Українська література - статті та реферати

Передумови зародження методики викладання української літератури (народна педагогіка та вітчизняна освітня думка)

Всі публікації щодо:
Методика викладання літератури

Народна педагогіка — галузь педагогіки, що охоплює накопичений віками народний досвід, погляди на мету, завдання, засоби і методи виховання та навчання підростаючого покоління.

Якщо народна педагогіка охоплює емпіричні педагогічні знання без вказівки на їх походження, то етнопедагогіка пов'язана з конкретною етнічною належністю педагогічних традицій. Отже, педагогіка виконує різноманітні завдання як на загальнодержавному, так і на галузевому й регіональному рівнях, спрямовані на забезпечення навчання, виховання і розвитку підростаючого покоління. Етнопедагогіка досліджує можливості й ефективні шляхи реалізації прогресивних педагогічних ідей певного народу в сучасній науково-педагогічній практиці, способи поєднання народної педагогічної мудрості з педагогічною наукою; аналізує педагогічне значення явищ народного життя і визначає їх відповідність сучасним завданням виховання.

У період свого становлення методика української літератури спиралася на багатій досвід етнопедагогіки, психології, літературознавства і мовознавства, на праці українських письменників і педагогів І. Франка, Х. Алчевської, Т. Лубенця та інших. У 1921 році виходить книга професора О.К. Дорошкевича «Українська література в школі (спроба методики)», її автора звинуватили у методологічній нечіткості, вульгарному соціологізмі, викривленнях в літературознавстві, «прожектерській теорії» в педагогіці. І за всю історію колишнього Радянського Союзу його згадували лише в негативному плані.

В Україні методико-літературну діяльність в 20-х роках минулого століття розгорнули О.І. Білецький, Л.А. Булаховський, А.П. Машкін, В.І. Масальський, С.Х. Чавдаров, Т.Ф. Бугайко.

Центром методичної думки на Україні в той час був Харків, з 1926 року там функціонував Науково-дослідний інститут педагогіки УРСР, в якому були зосереджені провідні методичні сили. В інституті працювали Є.П. Кирилюк, П.К. Волинський, В.І. Масальський, Т.Ф.Бугайко. Були видані шкільні підручники з літератури, велась робота над створенням систематичного курсу методики.

Початковою спробою наблизитись до створення курсу методики після О. Дорошкевича були «Методичні уваги для вчителя трудшколи» О.І. Білецького та Л.А. Булаховського (1927). У 1928 р. виходять друком методичні посібники А.П. Машкіна «Методика літератури» та «Методика літературного читання».

Після другої світової війни на Україні розвернулась робота над актуальними і важливими питаннями історії й теорії методики літератури. Своєрідним підсумком цілого етапу розвитку методики стала фундаментальна праця Т.Ф. Бугайко та Ф.Ф. Бугайка «Українська література в середній школі. Курс методики» / За редакцією проф. П.К. Волинського (1962). У ній узагальнено здобутки викладання літератури в школі довоєнних часів та в умовах відбудови народного господарства після війни.

Серед досягнень методики цього періоду відзначаються встановлення обсягу, змісту й структури літературної освіти учнів, створення підручників, вироблення нового типу навчального посібника для вчителів — переважно монографічного характеру з вивчення творчості окремого письменника в школі, удосконалення форм, методів і прийомів викладання літератури, поліпшення підготовки вчителів-словесників у педагогічних вузах. Та все недостатня увага приділялась дослідженням теоретичних аспектів, методичної спадщини, розробці нових, активних методів навчання, розвитку самостійного мислення і творчої уяви учнів, ефективності уроків, майстерності аналізу літературного твору.

У подальшому посилена увага приділяється таким важливим аспектам методики, як удосконалення навчальних методів, посилення виховного спрямування шкільного курсу літератури, наукове осмислення та узагальнення передового досвіду словесників.

Потреба узагальнення й наукового осмислення історії методики, доцільне використання надбань минулих поколінь, визначення загальних закономірностей її розвитку спонукало методистів звернутися до прогресивної спадщини. На Україні ґрунтовно досліджувалось зародження, становлення і розвиток методики літератури від часів Київської Русі й до сучасності. Наслідком тривалої праці стало видання фундаментальної монографії О.Р.Мазуркевича «Нариси з історії методики української літератури» (1961). Однією з найважливіших проблем методики другої половини XX ст. є дальше посилення виховного впливу літератури на школярів. Однак вся система роботи, що висвітлювалася у методичних посібниках цього періоду була заполітизована.

Центральною проблемою викладання літератури в школі була й залишається якість аналізу художнього твору. Від того, наскільки майстерно проаналізовано твір в єдності форми й змісту, переконливо розкрито його ідейно-художній зміст, повно і свідомо, з правильних ідейних позицій учні сприймають та оцінюють зображені у ньому життєві явища, залежить ефективність і усієї роботи вчителя. Ширше впроваджуються технічні засоби у навчальний процес, зокрема й у викладанні літератури.