Українська література - статті та реферати

Історичний огляд вивчення рідної словесності і розвиток педагогічної думки у ХІХ столітті

Всі публікації щодо:
Методика викладання літератури

Наука про викладання української літератури починає формуватися у середині ХІХ ст. як нова галузь вітчизняної педагогіки. Потужним поштовхом для її появи став феномен розвитку української літератури на мовно-народній основі, а також більш-менш сприятливі умови для розгортання рідної середньої школи в суспільно-політичних умовах Австро-Угорської імперії.

Певний поступ української освіти спостерігався в Галичині уже на початку ХІХ ст., де під Австро-Угорською імперією українцям вдалося ціною неймовірних зусиль створювати умови для розвитку української науки і культури.

І.Я.Франко так оцінював суспільно-політичну ситуацію в Галичині у «Нарисі українсько-руської літератури до 1890 р.»: «Перехід від польської анархії під австрійське бюрократичне панування відбився подекуди корисно на розвою тієї частини південноруської нації, яка заселяла східну Галичину. Влекшення панщизняних тягарів, урядовий помір землі і забезпечення земельної власності....заснування сільських і вищих шкіл з руською викладовою мовою, заведення правильнішого судівництва і громадських шпихлірів — се були важні культурні здобутки, наділені галицько-руській людності австрійськими монархами» [1, 258].

У цьому зв’язку є цікавими спостереження безпосереднього учасника широкомасштабного поступу українства на західноукраїнських землях у другій половині ХІХ ст. Ізидора Сохацького, який у своїх спогадах писав:

«Було це тяжке, безперервне і послідовне лупання скали, що стояла на шляху розвитку і поступу народу. Боротьба з москвофільством — цим виявом зневіри у власні сили народу — і знищення його; боротьба з п'янством, що загрожувало руїною і так безпримірно бідного селянства; створення, завдяки довголітній боротьбі, українського народнього шкільництва; боротьба з неграмотністю дорослих; праця над позашкільною освітою і національним освідомленням широких мас по читальнях «Просвіти»; організація молоді в «Соколах» і «Січах»; праця над економічним піднесенням селянства, що виявилася в закладанні церковних і громадських шпихлірів, цілої мережі щадничопозичкових кас і банків, асекураційного товариства «Дністер», кооперативних споживчих крамниць та інших кооперативних установ, організації рільничих страйків і сезонової зарібкової еміграції та врешті створення краєвого товариства «Сільський Господар» враз з його філіями і кружками по селах і рільничими школами; боротьба за середнє і високе шкільництво і творення приватних народніх і середніх шкіл по містах; утримування коло 50 бурс по містах для незаможної молоді; створення неофіційної Академії Наук — Наукового Товариства ім. Шевченка; створення політичних партій і організаційне охоплення ними інтелігенції, селянства і почасти робітництва; створення преси і різних видавництв — оце головні стовпи цієї величезної праці нової провідної верстви. Наслідкові цієї праці було незнане в історії інших народів перетворення впродовж відносно короткого часу темної, безпросвітної маси в національне свідомий, зорганізований і здисцилінований колектив» [2,84]. Отже, тільки боротьба, довготривала, послідовна і національно свідома навіть в умовах недержавності створювала можливості для поступу українського суспільства.