Українська література - статті та реферати
Острозький осередок
Всі публікації щодо:
Давня українська література
Більшість викладачів Острозького колегіуму, книжників науково-літературного гуртка і друкарні мали ґрунтовну на той час освіту, яку здобули у провідних європейських університетах і місцевих учителів. Першим ректором Острозької академії був письменник-полеміст, культурний і освітній діяч XVI ст. Герасим Смотрицький (?—1594).
Серед учителів Острозької школи були також греки. Один із них — Кирило Лукаріс (1572—1638) прибув до Острога 1594 р. Освіту він отримав у Венеції і Падуї (1588—1594), де вивчав діалектику, риторику, метафізику й етику в їх перипатетичній інтерпретації, слухав лекції Г. Галілея, мав ґрунтовні знання з давньогрецької, латинської та італійської мов. Повернувшись до Александрії на початку XVII ст., був спочатку александрійським, згодом константинопольським патріархом, продовжуючи дбати про розвиток освіти в Україні (сприяв освітнім проектам діячів братств). Виявляв інтерес до реформаційних учень, спілкувався з протестантами, за що був позбавлений патріаршого престолу.
До Острозького науково-літературного гуртка належав полеміст Клірик Острозький (кінець XVI — початок XVII ст.), який виступив під цим псевдонімом у творі «Отпись». Згідно з припущенням українського дослідника І. Мицька під цим псевдонімом творив острозький протопіп Ігнатій Наливайко, який до прибуття в Острог був учителем у Бузьку і Львові. Він є автором полемічного твору під назвою «Исторія о листрикійскомъ, т. е. разбойническомъ Ферарскомъ або Флоренскомъ синоді в коротці правдиве списана».
Серед книжників Острозького культурно-освітнього осередку помітна постать Христофора Філалета (середина XVI — початок XVII ст.), автора «Апокрисису», написаного у відповідь на книгу польського єзуїта П. Скарги «Брестський собор» (1597). Є докази, що під псевдонімом Христофора Філалета виступав Мартин Бронєвський, син польського протестантського діяча, шляхтича Прокопія Бронєвського.
В Острозькому колегіумі викладав також Даміан Наливайко (?—1627), якому, крім збірника моральних сентенцій, належить виданий в острозькій друкарні 1607 р. твір «Лікарство на оспалый (ледачий розум — Я. С.) умыслъ чоловічій» , що є перекладом давньоукраїнською мовою листа Йоанна Златоуста до ченця Феодора. Даміан Наливайко зробив значний внесок у розвиток афористичного типу філософського знання в Україні.
До книжників Острозького центру належав білорус Андрій Римша (прибл. 1550 — прибл. 1595), який був перекладачем, писав вірші. Йому належить видана в Острозі «Хронологія» — віршовий виклад деяких подій біблійної історії.
В Острозі працював і польсько-український поет (придворний поет князя Острозького) Симон Пекалід (Пенкальський, Пенкаля) (прибл. 1567 — прибл. 1601), який репрезентував латиномовну течію ренесансного гуманізму.
Репрезентантом містичної течії в Україні був письменник-полеміст Іван Вишенський, який підтримував тісні контакти з Острозьким центром, був пов'язаний з Йовом Княгиницьким особистою дружбою. Імовірно, саме в Острозі в період 1593—1596 pp. Іван Вишенський написав свій твір «Извещение краткое о латинських прелестях».
Діячі Острозького осередку підтримували тісні контакти з представниками балканської і східної культур. Острог відвідували митрополити Лука Білгородський, Неофіт Софійський, Ієремія Пелагонський, Діонісій Кизикійський (Тирновський). Активну участь у діяльності Острозького центру брали балканські книжники Євстафій Нафанієль, Еммануїл Мосхопул, єпископ Мелени Феофан Грек та Діонісій Палеолог-Раллі.
Особливості світогляду книжників Острозького культурно-освітнього осередку
В Острозі працювали вчені-книжники, що репрезентували різні течії тогочасної української культури — від православної містики до ренесансного гуманізму католицької Русі. Більшість з них усвідомлювала потребу в трансформації усталених культурних і світоглядних парадигм, зближенні їх з духовними процесами тогочасної Європи. Цьому сприяла внутрішня еволюція давньоукраїнської культури, що змушена була реагувати на балканські й західні впливи, які наприкінці XVI ст. унаслідок експансії постреформаційного католицизму, запровадження Берестейської унії, поширення бароко набували всеохопного характеру. Крім католицизму, на формування світоглядних орієнтирів острозьких книжників впливала протестантська ідеологія. Протестанти були союзниками православних у боротьбі з католицькою експансією. Однак поширювані ними реформаційні вчення православні розглядали як єресь, сприймали як небезпеку для своєї віри. Тому метою своєї діяльності вони вважали збереження і розвиток духовних традицій княжої доби як засобу утвердження своєї релігійної і національної окремішності. Все це стало причиною стримування потужною консервативною церковнослов'янською опозицією інтенсивної світоглядної зміни тогочасної української культури в ранньомодерному напрямі. Тому все нове, що виникало, створювалося Острозькими або братськими книжниками, підносилося й усвідомлювалося ними не як новація, а як повернення до предковічних духовних цінностей, що, на їх погляд, було ознакою життєздатності й істинності традицій і неспроможності всього привнесеного західною думкою.
Акцентуючи увагу у своїй творчості на реформаційних ідеях всесвященства та спасіння особистою вірою, тогочасні українські полемісти тлумачили їх як одвічно притаманні ранньохристиянській і києворуській традиціям. Тому становлення наприкінці XVI — на початку XVII ст. нового етапу в розвитку української думки, пов'язаного з актуалізацією в православно-українському контексті реформаційних і гуманістичних ідей, здійснювалося на основі діалогу з традицією у формі своєрідного повернення до неї на іншому рівні історико-культурного розвитку. До того ж в умонастроях і творчості книжників Острозького осередку, братських шкіл переважали києво-руська і грекофільська орієнтації. Згідно з настановами південнослов'янської книжної реформи в Острозі чітко розмежували церковну і народну мови, високо оцінювали справу Кирила і Мефодія, обстоювали життєздатність слов'янської писемності, всупереч католицьким і реформаційним тенденціям підносили авторитет старослов'янської мови як священної мови православної церкви. Наслідком цього були видання церковнослов'янською мовою повного тексту Біблії (1581), доповнення Острозького видання «Азбуки» грецькими текстами для читання, твору болгарського письменника X ст. Чорноризця Храбра «О письменах» («Сказаніе, како состави святый Кирил Философ азбуку по языку словенську и книги преведе от греческих на словенський язык»), переписування, перекладання й редагування візантійських і давньоруських пам'яток. Загалом видавнича справа була вагомим здобутком Острозького культурно-освітнього осередку.
З усіх видань острозької друкарні найвидатнішою пам'яткою культури не тільки українського, а й усіх східнослов'янських народів є Острозька Біблія 1581 р. Керував підготовкою її до друку Іван Федоров. Чимало зусиль доклав до цієї справи автор передмови до Біблії Герасим Смотрицький. Над виданням також працювали полеміст Василь Суразький, діячі культурно-освітнього центру Тимофій Михайлович, протопіп Терентій, імовірно, Андрій Римша, вчені-греки Діонісій Палеолог-Раллі, Євстафій Нафанаїл з Криту тощо. У передмові до Біблії зазначається, що її публікації передували численні пошуки «зводов добре исправленных» у Константинополі, Римі, грецьких, сербських і болгарських монастирях, зіставлялися і звірялися її грецькі, латинські й слов'янські тексти. Острозькі книжники схилялися до буквального розуміння текстів Святого Письма, прагнули зберегти історичне значення слів та їх граматичну старослов'янську форму, тобто відтворити те тлумачення тексту Біблії, яке освячувалося віковою традицією й асоціювалося з непорушністю і чистотою православного вчення.
Концепція острозьких книжників про необхідність відтворення змісту, букви і дуХV давніх текстів Святого Письма, нерозривного зв'язку між словом та його значенням сформувалася завдяки другому південнослов'янському впливові і позиції російського книжника Артемія, який на той час брав активну участь у культурному русі України. Південнослов'янські книжники сприяли формуванню в Острозі навичок гуманістичної філологічної критики текстів, що зобов'язувала дотримуватися абсолютної точності при перекладах з грецької мови на старослов'янську священних і богослужбових книг. Важливим елементом вчення острозьких книжників було положення південнослов'янської книжної реформи про необхідність чіткого розмежування «високої» (церковно-літературної) і «простої» (народної) мов, про потребу встановлення сталих правил правопису і дотримання грекофільської орієнтації.