Українська література - статті та реферати

Поезія В. Стуса: збірки, основні мотиви, образи, художня своєрідність

Всі публікації щодо:
Стус Василь

Поезія В. Стуса — помітне явище не тільки в українській літературі, а й у суспільному житті країни. Його вірші позначені глибиною почуття і думки, самобутністю творчого почерку.

Стусова лiрика здебiльшого коротка − в родi «спомину», листа, чи щоденника. Поет або цiлком уникає рими, або шукає нових пов'язань, а внутрiшня рима часто є основною. Образнiсть вислову, в поєднаннi з його свiтосприйманням, дає стиль поета-iмажинiста. Стусу властива інтонаційна неповторність, смислове й емоційне переосмислення слова, творення власних «стусівських» неологізмів («самовтеча», «саможаль», «самолють», «самозамкнений», «самозагасання»). Прийоми віршування варіюють від верлібра до «фольклорних» стилізацій. Характерні особливості творчості — асонанси й алітерації; «розривні» рядки з переносами; діалектизми, архаїзми, розмовна лексика. Ліричний герой — людина внутрішньо вільна, живе, діє, незважаючи на обставини, всупереч їм. У поетичному слові Стуса з одного боку, пристрасність, нагнітання, з другого — філософська глибина, розважливість («Гойдається вечора зламана віть»). Тому у Стуса поруч сусідують різні за характером образності вірші: фольклорні інтонації «Два вогні горять», своєрідний символічний примітив «Синіє сніг по краю серця»— і прозора розважливість, і біль «За читанням Ясунарі Кавабати».

Його основні поетичні збірки: «Круговерть» (1965), «Зимові дерева» (1970), «Веселий цвинтар» (1971), «Час творчості / Dichtenszeit» (1972), «Палімпсести» (1971—1977, опублікована 1986).

У ранній збірці «Круговерть» Стус розглядає світ як місце, де людина постійно знаходиться у пошуку, намагаючись знайти себе і гармонію зі світом та іншими людьми. першу збірку віршів «Круговерть» відхилило видавництво. Незважаючи на позитивні відгуки рецензентів, було відхилено і його другу збірку - «Зимові дерева», де відтворено атмосферу 60-х років з її осмисленням болючих проблем національного розвитку. Загальна тональність — песимістична: самотність, сум, розпач, приреченість, відчуженість від себе і світу, внутрішня роздвоєність. «Веселий цвинтар» — своєрідний поетичний репортаж із «цвинтаря розстріляних ілюзій». Поезії сповнені авторського передчуття неминучої Голгофи, не роздвоїтися «на себе і страх», як герой вірша «Еволюція поета».

У збірках простежуються етапи духовної, моральної еволюції поета: з юнацької романтики до митця з усталеними поглядами на світ.

У збірці «Палімпсести» об’єднано все створене поетом у неволі. У його поезії з’являються символіка «високого вогню», мотиви богообраності й жертовності. «Бог» і «Україна» в його душі й в поезії творять двоєдине ціле. Структура деяких віршів із «Палімпсестів» — романсова, що інтимізує почуття вітчизни, розвинуте єдиним мелодійним рухом. кожен твір має прихований зміст, який треба зуміти побачити і прочитати між рядків.

За В. Стусом завжди стоїть Україна, її пригноблений народ. Ця думка, висловлена поетом на чужині, у каторзі, стала життєвим і творчим кредо митця. Рідна Україна була його поетичною музою і його постійним нестерпним болем. Поета хвилювала проблема добра і зла в суспільстві, яке живе за несправедливими законами. Кожен його вірш — це роздум над місцем людини в такому суспільстві (наприклад, в поезії «Не можу я без посмішки Івана» змальовано образ критика і поета Івана Світличного, автор звинувачує тоталітарну систему).

Продовження традицій Шевченка легко знаходимо в поезіях Стуса. З рядків вірша «Як добре те, що смерті не боюсь я» перед читачем постає образ патріота бійця. У поезії автор висловлює свою громадянську позицію. Він свідомо обирає життєвий шлях, сповнений добра, любові, благородних вчинків в ім’я України і її народу.

Україною поет жив і марив на чужині. Ця любов була сенсом його життя, а віддаленість від рідного краю тільки посилювала її. Для Стуса справжня любов до Батьківщини — це свідома боротьба за її незалежність. Він підтверджував цю тезу кожним днем свого трагічного життя. Роки заслання не змінили ні самого поета, ні його музу. Безмежна любов до України поєднується з любов’ю до найрідніших людей: матері, дружини, сина («Наснилося»). Автор відтворює образ рідної природи як щедрого дару, який треба вміти зберегти. З цим віршем за темою перегукується поезія «У порожній кімнаті». Поет лине думкою до залишеної на волі дружини, яка чекає і страждає від такого довгого чекання. За формою вірш нагадує народні голосіння, але для Стуса особистий біль завжди поєднується зі вселенським.

Любов’ю до України, смутком і журбою за нею пройняті й багато інших поезій Василя Стуса («За мною Київ тягнеться у снах», «Посоловів од співу сад»).

Поет піднявся своїми творами до світових вершин, залишаючись при цьому глибоко національним творцем.