Українська література - статті та реферати

Мала проза В. Винниченка: проблематика, персонажі, особливості ідіостилю (аналіз оповідання — за вибором)

Всі публікації щодо:
Винниченко Володимир

Творчість Винниченка розпадається на два періоди: перший охоплює більшу частину його творів «малої форми» (нариси, оповідання), написаних (із 1902) до наступу реакції після революції 1905 року. До другого періоду відносяться оповідання, п'єси і романи, які з'явилися після революції 1905 року.

Перший період.

Всі твори майже повністю позбавлені народницького підходу й забарвлення; без ідеалізації, художньо показані в боротьбі батраки, селяни й їх вороги. Автор наповнюючи оповідання революційністю, художньо втілюючи класову солідарність. виявляючи революційну потенцію Винниченко кличе до «революційну» інтелігенцію. Водночас у інших влучно висміює міщанські захоплення, життєві «ідеали» («Заручини»), боягузливе українофільство і шалений націоналізм («забирайтеся, кацапи, із наших українських в'язниць!» — в оповіданні «Уміркований та щирий»), національне «народництво» і «культурництво» («Антрепреньор Гаркун Задунайський», пізніше — у комедії: «Молода кров», «Співочі товариства»), псевдореволюційність деяких елементів інтелігенції.

Згодом Винниченко пише низку оповідань про революційну інтелігенцію і про інтелігенцію взагалі («Промінь сонця», «Талісман», «Студент», «Зіна», а також — «Чудний епізод», «Історія Якимового будинку», «Дрібниця», «Тайна»).

В оповіданнях Винниченко виявив високу майстерність — уміння живо, вільно, захоплюючи розповідати й яскраво, художньо показувати.

У малій прозі В. Винниченка ми не знайдемо ні ліричних відступів, що скерували б наше сприйняття зобра-жуваних подій у «правильне» русло, ні чіткого поділу персонажів на «позитивних» і «негативних», прийнятого у реалізмі. Ми не знайдемо нічого в тексті, що декларативно проголосить позицію автора. І навіть якщо розповідь ведеться від першої особи, ця особа зовсім не обов'язково буде виразником істини або думок автора. Вона лише подасть своє, суб'єктивне, часом досить обмежене бачення ситуації ( «Малорос-європеєць», «Уміркований» та «щирий», «Зіна», «Таємність», «Талісман»). Єдине, що можна сказати про оповідача у малій прозі В. Винниченка, - він буде абсолютно відвертим, чесним - як із собою, так і з читачем. При цьому позиція автора може бути виведена лише із всього розмаїття поглядів, ідей, реальних вчинків персонажів твору, із врахування підтексту, який у новелах та оповіданнях Винниченка відіграє вирішальну роль. Зникає носій абсолютної істини. Натомість з'являється кілька героїв, кожний з яких має власну «правду».

У Винниченка відпадає потреба пояснювати психологію своїх персонажів, бо кожен з них говорить за себе сам. Так, в оповіданні «Таємність»(1912) оповідач - помічник прокурора, що зрікся своїх юнацьких захоплень революційними ідеями, від яких врятувала його «одна історія». «Ся історія трапилася в нашому городку, де я жив після того, як мене викинули з університету (А викинули мене через те, що я хляснув педеля по плечі і ні з того ні з сього закричав: «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!)». Помічник прокурора «з великим спокоєм само-задоволення» (пригадаймо: Винниченко розглядав задоволення собою як необхідну умову можливості існування людини) говорить: «...тепер мені смішні ті дитячі настрої, наївно-дурнуваті і шкодливі разом з тим. Мені смішні ті бородаті хлопчики, мої товариші з гімназії, які й досі не вийшли з гімназіальної стадії розвитку. Ті ж «конспірації, бумажечки, книжечки. Так само скидають шапку перед словом «народ», «ідеал», так само «руйнують», «творять», наївно вірять в таємності життя і шукають свободи». Це не слова автора, професійного рево-люціонера. Але письменник цілком вживається в образ, не дозволяючи персонажу ні на мить засумніватися у своїй правоті. Його погляди сформовані, виправдані, цілком послідовні й логічні: « Я не вірю, що непорядком можна дійти порядку».

Отже, мала проза Винниченка уже, попри своєрідну, але все ж раціоналістичну манеру, побудована не за принципом відображення дійсності. Письменник свідомо провокує читача до зміни його усталеного погляду на реальний світ, моделюючи ситуації, проектуючи інший, умовний, змінений світ. У Винниченка знаходимо і випробування героїв на внутрішню свободу, що виявляється у самостворенні чи саморуйнуванні, і «розірвану свідомість» людини «в світі без бога», і притчевість, реалізовану через надзвичайну конкретику образів. Все це згодом стане прикметою екзистенціалізму. Як великий письменник, В.Винниченко випередив свій час.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.