Українська література - статті та реферати

Іван Франко про навчання і виховання

Всі публікації щодо:
Методика викладання літератури

Всі публікації щодо:
Франко Іван

Іван Франко звертався до питань освіти, тому що розумів її роль у формуванні особистості. Австро-Угорська монархія за «Політичним шкільним законом» 1805 р. спрямовувала початкові школи Галичини на виховання доброчесних християн. Вона не прагнула розвивати в дітей селян нахил до вченості, бо їй потрібно було багато робочих рук. Закон ставив завдання виховувати з учнів досвідчених і працьовитих ремісників, які були б покірними підданими австро-угорського монарха. У школах вивчали християнську науку, сільськогосподарську справу, діти мали знати свої обов'язки перед монархом, попом чи начальником, бути морально готовими вірно і по-геройськи, чесно служити у війську і, нарешті, вміти писати, читати, рахувати.

В своїх творах Іван Франко гнівно засуджував соціальну і національну дискримінацію в галузі освіти і виховання, відірваність навчання від життя, догматизм, релігійне одурманювання, муштру та фізичні покарання учнів.

У ряді творів письменник правдиво змалював тяжке життя підлітків, навів численні факти жорстокої експлуатації дитячої праці в різних галузях капіталістичного виробництва. У статті «Великі діяння пана Бобжинського» йдеться про іншу важливу перешкоду на шляху освіти народних мас — антидемократичність системи виховання.

Велику увагу приділяв Іван Франко розвиткові української літературної мови та діалектів. Вважав, що українська літературна мова, яка живиться і розвивається за рахунок народних говорів, повинна бути єдиною. Як вчений дав цінні рекомендації щодо запровадження правопису на фонетичному принципі. У 1892 р. крайова шкільна рада погодилась на впровадження запропонованого Іваном Франком правопису.

Обстоюючи прагнення трудящих до знань та науки, Іван Франко зазначав, що стара школа зовсім не задовольняла вимог часу, прогресивної педагогіки та самого народу. У статті «Наші народні школи і їх потреби» він підкреслював, що початкові народні школи давали не справжні знання, а лише «хвостики», «обрізки», а іноді й зовсім одне «лушпиння» знань, перетворюючи учнів у машину, що «бубонить регулярно, хоч механічно, задані уроки». Середні школи, за його словами, набивали голови учнів різними, нікому не потрібними «премудростями», серед яких чільне місце відводилось латинській і стародавній грецькій мовам, богослов'ю. Цього не можна виправдати ні з педагогічних, ні з практично-суспільних позицій. Навчання у вищій школі виродилось у щось противне науці, в механічне зазубрювання параграфів, правил та формул.

Характеризуючи мету і завдання виховання, Іван Франко розвінчував курс уряду на плекання вірнопідданих з вузьким культурним світоглядом. Його ідеал — виховання людини, здатної самовіддано боротися за утвердження справедливих суспільних порядків, переконаної в правоті своєї справи, сповненої любові до трудового народу.

Метою виховання Іван Франко вважав всебічно розвинену особистість, для якої властиві готовність як до розумової, так і до фізичної праці. Він мріяв про той час, «коли наука і праця зіллються для неї воєдино».

Завдання і зміст виховання й освіти, на його думку, полягають у тому, щоб через школу забезпечити розумовий, фізичний і моральний розвиток дітей, навчити їх самостійно мислити. А це можливе лише в тому разі, якщо навчання проводиться рідною мовою, змалку зрозумілою дитині. Рідна мова сприяє кращому засвоєнню інформації та знань.

Іван Франко боровся за створення шкіл, які були б тісно пов'язані з життям та інтересами народу, поєднували навчання з працею, давали широку освіту, що ґрунтується на матеріалістичному світогляді, використанні всього найкращого, що виробило людство протягом свого існування, й забезпечували всебічний розвиток мислення та інших психічних процесів. Важливим засобом такого виховання дітей є народна творчість і художня література.