Українська література - статті та реферати

Поезія Б.Лепкого в контексті українського модернізму. Тематика, мотиви, поетико-стильові особливості (збірки «Осінь», «Листки падуть», «Над річкою», «З глибини душі», «Поезіє, розрадо одинока»)

Всі публікації щодо:
Лепкий Богдан

Хто він, Богдан Лепкий? Відповідно до того матеріалу, який ми можемо перечитати, осмислити (а його дуже мало!), Богдан Лепкий — письменник небуденного таланту, невсипущий ратай на ниві не тільки української, а й німецької, польської.

На жаль, постать письменника, його творча та наукова спадщина не оцінені сьогодні ні своїми, ні чужими.

Лепкий — автор прозових і віршованих творів, наукових праць, критичних досліджень, перекладів. Тривалий час був заборонений на Україні, вилучений з історії української літератури. Однак не треба перекреслювати того, що його твори, написані в різних жанрах, є визначним явищем української літератури 90-х років минулого століття. Письменник виступив продовжувачем кращих рис творчості І. Франка, а з Василем Стефаником його стежки «перехрестилися».

Його твори охоплюють життя українського народу вподовж віків: від Київської Русі («Каяла», «Вадим»), козаччини («Мазепа», «Крутіж») до соціально-психологічних картин з життя Галичини.

Лепкий — автор віршів-портретів Шевченка, Шашкевича, Шептицького, Франка, Кобилянської. Як бачимо, тематична і жанрова амплітуда його творчості розмаїта.

Сьогоднішньому читачеві відома лише частина творів Богдана Лепкого. Лірика поета знайшла глибоке втілення в музиці.

Через високі Карпатські гори все сміливіше останнім часом лине на рідну землю поетове слово. Слово митця, чисте та прозоре, повертається до нашої України, яка будує свою незалежність, збуваються сьогодні пророчі слова поета, які він занотував у поемі «У храмі св. Юра»:

Чужина йому здавалась пеклом. Думкою поет плине до рідної сторони, де «лунають співи, з водопою вертають з кіньми нічліжани...», і від цієї зорової та слухової картини на серці стає легше. У віршах поета багато риторичних запитань: «чи вік мені отут сидіти взаперті?», «і чи ніколи, моя судьба, моя ти доле, не понесеш мене в родину?», «чи на чужині я загину, забутий всі ми?».

У вірші «Василеві Стефанику» Лепкий оцінює вклад новеліста в розвиток української літератури і вірить в те, що в пам'яті народній автор психологічних новел залишиться навічно.

Душа поета вболівала за Україну, розірвану граничними стовпами, «осяяну загравами пожеж і розпанахану ворожими мечами». Образ знівеченої України поет створює в 1.923 році, вже після закінчення громадянської війни, яка ославилася кровопролиттям та братовбивством. Та все ж поет вірить в прийдешнє: Прийде момент, коли сей сон скінчиться, І буде дійсність кращою від мрій... («Ви не будіть мене»..,)

Цей мотив знаходить продовження в поезії «Ми віримо»:

У поезії Лепкого часто зустрічається символічний образ весни як оновлення рідного краю, весни, яка межує із золотою легендою.

Та поряд зі світлим образом весни автор часто використовує образи важкого каміння, чорного яру, гірської тучі.

Б. Лепкий — освічена людина свого часу. Маючи глибоке коріння у рідному ґрунті, розуміючи, що без художнього слова не може жити, він водночас став складовою частиною польської культури, брав активну участь у суспільному житті сусіднього народу, підтримував побратимські творчі взаємини з видатними польськими літераторами, діячами культури, прокладав мости духовного єднання між українцями і поляками, десять років жив у Австрії та Німеччині, та все ж і на чужині творив українську культуру.

Свої оповідання та вірші Лепкий почав публікувати 23 років.

У поезiї Богдана Лепкого виразно простежується фольклорний струмiнь, який вiн прагнув поєднати з духовними тривогами iнтелiгента початку XX ст. та з iндивiдуалiстьскими мотивами (медитацiї про життя i смерть, минущiсть усього сущого, самоту; почасти й мотиви свiтового болю). Та, мабуть, найуспiшнiше витримали випробування часом соцiально-гуманiстичнi та нацiонально-патрiотичнi поезiї Б. Лепкого.

Поет написав і видав 14 збірок віршів і 13 збірок оповідань, 7 повістей і 4 книги спогадів. Він перекладав українською мовою твори Гейне, Шеллі, та Марії Конопницької, польською мовою — новели Коцюбинського та вірші Шевченка, Франка, Тичини і Рильського. А «Слово о полку Ігоревім» Лепкий переклав і українською, і польською мовами. Він ілюстрував книги, писав портрети і пейзажі.

У циклi переважає почуття самотностi людини в свiтi. Зокрема воно знайшло своє втiлення у прикiнцевому вiршi «Finale». Картина пiзньої осенi увиразнює самотнiсть душi, її приреченiсть: Йде в пiзню осiнь. Снiг паде І в сирiй грязi тає. Нi тут нi там, нiде, нiде, Нiхто, нiщо її не жде, Нiхто її не знає [6; 73]. Улюбленими образами поета-символiста є зiв’ялi квiти та листя, що падає. Цi образи символiзують минущiсть людського життя. Наприклад, у поезiї «Вiдчинилися небеснi шлюзи»: Жде листок останнiй i з тривоги Безнастанно на вiтцi тремтить… Ах, невже i ти, листочку вбогий, Й ти також бажаєш вiчно жить? [6; 60]. Листок — це також символ збереженої пам’ятi, минулого: Листки падуть; падуть зiв’ялi, зжовклi І з шелестом кладуться пiд ногами. Якiсь пiснi, давно-давно замовклi, Мов привиди снуються над полями [6; 69]. Похоронний дзвiн — один iз ключових образiв, який нагадує про неспинний потiк часу i в поєднаннi з iншими образами передає наростання сум- ного настрою, що сягає найвищої точки: Сухi вiнки, блiдi свiчки І похороннi нути; Цвинтарний дзвiн — життю проклiн — Забути! Ах, забути! [6; 71]. Одним iз часто повторюваних компонентiв пейзажу є вiтер. Цей образ динамiчний. Часто саме вiтер викликає в читача сум, печаль, розпач: Лиш вiтер виє пiд вiкном Сумний псалом [6; 63]. Вершиною осiннiх мелодiй Б.Лепкого є славетнi «Журавлi». За жанром це пiсня (строфiчна будова, виразна ритмiзацiя, музичнiсть, простi синтаксичнi конструкцiї). У творi порушується тема емiграцiї. Написаний вiн у Краковi, тому мiстi, звiдкiля емiгрантам з Галичини стелився шлях у чужi краї. М.Ільницький висловив слушну думку про те, що «такими журавлями бачили себе галичани, що поки- дали батькiвщину в неяснiй надiї на кращу долю за океаном i «стрiльцi сiчовiї», що йшли боронити рiдну землю вiд ворогiв, i кожна людина, проводжаючи ключi журавлинi у вирiй, так само прощається — з весною i лiтом, з молодiстю, саме з життям…» [4; 18]. Сам хiд iсторiї надав вiршевi Б.Лепкого такого сенсу. У поезiї з трьох строф вiдтворено цiлу гаму почуттiв i настроїв: сум, тривога, страждання, трагiзм i безвихiдь. За спостереженням Л.Голомб, «календар життя людини в лiрицi Лепкого двоплановий: з одного боку, узагальнений, продиктований вiчними законами природи, що справджуються на кожнiй живiй iстотi, з другого — суб’єктивний, iндивiдуальний, зумовлений неповторнiстю конкретної особистостi лiричного «я». З цього погляду Лепкий воiстину був поетом осенi. Виявивши увагу до всiх етапiв життєвого циклу людини, якi вiдтворив за допомогою прийомiв психологiзацiї та символiзацiї пейзажних зарисовок, митець обрав осiнь як точку вiдлiку життєвих цiнностей, як спосiб осмислення явищ з певної вiдстанi…» [3; 272, 273]. У своїх вiршах автор пiдвiв нас до думки про злиття такого явища природи, як осiнь, iз життям людини, а також до того, що краса, золото i багрянець осенi — це свiдчення завершення календарного циклу. Таким чином поет виявляє переконання, що й людський час скiнченний. Нема вороття назад, але прийдешнє при- несе нову красу, нове розумiння, новi думки. У поезiях згаданого поетичного циклу перева- жає туга, сум, безнадiя, самотнiсть. Саме цими на- строями пояснюється й символiчний ритм творiв. У Б.Лепкого «мiнорна тональнiсть дещо пом’якше- на лiричною фiлософiчнiстю» [7; 201]. Настрiй його творiв справдi органiчно спiвзвучний осенi з характерними для неї градацiями станiв — вiд тихого смутку до глибокої, важкої туги з передчуттям смертi. У росiйськiй лiтературi поетом осенi, якого ще називають поетом «осенней грусти увядания», був І.Бунiн. Т.Волкова зазначає, що «Богдан Лепкий й Іван Бунiн дивують подiбнiстю естетичних уподобань, якi вiдобразилися в їхнiй лiрицi» [2; 104]. Дослiдниця вважає, що спiльнiсть їхнього художнього, по- етичного свiтосприйняття простежується в особливому iнтересi до елегiйних, «осiннiх» мотивiв (особливо в лiрицi до початку Першої свiтової вiйни) [2; 105]. З цим не можна не погодитися. Здається, такi збiги пов’язанi з подiбнiстю життєвого i творчого шляху обох поетiв, що жили в одну iсторичну добу. Б.Лепкий стверджував, що цикл «Осiнь» створе- но переважно в 1901 р. у Краковi, тодi ж І.Бунiн видав свiй збiрник вiршiв «Листопад», за який у 1903 р. йому присудили Пушкiнську премiю. 1920 р. росiйський поет назавжди покинув свою батькiвщину. Не минула емiгрантська доля й Б.Лепкого. Але у творчостi обох вiдчувається зв’язок iз батькiвщиною i водночас туга за нею. Знаменитий вiрш «Журавлi» українського поета, де йдеться про прощання з рiдною землею, весною, молодiстю, життям, тематично й настроєво близький до поезiї І.Бунiна «В степу» (з присвятою Н.Д.Телешову), хоча, на нашу думку, Б.Лепкому вдалося краще передати почуття безвиходi й трагiзм людського буття взагалi.. Її увиразнює маленька деталь: листя кружляє парами. У цьому творi осiнь протиставляється веснi, веселiсть — печалi, молодiсть — старостi. Зворушливi ноти втраченої молодостi й любовi завжди вчуваються там, де оживають у серцi спогади. Це характерно для обох поетiв. У Б.Лепкого цi ноти звучать у поезiях «Минуло лiто», «Спогад», «Коли в садi». В росiйського поета — у вiршах «Таємниче шумить лiсова тиша» й «Осипаються айстри в садах»: Вспомни летние ночи И подумай, что годы идут, Что с весной, как минует ненастье Нам они не вернут Обманувшего счастья … [1; 10]. Осiнь для І.Бунiна — це також i «свiтла прощальна пора» («Затишшя»), яка приносить умиротворення, спокiй: И все кругом светло, все веет тишиною, В природе и в душе — молчанье и покой [1; 7]. У лiрицi росiйського поета центральними є образи рiдного дому, села, батькiвщини. Пейзажi в нього надзвичайно точнi, всi деталi пiдпорядковуються принципу логiчного розвитку, тодi як в українського поета пейзаж нiби розчиняється в нюансах i носить сугестивний характер. У творах раннього перiоду i в Б.Лепкого, i в І.Бунiна часто трапляються образи пожовклого листя, зiв’ялих квiтiв, вiтру. Повторюваним є образ тишi, що майже завжди поєднується з образом iмли, яка оповила землю, закрила сонце. Наприклад, у Б.Лепкого читаємо: Так тихо довкола, так пусто, так сумно, За хмарами сонце дрiмає. Осiннiй день наче поклався у трумно, А вiтер похорон справляє [1; 70Порiвняльно-зiставний аналiз творiв обох поетiв дає пiдстави говорити про безперечну подiбнiсть їхнього художнього свiтосприймання, наявнiсть образно-стильових аналогiй, що знайшло своє яскраве вираження в «осiннiх» мотивах. Б.Лепкий та І.Бунiн у своїй лiрицi фiлософськи осмислюють циклiчнiсть у природi. Прихiд осенi невiдворотний, осiнь у природi нерозривно пов’язана з думками про швидкоплиннiсть людського iснування. Одначе в обох митцiв звучить вiра в збе- реження духовного начала. Для поетiв осiнь — це час осмислення минулого, час споминiв, якi зроджують печаль i смуток. Лiрика Б.Лепкого позначена бiльшим трагiзмом, нiж поезiї І.Бунiна. Можливо, це зумовлено не в останню чергу особливостями українського нацiонального розвитку, поразкою українських змагань за власну державнiсть i духовну незалежнiсть.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.