Українська література - статті та реферати

Внесок Б. Грінченка в розвиток концепції літературної освіти в національній школі

Всі публікації щодо:
Методика викладання літератури

Борис Грінченко розкрив основи української національної школи, зробив особистий внесок у справу народної освіти України. Нині, коли відбувається становлення нової національної школи в Україні, дуже важливо зробити все можливе для того, щоб вона утвердилася на принципах гуманізму, демократизму, і щоб процес її розвитку в цьому напрямі став незворотним.

Вивчення та аналіз педагогічної спадщини Б. Грінченка засвідчили, що він значну увагу спрямовував на розвиток національної освіти та створення національної школи в Україні, починаючи з другої половини ХІХ та початку ХХ століття. На його думку, для цього потрібно поставити і вирішити три першочергові завдання:

✵ здійснення навчання та виховання українською мовою, спілкування вчителів, дітей та батьків рідною мовою;

✵ реалізація ідеалу гармонійної особистості у відповідності з історичним досвідом, системою духовних, моральних цінностей українського народу;

✵ формування національної самосвідомості, що має у своїй основі особливий національний образ світу [1, 34].

Освітні ідеї пронизують усю педагогічну спадщину автора, визначаючи її мету, способи і засоби практичної реалізації. Розкриємо детальніше їх.

Серед цих освітніх ідей першочерговою була ідея створення української національної школи. До її обґрунтування Борис Грінченко підійшов з історичної, філософської, соціологічної, педагогічної і психологічної позицій, показавши свою високу інтелектуальну обізнаність і духовну культуру.

У своїй теоретичній і практичній діяльності на ниві освіти Б. Грінченко створив зразок нової національної школи. Головним у вирішенні проблеми національної школи він вважав вільний вибір мови навчання і виховання. Погляди Б. Грінченка на це питання змінювалися у відповідності з баченням майбутнього України. Спочатку національна школа мислилась в умовах культурно-національної автономії України в складі російської держави. Однак після подій 1905-1907 рр. у поглядах Б. Грінченка відбуваються зрушення на користь створення незалежної української держави і вирішення проблеми національної школи уже в цих нових обставинах. Він пише: «Кожному видно, що той державний лад, який тепер в Росії є, довго продержатися не може, і раніше чи пізніше повинен перемінитися на інший. Всі недержавні народності, які досі не мали в Росії ніяких прав, будуть при тій переміні клопотатися про те, щоб придбати свої права якомога більше і безпечно багато дечого й доб’ються» [18, 10].

Переведення школи на мову українського народу обґрунтовано Б. Грінченком глибоко науково і всебічно з позицій соціальних, психологічних і педагогічних. Право українського народу мати національну школу є юридичною і моральною нормою, прийнятою у всякому цивілізованому демократичному суспільстві. Б. Грінченко звертається до позитивного досвіду вирішення цього питання в цілому ряді країн. Він виявляє мудру далекоглядність, передбачаючи, що мовна політика буде проводитись і в ті часи, коли український народ створить свою державність, а українська мова стане державною. Національний і соціальний склад населення в Україні, як вважає Б. Грінченко, теж, безумовно, на користь української школи.

Б. Грінченко вірив у сили суспільної національної самосвідомості українського учительства. Народні вчителі не повинні пасивно чекати, коли суспільний рух покличе їх до виконання громадського і професійного обов’язку, а брати активну участь у процесі духовного відродження нації, водночас покращуючи свою загальнокультурну, теоретичну й методичну підготовку. Прикладом такого виконання громадського та професійного обов’язку був сам Б. Грінченко.

Видатний педагог визначив програму підготовки українського учителя як важливу умову організації національної школи. Ця програма включала наступні положення:

✵ оволодіння кожним учителем українською літературною мовою з метою переведення на рідну мову всього навчально-виховного процесу;

✵ засвоєння кращих досягнень національної і світової культури й мистецтва;

✵ оволодіння педагогічним досвідом особливо української етнопедагогіки, історією педагогічної думки в Україні;

✵ формування національної самосвідомості, постійне вивчення народного життя, побуту, традицій, звичаїв, інтересів людей;

✵ участь у культурно-просвітницькій роботі серед населення, у висвітленні педагогічних знань [15, 15-16].

Б. Грінченко створив рукописний проект програми «Про початкову школу та вивчення в ній дисциплін», у якій передбачив терміни викладання рідною мовою в усіх навчальних закладах:

✵ початкова школа повинна бути визначена на шість років; вся наука в ній має здійснюватися рідною українською мовою; тільки після того, як ця мова буде вивчена, можна у вищих класах почати вивчати державну мову як один із предметів науки;

✵ в учительських семінаріях та вчительських інститутах уся наука повинна зараз же бути вкраїнською мовою, усі вчителі повинні знати мову того народу, якому вони дають просвіту;

✵ у всіх інших середніх та вищих школах в Україні наука також повинна бути українською мовою, але заводиться не зразу, а поступово, зараз же треба, щоб там навчали українською мовою оцих наук: мови і літератури, історії та географії українського народу [6].