Українська література - статті та реферати

Імпресіонізм прози М. Коцюбинського. Новела «Intermezzo»

Всі публікації щодо:
Коцюбинський Михайло

Iмпресiонiзм — напрям у мистецтвi, який основним завданням вважав ушляхетнене, витончене вiдтворення особистiсних вражень та спостережень, мiнливих миттєвих вiдчуттiв та переживань.У літературі iмпресiонiзм виявляється в розслабленнi фабульної структури, розбиваннi сценiчної дiї на значущi елементи, використаннi незакiнчених фраз, думок, створеннi невловного настрою, а також у високому ступенi поетизацiї драми. На зiставленнi уявного i реального свiту героя, що дозволяє розглядати не лише можливi збiги, проекцiї духовного, естетичного чуття, пошуки гармонiї, а й психiчнi збочення, втрату iдентичностi особи («В дорозi», «Дебют») будував чимало своїх творiв Михайло Коцюбинський. Його творчiсть сприяла засвоєнню психоаналiтичного письма, самоаналiзу, об'єктивацiї вiдчуження. Поряд з iмпресiонiстичною манерою i спробою творення новiтнього соцiального роману-мiфа («Фата-моргана») письменик увiв до української лiтератури теми естетизму, масової людини, мiщанства, до яких активно звертатимуться митцi XX ст. У нього, як нi в кого iз сучасникiв, природно поєдналися два крайнi полюси: народницький стиль, зображення душевних вiдрухiв простолюддя, що пiзнiше було злито з вишуканим естетизмом самого зображення. Почасти iмпресiонiзм Михайла Коцюбинського можна виводити iз класичної традицiї. В цей спосiб письменник повертає своєму стилевi прикмети, властивi мистецтву, розвиненому клясиками. Детальні реалістичні описи уступають у нього лаконічним штрихам, окремим деталям, неконкретизованим натякам або взагалі розмитим у контурах плямам. Зовнішнє життя, тобто події, уступають внутрішньому — життю душі й серця героя. Тобто зовнішнього діючого сюжету в новелах Коцюбинського, як правило, немає. Предметом зображення стає те, що діється в душі героя, у його голові й серці. Враження від навколишнього світу, матеріалізовані в почутті, настрої, переживанні — от що представляє організуючий центр новелістики Коцюбинського імпресіоніста. Для відображення психологічних станів ліричного героя, його відчуттів і настроїв, автор користується різноматними образотворчими засобами й прийомами. Особливо велике функціональне значення має внутрішній монолог героя, що часто нагадує потік свідомості — аморфний, хаотичний, переданий натуралістично. Всі ці риси найбільше повно втілилися в новелі «Інтермецо», створеної в 1908 році. На перший погляд, це майже суцільний пейзаж - опис природи в її різноманітних проявах. Насправді ж, образи квітів, рослин, птахів, тварин - це лише символи тих внутрішніх явищ і процесів, що відбуваються в душі героя. І письменник дає читачеві ключ до розуміння цієї складної образної мови природи, носіями якої виступають «дійові особи» - «ниви у червні», «сонце», «зозуля», «жайворонки» та інші образи. Йдеться про об’єкти, які не тільки є частиною природного світу, а й увійшли до життєвого простору героя. Пейзаж поданий через сприйняття героя і побудований на постійній взаємодії відчуттєвих вражень: «тихо пливе блакитними річками льон»; пшениця «біжить за вітром, немов табун лисиць, й блищать на сонці хвилясті хребти»; герой гладить «соболину шерсть ячменів, шовк колосистої хвилі»; вітер набива йому вуха «шматками згуків, покошланим шумом»; його спиняє «біла піна гречок, запашна, легка, наче збита крилами бджіл», і «просто під ноги» лягає «співуча арфа й гуде на всі струни». Картина степу набуває максимальної озвученості там, де з'являється на сцену жайворонок — одна з дійових осіб, зазначених у вступній авторській ремарці. Тут виявляється (загалом характерна для зрілого Коцюбинського) синтетичність у зображенні життєвих явищ, прагнення розширити можливості слова використанням засобів суміжних мистецтв, зокрема музики.

Життя на лоні природи, заспокоює напружені нерви героя, якого втомило місто. В «Intermezzo» природа виступає як одна з дійових осіб, що рухають розвиток сюжету. Так пейзаж, ще тісніше, ніж у попередніх творах, пов'язаний з внутрішнім «я» героя, виступаючи в ролі своєрідного персонажа, психологічно вмотивовує наступний акт лірико-епічного твору — повернення героя до лав революційних діячів. Адже та «молода сила», яку відчуває він у природі, те тремтіння життя і велике жадання, клекіт «в соках надії» є поетичним уособленням не лише природи як такої, а й нових, перспективних явищ людського життя XX ст.

М. Коцюбинський продовжує і розвиває стильову традицію І. Нечуя-Левицького і Панаса Мирного. Створюючи імпресіоністичний пейзаж, М. Коцюбинський вдається до таких само зображальних прийомів (тональність, тло, ракурс та ін.) і виражальних засобів (символіка), проте іде далі. В зображальному плані М. Коцюбинський досягає миттєвості малюнка, передачі актуальної картини, а також розмитості лінії, переважання окремого мазка, барви, він створює єдині тональності кольорів в усьому творі або в якійсь його значній частині, мінливості самих картин природи («Intermezzo»).

Еволюція пейзажу відтворювала загальні тенденції в розвитку поетики української літератури, посилення в ній ліричного начала й поглиблення психологізму, становлення нової поетики, зокрема імпресіоністичної.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.