Українська література - статті та реферати

Ідейно-художній аналіз новели М. Коцюбинського «Intermezzo». Проблема ставлення митця до дійсності, його обов’язку перед собою. Імпресіоністичність стилю

Всі публікації щодо:
Коцюбинський Михайло

У перекладі з італійської «Intermezzo» означає «перерва». У музиці — це невеличка інструментальна п’єса, що в ХVІІ ст. виконувалася між актами трагедії, а пізніше — опери. Коцюбинський вжив термін «Intermezzo» в переносному значенні. Це — не просто перерва, перепочинок ліричного героя твору на лоні природи. Перепочинок оздоровив його, дав натхнення для творчої праці. Епізод, описаний у творі, справді мав місце у житті М. Коцюбинського. Вкрай виснажений службою, громадською роботою, знесилений хворобою, він мріяв про відпустку. У 1908 р. на запрошення давнього знайомого Євгена Чикаленка він відвідує його маєток у селі Кононівка на Полтавщині. Серед чарівної природи пройшла відпустка Коцюбинського, і він пише новелу, яку присвятив Кононівським полям.

Тема «Intermezzo» — роль митця і призначення мистецтва в суспільстві — була продиктована часом.

Після поразки революції 1905 р. в країні наступив період столипінської реакції. Влада жорстоко розправлялись із повсталим народом. Значна частина інтелігенції зневірилась у доцільності подальшої боротьби. Дехто звернувся до релігійно-містичної діяльності, дехто — до ідеї «чистого мистецтва».

Через образ ліричного героя «Intermezzo», демократично настроєного митця, Коцюбинський ставить проблему взаємозв’язків художника і суспільства. Письменник показує тимчасовість стану «втоми» інтелігенції, вірить в її «одужання» після короткого відпочинку, повернення до громадсько-політичного життя.

У новелі «Intermezzo» «дійовими особами», як назвав їх автор, виступають, зокрема, чарівні сили природи, а сюжет твору тримається не на зміні подій, а на зміні настрою ліричного героя.

На початку твору ліричний герой переживає стан душевної втоми. Людські страждання важким тягарем лягають на його душу. Та, споглядаючи чарівний світ природи, герой оживає, відновлює сили. Запахи, голоси, кольори природи все проникають у його душу, наповнюють його оптимістичним настроєм.

Герой твору чуйно реагує на явища природи, захоплюється красою степу, голосом зозулі, співом жайворонків, але завжди думає про людину. Йому боляче, коли на сонце набігає хмарка — символ людського горя і суму. Він любить сонце, яке сіє у його душу «золотий засів». Сонце — традиційний образ волі, нового життя.

Саме новела «Intermezzo» з її ліричним героєм дали нове, славне ім’я Коцюбинському — Сонцепоклонник.

Настрій і переживання героя символізують «дійові особи»: «сонце», «зозуля», «жайворонки», «моя утома», «людське горе».

Природа в новелі бере безпосередню участь у розвитку сюжету, супроводжує ліричного героя, гармонує з його переживаннями, думками, вона «вшановує» митця.

Кульмінацією твору є сцена зустрічі з селянином. З розповіді бідняка постають жахливі картини (безземелля, голод, хвороби, приниження, злидні), що викликає гнів і обурення ліричного героя, народжує бажання повернутися до активної громадської роботи.

«Intermezzo» (1908) в період столипінської реакції, коли в середовищі інтелігентів особливо посилився розклад та занепадництво і з’явилася ціла зграя буржуазно-дворянських письменників-декадентів, які закликали розробляти «вічні» теми — про красу природи, любов, прикриваючись гаслами «мистецтво для мистецтва», «чистого мистецтва», «краса заради краси».

«Intermezzo» - лірична новела, побудована у формі щирої розповіді героя, який, перебуваючи певний час на лоні природи, набирає сил для активної громадської діяльності. В образі ліричного героя відтворено переживання митця-громадянина. Герой нерозривно зв’язаний з життям людей, суспільства і не може стояти осторонь боротьби народу за свої права, бо він — частина його. Герой не знає, де закінчується його життя і починається чуже, він не може бути самотнім. Селянин, з яким він зустрічається на лоні природи, ледве животіє, маючи убогий клаптик, з якого не може прогодувати п’ятеро дітей. Кожне слово селянина луною відгукується в душі ліричного героя, боляче грає на струнах його серця. Горе селянина — горе всього народу, і на захист трудящих повинен стати кожен чесний митець. Така думка Коцюбинського.

Глибоко схвильований щирою сповіддю селянина, який був учасником революційних подій, ліричний герой проймається революційним запалом: «Говори, говори. Розпече гнівом небесну баню. Покрий її хмарами твойого горя, щоб були блискавка й грім. Освіжи небо й землю. Погаси сонце й засвіти друге на небі».

Звертання до блискавки звучить як заклик до революційної боротьби, заклик погасити сонце й засвітити друге — заклик до повалення самодержавно-капіталістичного ладу. Розвиваючи революційні традиції української і російської літератур, Коцюбинський стверджує нерозривну єдність митця і народу, палко захищає ідею бойового мистецтва, яке кличе трудящих на боротьбу за своє соціальне і національне визволення.

Коцюбинський не визнає «чистого мистецтва», «мистецтва для мистецтва», а був поборником мистецтва для народу, його високої ідейності і суспільного значення.

У «Цвіті яблуні» теж виведено персонаж із роздвоєною свідомістю; це письменник, який, переживаючи трагедію смерті власної дитини, одночасно відчуває і муку батьківських почуттів, і роботу письменницької пам'яті. Для нього навіть момент смерті дитини стає творчим матеріалом - поза контролем свідомості, поза його волею. Він страждає, зневажає себе, але не владен будь-що змінити. Однак торжествує у цій трагедії творча, життєстверджуюча сила.

Наведіть приклади художніх образів, якими письменник пов'язує всі частини новели.

У новелі є декілька образів, що пов'язують усі частини твору. Один із них - образ сонця. Він народжується з пітьми: «Погашу лампу і сам потону в чорній пітьмі». - «Розплющую очі». - «Ах, як багато всього: неба, сонця, веселої зелені». Але поки що образ сонця не входить у настрої героя, навіть протиставляється їм: «На небі сонце - серед нив я». Поступово сонце витісняє з душі морок (втому, знесилення) і стає об'єктом звернень ліричного героя, схожих до язичницьких молитов: «Сонце! Я тобі вдячний. Ти сієш у мою душу золотий засів...» Сонце в новелі осмислюється як джерело енергії та сили, й жайворонки «б'ють дзьобами в золото сонця, сіють пісню». Фраза «Погаси сонце й засвіти друге на небі» означає остаточне звільнення людської душі від старого, минулого. Іще один наскрізний образ новели - образ зозулі (образ часу). Спочатку голос зозулі позначає відлік нового періоду в житті героя: «Як тільки бричка вкотилася на широкий зелений двір - закувала зозуля. Тоді я раптом почув велику тишу». Далі образ розвивається: «Кує зозуля. Б'є молоточком у кришталевий великий дзвін: ку-ку! ку-ку! - і сіє тишу по травах». Герой енергійно відгукується на зміни. Його лікує час: «Я зіскакую з ліжка і гукаю в вікно до зозулі: «Ку-ку... ку-ку... Добридень!» Пізніше зозуля вже найближча приятелька героя, бо чітко, розмірено та спокійно відраховує час - час, який заліковує душевні рани. Про час, який заліковує душевні рани, сказано в новелі так: «Твоє журливе «ку-ку» спливало, як сльози по плакучій березі, і змивало мою утому».



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.