Українська література - статті та реферати

Викладання української літератури — важливий чинник формування національної самосвідомості

Всі публікації щодо:
Методика викладання літератури

Українська література - джерело філософських, естетичних, морально-етичних понять, втілених в образах літературних героїв, завдяки яким ці поняття стають яскравішими, впливають на розум і почуття школярів, перетворюються на переконання. Усе це має неоціненне значення для формування внутрішнього світу людини. Спираючись на літературно-художні образи, учні мають змогу засвоювати й поглиблювати поняття ціннісних вартостей - загальнолюдських, національних, громадянських, родинних, особистих. Формування в учнів загальнолюдських цінностей найпродуктивніше можна реалізувати шляхом вивчення літератури в контексті національної і світової художньої культури [3, 2].

Класичний період українського письменства — від кінця XVIII до перших десятиріч XX ст. До класиків української літератури відносяться Г. Сковорода, І. Вишенський, а також твори Т. Шевченка, Л. Глібова, А. Свидницького, С. Руданського, І. Котляревського П. Куліша, Г. Квітки-Основ’яненка, Є. Гребінки, П. Гулака-Артемовського, Ю. Федьковича, М. Вовчка.

XIX ст. — це доба становлення національної самосвідомості. Творчість Тараса Шевченка визначила на десятиліття вперед подальший розвиток української літератури — (не тільки поезії, а й прози і драматургії). Шевченкова поезія стала важливим етапом і в розвитку української літературної мови. Шевченко завершив процес її формування, розпочатий ще його попередниками, здійснивши її синтез з живою народною мовою і збагативши виражальні можливості українського художнього слова.

Літературний процес другої половини XIX ст. формувався під впливом творчості цілої плеяди талановитих письменників - І. Нечуя-Левицького, М. Вовчка, П. Мирного, М. Коцюбинського, І. Франка, О. Кобилянської, Б. Гринченка та інших. Значна частина письменників цієї доби вела активну політичну і просвітницьку діяльність. Не зважаючи на жорсткі рамки панівного у радянську добу стилю соціалістичного реалізму, українським письменникам вдалося творити літературу, яка не втратила своєї актуальності і сьогодні. Це, передусім, твори П. Тичини, М. Рильського, В. Сосюри, О. Довженка, О. Гончара.

У 1960-і роки завдяки хрущовській відлизі і певній лібералізації суспільно - політичного життя в Україні зародився потужний мистецьких рух, представники якого згодом отримали назву «Шестидесятники» шукали нових форм творчості, нового осмислення національного досвіду в рамках тоталітарної системи. До цього покоління належали В. Стус, Л. Костенко, В. Симоненко, Г. Тютюнник, Д. Павличко, І Драч.

Українська література явила високі зразки новаторства і в галузі романістики (П. Мирний, П. Куліш), і в повістярстві та новелістиці (І. Нечуй-Левицький, І. Франко, В. Стефаник, В. Винниченко, М. Коцюбинський), і в поезії (Т. Шевченко, М. Старицький, І. Франко, Л. Українка, О. Олесь, «молодомузівці»), і в драматургії (М. Старицький, М. Кропивницький, І. Карпенко-Карий, Л. Українка), і в публіцистиці та літературній критиці (М. Костомаров, М. Драгоманов, І. Франко, Л. Українка). Адже твори цих авторів були новим словом у світовій літературі не тільки на рівні змісту, проблематики, а й на рівні поетики, увібравши в себе традиційне, ще фольклорне начало, та найсучасніші формально-поетичні пошуки ХІХ - початку XX ст.

Всі визначені вище автори посідають чільне місце у програмі для загальноосвітніх шкіл. У сучасних умовах трансформації суспільного устрою і розвитку національної системи освіти в Україні підвищуються вимоги до духовного зростання дітей і молоді: формування в них національної свідомості, планетарного світогляду, моральної самостійності та стійкості, соціальної активності. Методологічною основою реалізації означених завдань є головні державні документи про освіту, зокрема, Національна доктрина розвитку освіти.