Українська література - статті та реферати
Граматична основа простого речення. Типи підметів, способи їх вираження. Типи присудків, способи їх вираження. Другорядні члени речення
Всі публікації щодо:
Мовознавство
Основним формально-синтаксичним типом простого речення є двоскладні речення, структурну основу яких становлять два головні члени — підмет і присудок. Диференційні ознаки простого речення найповніше виявляють саме в двоскладному реченні. В односкладних реченнях наявний один головний член, не диференційований на підмет і присудок.
Підмет і присудок як головні члени двоскладного речення перебувають в опозитивних відношеннях: підмет виділяється через протиставлення присудкові, присудок — через протиставлення підметові. За відсутності такого протиставлення виділяють недиференційований головний член речення, що не е ні підметом, ні присудком, а виступає головним членом односкладного речення.
Сучасні українські мовознавці І. Вихованець, А. Загнітко, Н. Іваницька виділяють формальні і семантичні (кваліфікаційні) ознаки підмета:
✵ входження до структурної схеми речення як її головного члена;
✵ позначення носія предикативної ознаки;
✵ у типових випадках співвідносність із темою при актуальному членуванні речення;
✵ співвідносність із суб’єктною позицією семантико-синтаксичної структури речення;
✵ вираження відмінковою формою — називним відмінком іменника;
✵ перебування у двобічному (предикативному) зв’язку з присудком;
✵ поєднання з присудком способом (формою) предикативного зв’язку — координацією;
✵ типова позиція перед присудком.
Підмети є простими і складеними.
Простий підмет виражається:
Одним словом—іменник/ займенник. Н.в. / Кл.в.(ти ніколи мене не бачив)
Субстантиновані слова у знач іменника:
✵ Прикметникові, числівники ( кохана спить. / одна летить, друга спиня.)
✵ Незмінні частини мови / змінні частини мови у незмінній формі ( гучне «ура» підхопило Орлюка. / працювати - ось його покликання.)
Лексикалізована сполука слів (описова/фразеологічна) або речення — в синім небі чумацький шлях показує дорогу.; І що я без землі?- вертілося в його голові.
Складений підмет виражений словосполученням:
1. Кількісна номінація. Числівник чи його еквівалент у називному відмінку ( виражає семантику числа, міри, ваги, сукупності, фази) + іменник у родовому відмінку.: Вже стояли декілька возів зерном
2. Значення вибірковості. Займенник або числівник в називному відмінку, прийменник + іменник в родовому відмінку множини: Ніхто з людей не дивувався
3. Значення сумісності. Іменник у називному відмінку + прийменник + іменник в орудному відмінку - ми з батьком годували качок. Може також виражатися сполукою з і (я і батько = я з батьком)
4. Метафоричні словосполучення. Головне слово в називному відмінку + залежне у родовому відмінку. Мене обдала хвиля радості
5 Невизначеність. Неозначений займенник в називному відмінку + прикметникове слово. Щось давнє споглядало наш подив.
6. Приблизна кількість предметів. Прийменник до, близько, з, по, понад,…+ числівниково-іменникова конструкція. В нашій групі навчається понад 30 чоловік.
7. Незалежний інфінітив (бути, стати, здаватися, залишатися, зоставатися) + іменна частина. -Бути лікарем — це ж така велика відповідальність.
Диференційними формальними та семантичними ознаками присудка є:
✵ входження в структурну схему речення як головного члена;
✵ модально-часова характеристика носія предикативної ознаки;
✵ співвідношення з ремою в типових випадках при актуальному членуванні речення;
✵ співвідношення з предикатом у семантико-синтаксичній структурі речення;
✵ вираження дієслівною формою;
✵ перебування у двобічному (предикативному) зв’язку з підметом;
✵ поєднання з підметом способом предикативного зв’язку — координацією;
✵ типова позиція після підмета.
У сучасному українському мовознавстві присудки виокремлюють з огляду на морфологічну природу присудкової форми і способу вираження модально-часових значень. За морфологічними параметрами присудки поділяють на дієслівні та іменні, за вираженням модально-часових значень — на прості, складені та подвійні (складні) присудки.
Простий присудок.
Спеціалізовані форми: форми присудка (типові) - узгоджені
синтаксичний індикатив - теперішній / минулий / майбутній часи
синтаксичні - ірреальні способи (умовний /конюнктивно наказовий/імператив).
Неспеціалізовані форми: = неузгоджені
- Відмінювані форми дієслів відносного вживання ( непрямого, у знач інших часів, способів) — то збоку ускубне, то спереду поцупить. (Майбутнє у знач минулого)
- Дієслівні лексикалізовані сполуки. (Є образним чи описовим, вторинним засобом її вираження) — розмова припадає мені до смаку.
- Прості ускладнені форми. за допомогою: лексичного повтору (приплинь-приплинь); однокореневим дієсловом (ходити-походжати); спільнокореневим інфінітивом при заперечному дієслові (бити вони вас не битимуть); синонімічним дієсловом (дивитися-поглядати); орудним тавтологічним (валом валять парубки в хату); частками типу і, як, як не, ну, ніби, наче, мов, собі, так і, аж (сонце ніби залягло); дієсловами — взяти, знати, давати —що перетворилися на частки (давай попливемо..)
- фразеологізмами, напр.: Вадим пік раків, соромився.
- інфінітивом, який є еквівалентом особового; Я їй розказувати, а вона сміятись
Складений присудок.
(Основний компонент, характеризує підтип присудка) призвязковий компонент + зв’язка
Дівчина була студенткою або могла почати вчитися.
Складений двочленний присудок.:
1. Дієслівний: виражає активну ознаку - дію суб’єкта. Напівабстрактна фазова / модальна зв’язка + суб’єктний інфінітив.
Хотів би й я отак згоріти. Мав намір викрасти поламаний віз. Я хочу працювати.
2. Іменний: виражає пасивну ознаку - Якість, властивість, стан., а повнозначна зв’язка —пасивну і активну.
Дієслівна абстрактна (бути, становити), напівабстрактна (залишатися, зробитися) , повнозначна зв’язка + іменна призв’язкова частина (називний відмінник / орудний відмінник іменника, числівника, прикметникових слів або цілісні сполуки): Я — робітник.. ніч видалася тиха..; я самотній стою.; хазяйка працювала статистом..; марина пішла одна.
3. Прислівниковий:
Дієслівна зв’язка бути, стати (часово-способова характеристика підмета) + призв’язка прислівниковий компонент (лексичне значення присудка).
Це можуть бути предикативні прислівники або означальні / обставинні.
Йти було тяжко. Важко бути самотнім. Полон — гірше ніж смерть. Так утішно дивитися. Це було жахливо. Все готово.
Складений тричленний присудок.
1. Іменний.
Дієслівна зв’язка в часі і способі + дієслівна зв’язка в інфінітиві (напів- /абстрактні бути, стати, являти собою, залишатися, зробитися, становити) + іменний призв’язковий компонент (іменник, прикметник, числівник).
Хочу стати вчителем; починай бути відвертою; хочеш залишитися добрим.
2. Дієслівний.
Дієслівна зв’язка в часі і способі + дієслівна зв’язка в інфінітиві (фазова) + інфінітивний призв’язковий компонент.
Мусив перестати курити, можете продовжувати говорити; хочеш спробувати грати.
3. Змішаний.
Дієслівна зв’язка бути в часі і способі + прикметникове слово з модальною семантикою (можливості, необхідності, обов’язковості, згоди —здатний, згодний, ладний, радий, повинен, спроможний, схильний, змушений, зобов’язаний, покликаний) + інфінітивний призв’язковий компонент.
Був радий бачити; зобов’язані виконати; не спроможна прочитати; ладні були провалитися.
Другим компонентом може бути прийменниково-іменникові сполука у змозі, не в змозі, не в силі.
Солов’я були не в силі зрозуміть.
Складені чотиричленні присудкові структури.
Вона, Малуша, повинна була бути саме такою. Що ж, я ладна була б бути останньою…
Другорядні члени речення— повнозначні лексичні компоненти речення, синтаксично залежні від головних членів речення (підмета і присудка) чи головного члена односкладного речення. Поділ членів речення на головні та другорядні переважно збігається з їх обов’язковістю/факультативністю. Якщо головні члени речення завжди є обов’язковими, то другорядні — переважно факультативні.
Традиційно виділяють три класи другорядних членів: додатки, означення, обставини. При цьому враховують передусім семантичні (значеннєві) ознаки, що по-різному взаємодіють з формальними. Так, виокремлення прямих і непрямих додатків, узгоджених і неузгоджених означень ґрунтується на формальних показниках; диференціація обставин здійснюється за значеннєвими параметрами.
17. Теорія односкладних речень у сучасному синтаксисі. Типи односкладних речень. Неповні речення
Односкладні речення становлять окремі структури в системі українського синтаксису, протиставляються двоскладним, мають один головний член, який не прийнято ототожнювати ні з підметом, ні з присудком. Головний член речення — граматично незалежний, формально самодостатнім, тоді як у двоскладному підмет і присудок співвідносні один з одним, формують предикативний центр. Представники логіко-грам напряму в лінгвістиці - М. Греч, Ф. Буслаєв, О. Пєшковський — невтілення котрогось із компонентів трактують як неповноту. Тому розмежування односкладного і двоскладного можливе лише на рівні формально-граматичної структури, з власне-семантичного боку всі речення двоскладні. Теорію односкадних речень вперше системно виклав О. Шахматов, запропонував їхню типологію, впровадивши термін «головний член односкладного речення». Головний член формально можна ототожнити або з підметом, або з присудком, такий присудок відрізняється від присудка двоскладного, бо викликає уявлення і про предикат, і про суб’єкт одночасно. . В окремих односкладних реченнях підмет легко відтворити (Прийду завтра), в інших — він не відтворюється, хоча змістові особливості також можна відтворити двоскладною структурою (Сьогодні мені якось не думається → Сьогодні я якось не можу думати). Найбільше дискусій із приводу означено, неозначено, узагальнено особових речень, які вчені залишають поза межами односкладних речень. Як двоскладні означення, узагальнено особові розглядають Ю. Шерех, І. Вихованець, Н. Шведова.
За морфологічним вираженням головного члена речення О. Пєшковський виділяє дієслівні безособові, дієслівні незначено-особові, номінативні та інфінітивні речення. Українські мовознавці поступово запроваджували свою термінологію. О. Синявський виділив безпідметові речення, речення з відносною безпідметовістю (неозначено-особові та узагальнено-особові), безприсудкові речення (називні); Л. Булаховський— безособові і відносно-безособові речення, називні. В академічному синтаксисі української мови використано усталену в сучасному східнослов’янському мовознавстві класифікацію односкладних речень, за якою виділяють односкладні означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові, безособові, інфінітивні та номінативні речення.
Непоширені речення — речення, в яких наявні лише головні члени. У двоскладних непоширених реченнях наявні підмет і присудок, в односкладних — головний член речення. Поширені речення — речення, в яких, крім головних, наявні другорядні члени(додатки, означення, обставини).
Мовознавці виділяють різну кількість. Щодо типів, то враховують, крім граматичних показників, і лексичні.
Особові: означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові.
І Дієслівні мова йде про дію, діяч або виконавець якої не вербалізований (словесно не виражений
Неособові: безособові, інфінітивні.
ІІ Іменні: номінативні, ґенітивні, вокативні.
Односкладні означено-особові речення — речення, головний член яких виражений дієсловом дійсного способу першої або другої особи однини чи множини теперішнього або майбутнього часу, також наказового способу і вказує особовим закінченням на означену особу. Нічого не хочу знати про твої особисті справи. Такі речення Пєшковський і Булаховський вважали неповними. І. Вихованець відносить до двоскладних. На формально-грам рівні — односкладні, предикативність виражається одним компонентом — головним членом речення. На першому плані не особа, а дія чи стан: Летим. Дивлюся, аж світає. Є цілком самостійні
Односкладні неозначено-особові речення — речення, головний член яких виражений дієсловом третьої особи множини теперішнього чи майбутнього часу або ж формою множини минулого часу і називає дію, здійснювану неозначеними особами. А з яким звичаєм народним проводжають тут хлопців до військкомату!
Односкладні узагальнено-особові речення — речення, головний член яких виражений дієсловом другої особи теперішнього чи майбутнього часу (рідше — іншими особовими формами) і вказує на узагальнену особу. Стоїш високо — не будь гордим, стоїш низько — не гнися.
Односкладні безособові речення — речення, головний член яких називає дію чи стан, незалежні від активного діяча. Тим часом розвиднілося, світало.
Односкладні інфінітивні речення — речення, головний член яких виражений синтаксично незалежним інфінітивом. Поблизу чути гомін, а людей не видно.
Номінативні речення — головний член в яких виражений іменником у називному відмінку.
Ґенітивні. Головний член виражений формою родового відмінку, передає не лише значення наявності, буттєвості, а й вказує на кількість: А кавунів! Вперше виділив О. Шахматов, в українському мовознавстві І. Слинько. Багато мовознавців не виділяють (оцінюють як неповні речення з неназваним головним членом, порівняння.: А кавунів! / А кавунів вродило цього літа!). Стверджувальні / заперечні: Ані крихти.
Вокативні. Порівняння: Петре, іди сюди! / Петре! Іди сюди.
Неповне речення — речення, в якому одна з ланок його будови не вимовляється, однак фіксується свідомістю. наприклад: Кінець вертає в початок, як відчай — в надію . поділяються на кілька видів: власне-неповні та еліптичні. Власне-неповні у свою чергу поділяються на контекстуальні, ситуативні, парцельовані й обірвані.
Котекстуальні неповні - це речення, в яких пропущений член (члени) визначається з контексту, переважно з попереднього речення. Найчастіше це речення з неназваним підметом (Вона одразу підвелася. Підвелася [вона], може, аж надто квапливо); або присудок :Я [кинувся] в двері, а вона [подалася] за мною в сад; другорядні члени: Подавай заяву. Садовенко вже подав.
У структурах ситуативних неповних речень пропущений член (головний чи другорядний) не вживається з огляду на ситуацію мовлення, з якої він зрозумілий. Наприклад, у процесі спілкування двох чи більше осіб часто не називаються зрозумілі для мовців речі, наприклад: Потримай (портфель); Покажи (книгу);
Парцеляція — це мовленнєве членування єдиного системного цілого, внаслідок чого утворюються неповні речення, пор.: Ось і вечір. Вітрястий, погрозливий.
Незакінчені/обірвані речення — структури, в яких не виражені ознаки внутрішньої структурної організації і комунікативно-інформативної завершеності. вся інформація компенсується попередніми реченнями — контекстом.
Еліптичні речення - це структури, в яких неназваний член не визначається з контексту та обстановки мовлення, а зумовлюється структурою та семантикою самого речення. Найчастіше пропущеним є присудок двоскладного чи головний член односкладного речення, який установлюється лише приблизно. вони семантично повні, а структурно - неповні. Вище трохи — млин.