Українська література - статті та реферати

Числівник: семантичні, морфологічні та синтаксичні ознаки. Сучасна граматична концепція числівника. Типи парадигм числівника

Всі публікації щодо:
Мовознавство

Числівник — самостійна частина мови, яка позначає означену/неозначену кількість предметів або абстрактно-математичне число й виражає цю категорійну семантику морфологічною категорією відмінка та відповідними синтаксичними функціями. Відповідає на питання скільки? котрий?

Числівник має частиномовну семантику. Він виконує дві номінативні функції: квантитативну (називання кількості предметів (три доби)) та нумеративну (називання математичного числа (п’ять)).

Науковці по-різному розцінюють числівник :одні - як самостійну частину мови(А.Супрун числівником називає клас повнозначних слів, які означають число, кількість, міру. Він виділяє такі розряди: кількісні, порядкові, кратні(двічі, тричі), збірні(двоє,обидва),розділювальні(по-двоє,по-троє),неозначено-кількісні).

Дехто з мовознавців не вважає числівник окремою частиною мови. О. Пєшковський орієнтуючись переважно на формальні ознаки, одні з числових лексем розглядав як числівникові іменники (чотири, п’ять), другі — як числівникові прикметники (четвертий, п’ятий), треті — як числівникові прислівники (двічі, тричі). Польський мовознавець Єжі Курилович та І. Вихованець називають їх або числовими словами, або лексичними морфемами.

Морфологічні ознаки. Категорії роду і числа практично не характерні для числівників. Категорія числа має в числівниках лексичне вираження. Категорія відмінка — два різновиди підрядного зв’язку числівника з іменником: керування (сім днів, триста метрів); узгодження (семи днів, трьохсот метрів).

Синтаксичні ознаки. Для числівника немає основної функції, за якою він синтаксично відрізнявся б від інших іменних частин мови. У квантитативній функції у сполученні з іменниками числівник не виконує ролі означення щодо іменника, а керує ним у називному/знахідному відмінках. Словоформи цих числівників разом з іменниковими становлять складені члени речення — підмет або додаток: Двоє космонавтів працюють; Ракета доставила двох космонавтів. Відмінкові словоформи Р., Д., О. й М. відмінків числівника можуть виступати в ролі всіх другорядних членів речення — додатка, означення й обставини. У нумеративній функції числівник виконує синтаксичні ролі, властиві іменнику: Вісімнадцять ділиться на два.

Розряди числівників:

1. Означено-кількісні — позначають точно виражену к-сть предметів або їх частин або математичне число (два студенти, тридцять років). Поділяються на: власне кількісні (кількість предметів або абстрактно-математична кількість цілих одиниць: три книжки, нуль); збірні (певна к-сть предметів як сукупність, одне ціле: двоє, четверо, обидва); дробові (точні назви к-сті частин, виокремлених у складі цілого (три пяті, одна третя).

2. Неозначено-кількісні — позначають точно не визначену к-сть предметів і ніколи не називають математичне число (кількасот, багато, скільки, мало).

Структурні розряди:

1. Прості числівники — непохідні слова і похідні з однією основою (один, одинадцять, сто, двоє, багато, півтора.

2. Складні — похідні слова з двома основами (п’ятдесят, двісті, кількадесят).

3. Складені — сполука кількох числових назв і дробові числівники (п’ять тисяч сімсот, дві треті).

Числівник має власний тип парадигми — відмінковий. Числівники мають значне розмаїття свого відмінювання. Деякі числівники відмінюються, як іменники (тисяча, нуль, мільйон, мільярд) або як прикметники (один), деякі є незмінюваними: дробові (півтора), збірні (двійко, трійко), неозначено-кількісні (мало, чимало).

Основний тип числівникової парадигми представлений сімома словоформами. Парадигми числівників завжди є повними. У числівнику виокремлюються чотири підтипи парадигми: власне числівниковий; іменниковий; ад’єктивний і змішаний. Кожен підтип має варіанти з відповідними флексійними наборами. Підтипи парадигм можуть об’єднувати словоформи того самого або різних лексико-граматичних розрядів. До І-VІІІ варіантів належать такі групи числівників:

І) один; ця парадигма належить до винятків, оскільки вона ад’єктивного підтипу, словоформи якої виражають три словозмінні значення — роду, числа й відмінка. Є наявність варіантних форм (одно-одне, однієї-одної, однією-одною);

ІІ) два — чотири, двоє, троє, четверо, багато небагато, кілька; два (дві) та обидва (обидві) мають родові словоформи в Н., Зн. і Кл. відмінках. Словоформа Ор. в. числівника чотири має тверду основу та алофлексію -ма (чотир-ма). Числівник троє відмінюється з варіативними основами (трой-/тр-);

ІІІ) п’ять — двадцять; тридцять, кільканадцять; наявність варіативних словоформ із флексіями -и (-ох); -и (-ом); -ма (-ома) у Р., Д., Ор. й М. відмінках в усіх числівниках (крім збірних); незмінюваність першої основи у складних числівниках — назвах десятків (шістдесят); наявність чергування голосних о, е/і (сім-семи, вісім-восьми), чергування о/і; усічення суфікса -ер- та чергування приголосних за твердістю/м’якістю (десятеро-десятьох);

ІV) сорок, дев’яносто, сто; усі словоформи непрямих відмінків, крім Зн. і Кл. мають флексію -а;

V) двісті — дев’ятсот; змінюваність обох основ, характерні не одна, а дві флексії — кінцева та внутрішня;

VI) тисяча, нуль, мільйон, мільярд; відмінювання, як у іменника, а саме тип парадигми (відмінково-числовий) і флексійні набори

VII) одна третя, дві десяті;

VIII) двісті сорок сім, тисяча триста дев’яносто.