Українська література - статті та реферати
Крах народницьких ілюзій, еволюція творчого методу М. Коцюбинського у новелах 1900-х рр. («Лялечка», «Дорогою ціною», «Цвіт яблуні»)
Всі публікації щодо:
Коцюбинський Михайло
«Лялечка» - оповідання, де розповідається про земську вчительку Раїсу, яка ще під час навчання захоплювалася забороненими книжками і прониклася долею нещасного народу, бачила свою місію в тому, щоби померти для народу, але пізніше вирішила жити для того ж народу. Раїса скоріше прагнула вирватися із шкільних стін, щоби бути ближче до людей. Та коли вона потрапила в рідне село, то враз розчарувалась: весь «страдник-народ» був десь в Росії; на селі були самі мужики, яких Раїса добре знала і не дуже любила.
Тож запал жінки допомагати народу швидко охолов. І найкращим виходом для неї було вийти заміж (вважав її батько), проте нареченого не знаходилось: Раїса не була ні багачкою, ні красунею. Отак, побувши дома і втративши надію вийти заміж, дівчина мусила стати вчителькою. Змінити місце проживання жінку змусила сварка з попом, який забагато втручався в діяльність школи, проте це лише завуальована причина переїзду. Насправді ж, вчителька тікала від одноманітності свого життя.
В новому селі жінка почувається самотньо, проте до неї с самого початку жителі ставляться добре. З часом Раїса знаходить собі друга в особі о. Василя - місцевого попа. І, сама того не помічаючи еволюціонує: автор порівнює її з лялечкою метелика, що з весною розкривається і починає жити. Священик стає центром її світу. Героїня змінюється сама (починає постувати, жалкує за тим, що вона раніше не жила таким життям як зараз) і змінює о. Василя (помалу він кидає пити, нібито змінюється на краще)... Але з часом о. Василь починає показувати свою справжню натуру: йому набридає ця опіка, всілякі заборони, балачки про місію і обов'язок... Він починає певною мірою показувати свою владу над дівчиною: розпоряжається шкільними справами (а чи не від цього жінка втікала?), всіляко показує вчительці свою грубість і владу, починає пити і зневажати бідну вчительку...
Раїса ж просто підкорюється: вона вже настільки залежна від свого почуття, що здатна терпіти будь-яке приниження, тільки бути б поряд... Вона просто починає в'янути... Оповідання закінчується тим, що подруга вчительки, здогадується що Раїса кохає Отця. Після чого з вуст нещасної жінки зривається відчайдушний крик... Тож «лялечка» знову потрапила в ту ж саму пастку, так до кінця і не розкрившись...
«Дорогою ціною» Коцюбинський розвінчує нікчемність, мізерність культурництва і це все поєднує з викриттям згубного впливу духовного дурману на людину з осудженням тієї рабської покори, яка освячувалася церквою, з показом лицемірної діяльності священнослужителів. Стає гарно видно відмінності між спілкуванням людей різних суспільних верств.
Михайлу Коцюбинському властиве глибоке переймання психологією героїв, вигадливість художніх образів, уміння передавати настрої й внутрішні переживання, невпинне простування до світла, до краси, до ідеалу.
Співцем свободи виступає Коцюбинський в оповіданні «Дорогою ціною», в якому йдеться про страшні часи кріпацтва, а саме про підступне зруйнування Запорізької Січі, оплоту свободи українського народу. Та, опинившись у неволі, український народ не скорився. Часто вибухають повстання. Люди, шукаючи волі, тікають у далекі степи за Дунай. Такими втікачами стали і герої оповідання «Дорогою ціною» Остап і Соломія.
Остап, який палає помстою до панів, мріє про визволення народу з-під ярма кріпацтва. Це — лицар свободи, вірний син народу. Остап не просто тікає світ за очі, він роздумує про те, як зібрати хоробрих людей, козаків і повести їх на священний бій з визискувачами.
Соломія втілює у собі найкращі риси українського жіноцтва. Вона віддана своєму коханому Остапові, не хоче примиритися з будь-яким насильством і тому тікає разом з Остапом. У найскрутніші хвилини Соломія виявляє велику стійкість, хоробрість, волю і завзяття.
Герої твору — величні, красиві. Читачі завжди захоплюватимуться волелюбством Остапа й Соломії і їхнім великим коханням.
Минули роки, Остап уже сивий дід, він живе біля Дунаю, поблизу того місця, де загинула Соломія. В його спогадах — завжди Соломія. Йому й досі — через десятки літ — чується її голос.
«Дорого заплатив я за волю, гірку ціну дав… Половина мене лежить на дні Дунаю, а друга — чекає й не дочекається, коли злучиться з нею…» — каже Остап.
Доля героїв оповідання «Дорогою ціною» трагічна. Не зібрав і не повів красень Остап хоробрі козачі полки на лютих панів. Не звила свого щасливого й вільного гнізда орлиця Соломія. Коротка була мить вільного життя Остапа й Соломи. Але то була найщасливіша мить! Безсмертна мить, виборена двома затятими волелюбцями. Нескореною пішла в небуття Соломія. Нескореним до віку залишився Остап. Тому вони, борці за свободу, за своє щастя, залишилися жити у віках. Вони й зараз наче промовляють до всіх нас: любіть свободу, кохайте свій рідний край, будьте вільними, завжди вільними!
Героїко-романтичне оповідання «Дорогою ціною» М. М. Коцюбинський написав у 1901 році, коли минуло вже сорок років з часу надання волі кріпакам. Події ж твору розгортаються у тридцятих роках XIX століття, за тридцять років до її проголошення. Але сучасникам письменника були близькі страждання та поневіряння героїв оповідання, бо в Україні, звільненій від кріпаччини, розпочався новий етап боротьби з експлуататорами. І за перемогу на цьому етапі історії нації багатьом доводилося платити дорогою ціною.
Що ж це за ціна, якою вимірювалася споконвічно бажана людством воля? Це - власне життя! Коцюбинський доводить, що життя дорівнює волі, а волю можна виборити лише життям. І це стосується не тільки героїв оповідання - Остапа та Соломії, здатних на все заради волі. Я вважаю, що в їх образі письменник узагальнив увесь поневолений український народ, який вже ставав на революційний шлях. У уяві М. Коцюбинського поневолене селянство - це вже не «віл у ярмі». Саме для того, щоб показати «жевріння іскри у попелі», автор насичує оповідання показом тієї ціни, тих жахливих пригод, які на кожному кроці чекали на втікачів від панського ярма, коли «почуття дійсності втрачалося».
Як же треба було настраждатися у кріпаччині, як же треба було вірити у здобуття волі, щоб заради неї мужньо йти до мети через страшну небезпеку! Стрілянина, блукання Соломії у комишах, пожежа у плавнях, зустріч пораненого Остапа з голодним вовком, бій на Дунаї з турками, загибель Соломії - все це та дорога ціна волі, гідності, щастя.
Найвищу ціну заплатили герої М. Коцюбинського за волю, за щасливе життя. Сум і відчай наповнює душу після прочитання твору. Але, незважаючи на трагічну кінцівку оповідання, автор возвеличує волелюбність рідного народу, для якого шлях до щастя - це самовіддана боротьба за волю та незалежність.
Композиція оповідання.
Вступ - розповідь про підневільне життя селян-кріпаків, їх боротьбу за волю; знайомство з місцем дії та середовищем, у якому формувалися герої твору. Втеча Остапа від пана є зав'язкою твору. Злигодні героїв твору під час втечі, сутички з прикордонною вартою і турецькою поліцією становлять розвиток дії. Кульмінацією є сутичка Соломії з турецькою вартою. Загибель героїні завершує розвиток конфлікту в боротьбі героїв за волю і є розв'язкою.
Героїчні традиції боротьби українського народу за волю, піднесені письменником напередодні революції 1905 року, сприймалися як приклад для наслідування, як заклик до боротьби з самодержавством.
Тема новели «Цвiт яблунi» - питання смертi дитини й мистеський хист — Коцюбинський не потребує позичати з творiв тих часто зазначуваних авторiв. Ця тема психологiчної роздвоєностi людини була не нова, i її треба розглядати через широке узагальнення напрямiв не тiльки в лiтературi, а й у науцi, зокрема, у фiлософiї, фiзiологiї та психологiї. В той час (90-тi й 900-тi роки) в науцi й лiтературi багато писалося про розумiння життя i його мети, про смерть i безсмертя. Цими питаннями напевно цiкавився Коцюбинський. В його особистiй бiблiотецi, мiж iншим, була праця Армана Сабатьє «Безсмертя з погляду еволюцiйного натуралiзму», яку вiн, звичайно, мiг прочитати, як i iншi працi.
Таким чином новела «Цвiт яблунi» - це вже новела зрiлого, незалежного майстра i з погляду мовного багатства, i з погляду мистецьких засобiв, i з погляду психологiчного характеру твору. Ведена вiд першої особи (цим засобом Михайло Коцюбинський дуже часто користувався у зрiлому перiодi своєї творчостi: вiсiм з двадцяти трьох творiв оповiдального жанру мають форму вiд першої особи, а на перший перiод припадають лише три), новела вiдтворює переживання батька, прибитого горем умирання його єдиної дочки. У творi такий витончений лексичний та синонiмiчнiй добiр, що не можна знайти жодного зайвого слова. Все на мiсцi, все пiдпорядковане тому, щоб викликати враження. Уривчастi простi речення, вигуки, запитальнi й окличнi форми їх, iнодi дiєприкметниковi звороти, прикладки, - все це фонетичне й синтаксичне багатство служить однiй цiлi — збудити спiвзвучнiсть у читачевому серцi переживанням батька в жахливий момент смертi любої дитини.
«Цвiт яблунi» - цiлком психологiчна новела. Батько, головний персонаж твору, крiм того, ще й письменник, мистець слова. У хвилини, коли душа зранена горем, його пам'ять, пiдсилена силою творчостi, все це фiксує, все те записує.
Михайло Коцюбинський показав з усiєю силою свiй талант так глибоко перевтiлюватися в душевне життя персонажiв, в даному разi в переживння батька у «Цвiт яблунi», що вiн, як зовсiм i переносить себе в їх душу, заставляє нас бачити свiт i людей своїми очами.