Українська література - статті та реферати

Ренесанс та реформація

Всі публікації щодо:
Давня українська література

Впливи літературного ренесансу не змогли розвинутися на Україні ще й тому, що країну в другій половині 16 ст. охопило релігійне заворушення, яке значно сприятливішим було для впливів реформації, аніж ренесансу. Справді, протестантські реформаційні рухи поширилися і на Україну, хоча й охопили майже виключно шляхетські неширокі кола. Але значення реформаційних течій, зокрема саме на Україні впливового «антитринітаризму» (соцініанства або «аріанства»), для цих нешироких кіл було величезне. Саме ці течії привели своїх прибічників серед української шляхти й почасти міщанства до тіснішого зв’язку з духовною культурою західної Європи. Але цей зв’язок привів більшість українських прибічників антитринітаризму до денаціоналізації. Літературні відлуння його нечисленні, українські антитринітарії писали латинською або польською мовою. Лише деякі відгуки ідей реформації пройшли до ширших кіл українського народу. Реформація вимагала певних змін релігійної традиції: по-перше, вона ставила понад церковний авторитет авторитет «Слова Божого», св. Письма. Реформація штовхнула окремих представників «литовсько-руської» літератури і до проблеми літературної мови; такою мусіла бути народна мова, бо Слово Боже повинне стати доступним усім народам світу їх власною мовою. Але перемозі реформації протистояли католицькі сили, які почали похід і проти православної церкви. В цьому скрутному стані православне населення виявило і велику відданість православній церкві, і велику організаційну здібність. Але той національно-релігійний рух, що розвинувся навколо проблеми «унії», не сприяв ані засвоєнню реформаційної літературної традиції, ані засвоєнню традиції ренесансу. Коли ми помічаємо в українській літературі 16 ст. якийсь зв’язок з обома головними напрямами часу, то цей зв’язок і слабкий, і далеко не заґальний; він виявляється в засвоєнні лише окремих елементів літературної поетики ренесансу; тематика ренесансу залишається поза межами уваги; він виявляється в спробах скористатися з певних елементів реформаційної традиції, але почасти лише мовних (народна мова), почасти лише неґативних (полеміка проти католицької церкви). Тому не дивно, що найвизначнішим явищем українського 16 ст. є полеміка геніального Івана Вишенського, яка спрямована якраз і проти ренесансу, і проти реформації, та ставить своєю метою повернутися до старої візантійської традиції. Безумовно, ця полеміка своєю мовою, а до певної міри змістом (релігійна особистість грає для Вишенського не меншу роль, аніж церква), зв’язана з духом реформації, а стилістично — з ренесансом (див. далі). А ще характерніше, що через голову свого найгеніальнішого письменника українська література прийшла не до старого, а до нового — до бароко, яке було багато в чому спадкоємцем ренесансу. Отже, «дух часу» був не за поворот до старого, а за поступ до нового, до якихось елементів і ренесансу, і реформації. Але цього «нового» українська дійсність свідомо не прийняла та не засвоїла; засвоєння йшло якось напівсвідомо, непомітно. Немає сумніву, що впливи ренесансу та реформації були на Україні ширші та глибші в житті, аніж: у літературі.

Українська література 16 ст. не тільки має в собі малопомітні елементи ренесансу та реформації; вона є в цілому незначна. Не треба цього замовчувати, маючи блискучі часи старокиївські та барокові. Єдиним справді визначним явищем 16 ст. є Іван Вишенський, що стоїть поза часом та від своєї сучасності трагічно одірваний. Незначність української літератури 16 віку була б ще більша, якби її обсяг не збагачувався літературною діяльністю близько споріднених та в 16 ст. мовно невіддільних від українців білорусів.