Українська література - статті та реферати

Словотвір: предмет, об’єкт. Словотвірна пара, словотвірний ланцюжок, словотвірне гніздо, словотвірна парадигма, словотвірний тип. Cпособи словотворення

Всі публікації щодо:
Мовознавство

Cловотвір (дериватологія) — це розділ мовознавства, який вивчає лексичні одиниці за структурою і способом їх творення. Розрізняють синхроніний (описовий) словотвір — вивчає словотворчу структуру слів, яка визначається синхрончними відношеннями; діахронічний словотвір вивчає шляхи похідних слів у різні попередні періоди розвитку мовию. Об’єкт — слово, що виникло в процесі певних словотвірних дій. Предмет — відношення між похідними і твірними словами. Словотвірна пара - зіставлення двох однокореневх слів, одне з них є твірним, інше похідним: гарний - гарнішати. Словотвірний ланцюжок — кожне наступне слово походить від попереднього: дощ — дощовий - дощовик. Словотвірний тип — це основна одиниця класифікації похідних слів. Під словотвірним типом розуміють похідні слова(деривати), що належать до однієї частини мови і характеризуються такими словотвірними ознаками: 1) похідністю від основ слів однієї частини мови; 2) спільним способом словотвору; 3) спільним словотвірним значенням; 4) тотожним словотворчим формантом. Словотвірне гніздо — найбільша компонентна одиниця словотвору — вся системність однокореневих слів, впорядкованих відношеннями похідності. Для словотвір гнізда важлива наявність спільного кореня. До словотвірного гнізда входять словотвір пара, ланцюжок, парадигма. Вершиною словотвір гнізда буде слово, що є початком. Найчастіше це непохідне слово: грація — граціозний — граціозно. Словітвірна парадигма — це частина словотвірного гнізда — сукупність похідних слів, які мають одну й ту саму твірну основу і знаходяться на одному й тому ж ступені словотвору.

Способи словотворення:

Афіксальні способи базуються на словотвірному форманті, які поділяються на власне афіксальні та конфіксальні. Власне афіксальні форманти — однокомпонентні, формально тотожні морфемі (префіксу, суфіксу, постфіксу). Семантично воно актуалізують морфеми-афікса у словотвірній функції.

Афіксальний словотвірний формант встановлюється шляхом віднімання від похідної основи твірної основи: не-спокійний - спокійний не-

Префіксальний спосіб — творення похідних шляхом приєднання словотвірного форманта — префікса — до твірної основи. Префіксальний формант переважно не змінює твірного слова, він є виразником модифікаційного словотвірного значення: ви-котити- ᴓ «дія назовні» - від-котити- ᴓ «дія в певному напрямку». Продуктивною є префіксація дієслів, малопродуктивною — іменників, прикметників, найменш — прислівників, бо вони рідко утворються шляхом безпосереднього приєднання префікса до твірного прислівника.

Суфіксальний спосіб — творення похідного слова шляхом приєднання словотвірного форманта — суфікса — до твірної основи. Формант може бути нульовим, коли похідна основа не містить фонемного афікса, але в похідному слові є слово, яке в інших похідних передають фонемно виражені форманти: наказ- ᴓ- ᴓ наказа-(ти- ᴓ) - ᴓ- «опредметнена дія»

Суфіксація — один із найпродуктивніших способів творення похідних.

Постфіксальний спосіб — приєднання постфіксального словотвірного форманта до твірної бази дієслів, прислівників, займенників. Потенційно від кожного дієслова можливе -сʹа- дієслово: писати -ᴓ — писати- ᴓ-сʹа. Постфікс -сʹа- формує групу зворотніх дієслів із різними значеннями: власне зворотні (одягатися), взаємно-зворотні (лаятися), загально зворотні (веселитися), безоб’єктно-зворотні (телитися), непрямо-зворотні (збиратися), пасивно-зворотні (затверджуватися), безособово-зворотні (не сидиться). Постфіксальні прислівники та займенники входять до непродуктивних словотвірних типів із закритими рядами слів, які не поповнюються новотворами: де-сʹ, коли-сʹ.

Конфіксальні форманти — це функціональна єдність двох-трьох морфем, які лише разом утворюють нове слово префіксально-суфіксальним, префіксально-постфіксальним, суфіксально-постфіксальним, префіксально-суфіксально-постфіксальним способом: роз-погод-и-(ти- ᴓ)-сʹа -погод- (а) роз- -и- -сʹа

Префіксально-суфіксальний спосіб — творення похідного слова одночасним приєднанням двокомпонентного конфікса — суфікса і префікса — до твірної основи. Один із найпродуктивніших способів.

Префіксально-постфіксальний — творення похідних слів одночасним приєднанням префікса і постфікса до інфінітива. Характерний лише для похідних дієслів. Постфікс формує семантику зворотності, а префікс модифікує її за характером перебігу дії: «інтенсивність дії» гулʹати- ᴓ - за-гулʹати- ᴓ-сʹа.

Суфіксально-постфіксальний — творення похідного дієслова шляхом приєднання суфікса і постфікса до твірних основ двох частин мови — іменника та прикметника: лʹін-ува-ти- ᴓ-сʹа. Малопродуктивний.

Префіксально-суфіксально-постфіксальний — спосіб творення похідних слів шляхом приєднання префікса, суфікса і постфікса до твірних основ двох частин мови — іменника і прикметника. Конфіксальний формант має «стати тим або набути ознаки того, на кого вказує твірне слово» (о-баб-и-ти- ᴓ-сʹа) та «локалізація дії в місці, на яке вказує твірне слово» (при-земл-и-ти- ᴓ-сʹа).

Безафіксні способи творення похідних української мови

До безафіксних традиційно відносять морфолого-синтаксичний, лексико-семантичний, лексико-синтаксичний способи.

Морфолого-синтаксичний спосіб — виникнення нових слів шляхом переходу їх з однієї частини мови в іншу, що відбувається внаслідок зміни синтаксичної функції, граматичної парадигми та значення частини мови і приводить до зміни їх. Різновидом є: субстантивація (учительська), ад’єктивація (кисле молоко), адвербіалізація (прийшов додому), прономіналізація (цілий — у значенні «весь»), препозитивація (у прийменник: просто неба), кон’юнкціоналізація (займенник → сполучник: що, чим), партикуляція (у частку: куди менше), інтер’єктивація (у вигук: Боже, горе, лихо).

Лексико-семантичний спосіб — творення нового слова шляхом злиття компонентів вільного словосполучення: добраніч (добра ніч), спасибі (спаси Біг).

Лексико-синтаксичний спосіб — це спосіб творення слів як реального історичного процесу на твірній базі тих лексичних одиниць, які існували в минулому.

У сучасній теорії словотвору не всі з названих способів визнають як такі, що творять нові слова. Наприклад, за межі синхронного словотворення виводять лексико-семантичний спосіб, бо втрата значеннєвої єдності не призводить до утворення нових слів.

Морфолого-синтаксичний спосіб (конверсія) (крім ад’єктивації та субстантивації) також формально не слугує творенню нових слів. Предметом словотвору вважають лише субстантивацію, яка має регулярний характер.

Субстантивація — перехід слів інших частин мови в іменник субстантивованих слів передає семантико-граматична зміна парадигми: крапельки студені минулого горять (Adj) — все має своє минуле (Adj → N). Розрізняють повну та неповну субстантивацію. Неповна — перехід прикметників в іменники не приводить до зміни ЛЗ (розумний). Повна — набуває нового лексичного значення, закріпленого морфологічно, що й відображено у тлумачних словниках як окрема словникова стаття: Київ, Львів (місто).

Способи творення складних і складених слів

Словоскладання — утворення складних слів шляхом об’єднання в одну лексичну одиницю. (хліб--сіл’-, батк-о-мат-и).

Ознаки: 1) кожен компонент зберігає свій наголос; 2) змінюваність обох компонентів; 3) сталий, закріплений порядок слів.

У такий спосіб на твірній базі сурядних сполук утворюються складені слова, які позначають одне поняття, але кожен компонент зберігає морфологічну ознаку.

Основоскладання — утворюються шляхом поєднання кількох основ за допомогою словотвірного форманта — інтерфікса і суфіксацією. (ст-о-літт--а, чорн-о-ок--ий). У результаті осново складання утворюються складні слова — композити. Ознаки: 1) змінюється останній компонент; 2) мають єдиний основний наголос; 3) сталий порядок слів.

Осново-словоскладання — сурядні і підрядні сполуки слів шляхом поєднання основи одного компонента з цілим словом другого компонента твірної бази: лісостеп (ліс і степ), синьо-жовтий (синій і жовтий). Ознаки: 1) сталий порядок слів, інтерфікс 2) єдиний наголос

Абревіація — спосіб творення складноскорочених і скорочених похідних на твірній базі різних за структурою та семантикою. Слова утворені шляхом абревіації називаються абревіатурами. Мають специфічну морфемну структуру, усічений компонент, які входять до складу абревіатур називаються аброморфемами: (філ.-фак-, іст-фак-).

Залежно від того, на базі яких компонентів утворені абревіатури їх поділяють на:

1) буквені (АТС, НТВ); 2) звукова (ООН); 3) буквенно-звукова (ПАР’Є); 4) умовно-складові (ДонБас, Інтертоп, КабМін); 5) початкова частина слова + повне слово (зарплата, Євразія, зав кафедри);

6) початкова частина слова + початок і кінець або тільки кінець другого слова (біоніка (біологія і електроніка), мопед (мотоцикл і велосипед); 7) усічена частина твірної бази: бад (бадмінтон), спец (спеціальність), універ (університет).