свій описовий талант у відомому творі "Flis" (1595). Невдовзі прокидається також більш специфічний інтерес до України, її народу, місцевого колориту й, подаючи приклад прийдешнім століттям, — фольклору. Найпомітнішими виявами таких фольклористичних зусиль (і з погляду колекцій, і як стилізовані імітації) є "Пісня про Козака і Килину" (1625) і рукописна збірка пісень значно пізнішого походження, приписувана польському поетові Домініку Рудницькому.