Українська література - статті та реферати

Художні шукання О. Кобилянської. Повість «Земля»: проблематика, персонажі, особливості ідіостилю

О. Кобилянська шукала рiзних форм вияву свого таланту, виступала в рiзних жанрах — вiд лiричних поезiй у прозi до роману. В жанрi малої прози, може, найяскравiше виявилося її художнє новаторство, яке ввiбрало i кращi нацiональнi традицiї, i творчо переосмисленi впливи росiйської, нiмецької та iнших зарубiжних лiтератур. Мала проза О. Кобилянської, зокрема її новели, поезiї в прозi, засвiдчує тяжiння авторки до лаконiзму й образностi художнього мислення, музики слова. Раннi твори Кобилянської засвiдчують, що їх авторка, переборюючи впливи сентименталiзму (насамперед романiв нiмецької письменницi Марлiт), поступово розширювала коло своїх життєвих спостережень, прагнула намалювати картини тогочасної дiйсностi, зобразити живi, реальнi образи, зокрема жiночi. По-рiзному, але переважно нещасливо складається доля героїнь раннiх творiв письменницi, якi, шукаючи щастя, часто зазнають розчарувань, скоряються тяжким життєвим обставинам. Однiєю з перших в українськiй лiтературi О. Кобилянська звернулася до вiдображення образiв жiнок-iнтелiгенток, якi шукають своєї дороги в життi, прагнуть вирватись iз застiйного мiщанського середовища, мають високi громадянськi iдеали, що пов'язанi не лише з роздумами про долю народу, а й з практичною дiяльнiстю на його користь. O. Кобилянська розвивалася в рiчищi демократичних, реалiстичних тенденцiй української лiтератури. Поряд з великим оповiдними формами (повiсть) вона розробляє жанри «малої» прози — пише соцiально-психологiчнi оповiдання з життя буковинських селян («Банк рустикальний», «У св. Iвана», «На полях»), настроєвi психологiчнi образки («Жебрачка», «Покора»), лiрико-драматичнi пейзажнi малюнки («Битва», «Пiд голим небом»), фiлософськi дiалоги («Вiн i вона»), алегоричнi поезiї в прозi («Рожi», «Акорди», «Там звiзди пробивались»), афористичнi мiнiатюри. У творчостi О. Кобилянської все виразнiше починають звучати соцiальнi мотиви, якi вона трактує з позицiй письменницi-демократки, посилюючи й поглибюючи той реалiстичний напрям в українськiй лiтературi на зламi двох столiть, що його репрезентували I. Франко, Леся Українка, М. Коцюбинський, В. Стефаник. Найвищим досягненням О. Кобилянської на цьому шляху стала повiсть «Земля». Повiсть «Земля» — ця вершина психологiчного реалiзму Кобилянської — поставила її авторку в ряд найвидатнiших українських художникiв слова початку XX ст. У повiстi яскраво заяснiло новаторство О. Кобилянської як художника слова. Воно виявилося в своєрiдностi трактування традицiйної для української лiтератури теми, в оригiнальностi художньої манери. Тут маємо природне поєднання фактiв i явищ тогочасного реального життя, огорнутого серпанком романтичностi, i фольклорно-баладних мотивiв з вiдсвiтом цього життя у спецiфiчнiй формi народних казок та легенд-оповiдей. Кобилянська змалювала широку картину життя буковинського села з усім комплексом суспільних процесів. У цьому творі поєднуються елементи символічного та реалістичного стилів. Письменниці вдалося відтворити картину селянської психології, взаємин селянства з навколишнім світом, показати злочинну, на її погляд, владу землі над селянином. Темою твору є трагедія братовбивства, що сталася в селянській родині Федорчуків. В основі твору морально-етична проблематика, заглиблення у філософську і навіть містичну царину, притчева атмосфера, наскрізна символічність. Провідна ідея повісті — пошук причин братовбивства, тобто першогріха, зла у світі. Ця надідея розкривається у двох основних проблемах твору: людина й земля та доля людини. Мотив влади землі зумовлює сюжетно-композиційну організацію тексту. Події у повісті хронологічно охоплюють час упродовж двох років. Проте важливу композиційну функцію відіграють ретроспекції (повернення в минуле персонажів) і пролепсиси (забігання в майбутнє), за допомогою яких розширюється часовий вимір. Авторка вдається до таких композиційних елементів, як описи (пейзажі, портрети, інтер’єри). Психологічної виразності О. Кобилянська досягає через діалоги, монологи, зокрема внутрішні, що фіксують переживання персонажів.

Проблематика: сакрально-містичного зв’язку людини і землі; влади землі над людиною; фатуму, влади долі над людиною; життя і смерті; гріха і святості; злочину і спокути; любові й ненависті; сумлінної праці на землі як священного морального обов’язку, єдиного засобу і виправдання буття селянина.

Через власне серце пропускає Ольга Кобилянська болі, терпіння, сподівання хлібороба. Івоніка Федорчук, батько Михайла і Сави, — чесний господар; він із дружиною Марійкою невсипущими трудами зібрав чотири гектари землі, яку хоче передати синам: Земля для Івоніки — жива істота, він подумки розмовляє з нею. Старший син Михайло — його гордість і надія. Так само прив’язана до землі дружина Івоніки, Марійка. Навчаючи молодшого сина, мати пояснює, скільки праці вкладено в землю. Письменниця майстерно відтворює діалектику людської душі: коли батьки дізналися про смерть Михайла, горе змінило їх, бажання помсти і ненависть до вбивці охопило їх. Але ж Сава тепер їх єдиний син. Івоніка блискавично хапає й ховає кулю, що випала з тіла Михайла під час експертизи, бо по ній можна впізнати вбивцю. Тужачи за сином, Івоніка знову згадує силу і владу землі: «Не для тебе, синку, була вона, а ти для неї!» І коли Марійка почала ходити по ворожках, щоб дізнатися, хто ж убивця Михайла, Івоніка вдруге вдарив її, хоча до загибелі сина «й не кивнув пальцем на свою жінку». Не однаковими виросли їхні сини — Михайло й Сава. Михайло — роботящий, любить і поважає батьків, уміє і прагне працювати. Він любить землю, але людина для нього — дорожча. Покохавши бідну наймичку Анну, він ладен відмовитися від своєї частини землі, якщо батьки, які мріють про заможну невістку, не примушуватимуть його до такого шлюбу. Письменниця глибоко проникає у психологію Сави, який не любить землі. Цей образ нагадує міфічного Каїна. Він днями вештається лісами й луками з рушницею. Жорстокий і ледачий, він звик до крові, і вона не лякала його. Савина прихильність до двоюрідної сестри, циганки Рахіри, злодійкуватої і ледачої, — це патологічний зв’язок, заснований на гріхові та злі.

Ольга Кобилянська з винятковою силою психологізму передає любов українського хлібороба до землі й вистраждане упродовж багатьох поколінь ставлення українського селянства до служби в арміях чужих йому держав. У «Землі» всебічно розкрито характер самого процесу мислення хлібороба. У цьому творі вперше було висвітлено його нелегке життя в триєдиному вимірі: соціальному, національному й психологічному.