Українська література - статті та реферати
Прикметник: семантичні, морфологічні та синтаксичні ознаки. Сучасна граматична концепція прикметника. Словотвірна специфіка якісних і відносних прикметників. Парадигматика прикметника
Всі публікації щодо:
Мовознавство
Прикметник — частина мови, що виражає статичну (постійну) ознаку за допомогою синтаксично залежних граматичних категорій роду, числа й відмінка, має своєю семантичною основою не предметність, а ознаку (якість, властивість, відношення). На відміну від іменників форми роду, числа і відмінка прикметників не є самостійними, вони залежать від іменника, з яким прикметник узгоджується: мудра людина, учнівський зошит, лелече гніздо. Частина прикметників може мати семантично вмотивовану категорію ступеня вияву ознаки, що знаходить граматичне вираження у формах ступенів порівняння. Вступаючи у синтаксичний зв’язок з іменником, прикметник відповідає на питання про предмет: який? яка? яке? чий? чия? чиє? Синтаксичні функції прикметника випливають з властивого йому категоріального значення. Основною з них є атрибутивна: вступаючи в синтаксичний зв'язок з іменником і узгоджуючись з ним у роді, числі й відмінку, прикметник виступає узгодженим означенням у структурі речення - На білу гречку впали роси. Виступаючи в ролі іменної частини складеного присудка, прикметник виражає ознаку, приписувану в реченні підметові, але, на відміну від означальної функції, він бере безпосередню участь у структурній організації речення, виражає один з його граматичних складників.
Саме з предикативною функцією найбільшою мірою пов'язана синтаксична активність прикметника, яка виявляється у здатності до іменникового й дієслівного керування. Якісні (велика, духмяне, опуклий, гарячі) — відносні (дерев’яні, військова, приміський, сестрин, вчителів, заяча, мамин). Якісні прикметники виражають такі ознаки предмета, що можуть виявлятися більшою чи меншою мірою (хоробрий, теплий, довгий). Найголовнішою граматичною ознакою якісних прикметників є їх здатність утворювати форми ступенів порівняння — вищу та найвищу (високий — вищий - найвищий). Відносні прикметники виражають ознаку предмета опосередковано — через відношення до іншого предмета, явища, дії або стану (туманний ранок, працьовита людина, земляний вал) або належність предмета кому-небудь і відповідають на питання чий? чия? чиє? В сучасній українській мові вживаються переважно повні прикметники. В сучасній українській мові вживаються переважно повні прикметники. За кінцевим приголосним основи — твердим чи м’яким поділяються на прикметники твердої і м’якої груп. Повні прикметники поділяються також на дві форми: стягнену (синя, синій ) і нестягнену (синєє, синії). 1. Рід: чоловічий, жіночий, середній. 2. Число: однина, множина. 3. Відмінок: як в іменника. Зміна прикметника за родами та числами залежить від форм іменника, з яким він узгоджується (веселий хлопчина — весела дівчина — веселе свято — веселі діти). Синтаксичні функції прикметникових відмінків зумовлені відмінковим характером опорного іменника. Різновиди відмінкового функціонування прикметників повністю регулює іменникова категорія відмінка. Скільки відмінків має опорний іменник, стільки ж відмінкових грамем визначаємо у прикметниках.