Українська література - статті та реферати

Концепція займенника в традиційній і новітній граматичній теорії

Всі публікації щодо:
Мовознавство

Займенник — це самостійна частина мови, яка вказує на істоту, предмет, ознаку або кількість, не називаючи їх і відповідає на питання хто? що? який? чий? скільки? Займенники виражають граматичні категорії відмінка, а також роду й числа (ті, що вказують на ознаки); у реченні виконують синтаксичні функції підмета, означення, додатка; у словосполученні можуть бути— головним і залежним словом. Специфічною рисою займенника є те, що він не має власного предметно-логічного змісту. Конкретне значення займенника змінюється залежно від суб’єкта чи ситуації. Особливість частиномовного значення займенника полягає у високій узагальненості його значення. Наприклад, займенник він може вказувати особу і будь-який предмет, хто — будь-яку особу (одну чи декілька) тощо. Основне категоріальне значення займенника — вказівність. За значенням поділяють групи: особові, зворотні, відносні, питальні, заперечні, присвійні, вказівні, означальні, неозначені. Порівняно з ін. частинами мови участь займенника у творенні інших слів мови обмежена. Лише окремі займенники, наприклад, сам, себе, що, творять ряди ін. частин мови типу самобутній, самотній, самокритика, щодня, щогодини, себелюбний. Від ін. займенників утворені прислівники по-моєму, по-твоєму, по-нашому, по-вашому. Крім того, залишок займенника себе маємо і в постфіксі -ся: митися, купатися, цілуватися. У 60-х роках займенник як самостійна частина мови став заперечуватися за значеннями і семантичними ознаками. Таку концепцію запропонував І. К. Кучеренко. Пізніше, у другій половині 80-х років, із запереченням погляду на займенник як самостійну частину мови виступив І. Р. Вихованець, який розподілив займенники до іменників, прикметників і прислівників. М. А. Жовтобрюх у статті «Займенник у системі частин мови» наводить переконливі докази щодо частиномовного статусу займенників, спираючись на семантичні, морфологічні та синтаксичні особливості цього класу слів. На думку І .І. Матвіяса, займенники як частина мови становлять особливий клас слів, позбавлених конкретно виявленого матеріального змісту; вони виступають еквівалентами іменників, прикметників і числівників, даючи найзагальніше уявлення про предметність, ознаку й число. Відома також спроба виділити займенники в окремий лексико-семантичний тип слів, до складу якого В. В. Виноградов зараховував лише предметно-особові займенники та похідні від них. Визнається, що об’єднання займенників в один клас можливе лише на основі лексико-семантичних ознак. Саме природу таких спільних ознак лінгвісти намагаються з’ясувати останнім часом. Займенники, на думку дослідників, «не називають, а вказують» і, таким чином, визначаються як вказівні слова. Недолік цього підходу виявляється в тому, що відповідно до буквального значення терміна «вказівний» — саме займенниками слід би було вважати тільки вказівні.