Українська література - статті та реферати

Новаторство Панаса Мирного у формуванні соціально-психологічного роману

Всі публікації щодо:
Мирний Панас

Особливе місце посідає творчість Панаса Мирного та Івана Білика, зокрема їхній роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Це перший в український літературі соціально-психологічний роман. Він вражає масштабністю зображенню дійсності і в часі, і в просторі. Роман став першою монументальною селянською епопеєю, усебічним змалюванням українського села. Сучасні літературознавці визначають тему роману як зображений на широкому суспільному тлі життєпис злочинця Чіпки від його народження до ув’язнення на каторгу. твір зображує життя та боротьбу українського селянства проти соціального гноблення.

За основу взято розповідь візника про місцевого розбійника Василя Гнидку. Спочатку Панас Мирний закінчив повість «Чіпка». Згодом долучився Іван Білик. У романі переплелися два художні підходи — публіцистичний (Іван Білик - соціальний аспект) і художній (Панас Мирний). Події сягають від катерининських часів до пореформених 1860-х років. Центральною проблемою епопеї є конфлікт «пропащої сили» (Чіпки) з патріархальним середовищем пореформеного села. (його прагнення до реалізації й протидією зовнішніх обставин.). У романі розкривається процес закріпачення українського села, зображується козацька старшина, кріпосники, чиновництво та поліцейський апарат, земство, нові хазяї, що народжувалися в пореформеній дійсності. Воли — символічний образ уярмлених кріпаків — не ревли б, якби були добрі умови життя. У романі автор показує, як руйнуються і гинуть національні сили українського народу, як разом з тим наростають у ньому настрої протесту і бунтарства. Новаторство твору виявилось як в соціальному вмотивуванні поведінки героїв, так й у тонкому психологічному аналізі порухів людської душі. Соціальні процеси зображено через психологію героїв, їх думки, прагнення, переживання. В центрі уваги - динаміка характеру, динаміка душі.

Наприклад, центральний герой - Чіпка (Ничипір) Варениченко — образ революціонера, бунтаря, шукача правди. Автори простежили, як добру, чесну й совісну людину затята революційність, мстивість веде до морального краху. Безвихідне узагальнення «немає правди на світі» підказує йому прямо більшовицьку ідею: «Куди не глянь, де не кинь, — усюди кривда та й кривда! Коли б можна, — увесь би світ виполонив, а виростив новий!».

Його батько через свою волелюбну вдачу вимушений був ховатися від пана на Дону, взяти інше прізвище, а потім відбувати жорстоку солдатчину і загинути в чужих краях, а Чіпка виростав у голоді та в холоді, у злиднях та нестатках. На вулиці діти його обзивали байстрюком, безбатченком. У вразливу душу закрадається почуття ненависті до багатих, коли куркуль Бородай вигнав Чіпку зі свого двору. Ще з дитинства в хлопця закрався сумнів — чи є Бог на небі і чи допомагає Він людям. Коли бабуся Оришка втлумачує онукові, що Бог нас годує, то він питає: «А чого ж мама хліб заробляє?»

Коли обманом у нього відбирають землю, він протестує, скочується на «слизький шлях», грабує, бешкетує, пиячить, а поведінку виправдовує: «Хіба ми ріжемо? Ми рівняємо бідних з багатими». Одружившись із Галею, чоловік відцурався розбишацького товариства, став дбайливим господарем. Але обраний до земства, він не зміг змиритися з махінаціями, тому наказом губернатора його було виведено з управи. Він бунтує, підбурює до виступу селян, його протест набирає найбільшої соціальної спрямованості. Із правдошукача він перетворився на кримінального злочинця. Розбійництво Чіпки коріниться в його індивідуально-психологічних особливостях, розкритих через портретні деталі — «палкий погляд, бистрий як блискавка». А інший герой Максим Ґудзь, свою волелюбну та круту вдачу успадкував від діда, запорозького козака Мирона Гудзя. Душа Максима рвалася до енергійного діла, на широкий простір. Казарма зламала його небуденну силу. Повернувшись через 30 років у село з грошима та «заслугами», Максим живе єдиною пристрастю — збагаченням. Тому і стає Максимів хутір пристановищем грабіжників.

Композиція роману: він має чотири частини, тридцять розділів. Основні сюжетні лінії: рід і життя Чіпки; рід і життя Максима Ґудзя; Грицько і його дружина; пани Польські; історія села Піски. Головні герої: Чіпка Варениченко, Грицько Чупруненко, Максим Ґудзь, Мотря Жуківна (Чіпчина мати).

У першому розділі («Польова царівна») зявляються Чіпка, Галя, Мотря. Це експозиція твору. В другій частині, крізь призму долі села Піски показано понадстолітню українську історію. Згадуються історичні події: скасування гетьманщини; гайдамаччина; зруйнування Січі генералом Текелієм, Очакова — турками; польське повстання під проводом Костюшка; запровадження Катериною ІІ кріпацтва на землях України. Козацьку слободу Піски віддають шляхтичу поляку. Селян же за принципом «поділяй і володій» ділять на козаків і «генералових». персонажі: останній січовик Мирон Ґудзь (дід Максима); Чіпчин батько Іван Варенико, незаконнонародженого панського сина. Сатирично змальовується зверхня щодо піщанських «хахлів» і «мазеп» генеральша та її «кацапський» почет.

Зав’язку починається у третій частині розділом - «Нема землі», — тут Чіпка Варениченко втрачає землю. кульмінація відбувається в епізодах реакції Чіпки на вигнання його із земства, у його духовному зламі. І відразу після кульмінації йде розв’язка — винищення козацької родини Хоменків і арешт головного героя. Разюче символічна кінцівка роману: Чіпки зрікаються, його проклинають і Галя, і мати. З пекучим докором на устах: «Так оце та правда?» — дружина накладає на себе руки. А мати сама віддає на кару свого сина-зарізяку, аби зупинити його сатанинство.

Грицько — міряючи босими ногами заробітчанські шляхи, Грицько мріяв про «хату теплу». Невдачі, бідування, злигодні породили у хазяйновитого парубка егоїзм, байдужість до долі інших, корисливість.

Образ Галі уособлює дівочу красу, подружню вірність і моральну чистоту. зло не спотворило її душу. Галя допомагає Чіпці на якийсь час повернутися до чесної хліборобської праці. Побачивши всю безодню злочинів, у яку потрапив Чіпка, зрозумівши, що не зможе його врятувати, Галя накладає на себе руки.

Христя, вийшовши заміж за Грицька, відчула радість праці на себе. І тільки вона змогла побачити у своїй уяві Мотриного сина не гультіпакою та волоцюгою, як його всі називали, а доброю людиною, яку зламало лихо.

Мотря — Чіпчина мати — справжня жінка-страдниця. не витримавши страшних випробувань, які впали на її сиву голову, не знісши кривавого розбійництва Чіпки, мати викриває його злочин. Образ матері-страдниці: це сама справедливість, саме людське сумління і злочин, і злочинця, ким би він не був.

На прикладі Чіпки, Максима, Галі, Грицька автор доводить, що як в житті все змінюється, розвивається, так і душевний стан героїв повний суперечностей.