Українська література - статті та реферати

Новаторство М. Коцюбинського в зображенні «сільських настроїв» у повісті «Fata morgana»: реалістична основа твору, образна система, соціально-політична проблематика, психологічність оповіді

Всі публікації щодо:
Коцюбинський Михайло

Події першої російської революції та років боротьби знайшли правдиве відображення у його творах, а повість «Fata morgana» стала яскравим літературно-художнім полотном про революцію 1905 року в Україні. М. Коцюбинський підійшов до цієї теми з нових позицій, прагнути показати селянство не як однорідну темну масу, а у розрізі. Таке сприйняття села дало можливість письменнику відтворити не тільки стихійне заворушення, але й політично організовану боротьбу. Повість вражає широтою охоплення подій революційної доби. Сама революція трактується як «мужицьке свято», могутня сила, яка перетворює юрбу в народ. На прикладі родини Валиків автор показує життя селян у період, коли розгорнулися перші революційні виступи. Це був важкий час для села, землі у людей не було, заробити не було де, бо «кругом злидні». Не краще жилося і тим, хто мав свою латочку, крутився на ній, чорний як земля. Від злиднів, від голодної смерті треба було рятуватись, і люди, залишаючи рідні місця, йшли на заробітки. Типові настрої безземельних селян розкривається автором через образи Маланки та Андрія Воликів, хами Грудзя, теж типові і разом з тим глибоко індивідуалізовані.

Для Маланки земля — це мета, від якої вона не може відмовитись: жінка все життя мріяла про неї, заради землі хотіла віддати дочку за хазяйського сина, щоб і самій стати господинею. Характерною художньою деталлю при змальовуванні цього образу стало використане автором постійне означення рук героїні: «чорні, немов залізні», натружені руки вічної працівниці. Але жодна з мрій Маланки так і не здійснилася: «Як марево, поманила і, як марево щезла». Андрій, на відміну від дружини, вже ненавидить землю, хоча і працює на ній. Всі його надії пов’язані з фабрикою, бо там праця «чиста, рівна», «прийде термін — бери гроші». Але ці сподівання виявляються оманливими: фабрика лише скалічила його і викинула за ворота. Андрій на власному досвіді переконується у неправильності уявлень про нібито нормальне життя робітників, тому йде за стихійним бунтарем Хомою Гудзем. Людині, яка все життя була біля землі, важко відірватися від узвичаєного розуміння: «ми хоч бідні, але чесні».

Ще одного представника тогочасного селянства змальовано в образі Хоми Гудзя. Подібні герої вже з’являлись на сторінках повісті І. Франка «Борислав сміється» (брати Басараби). Хома все життя «хвости бачив замість людей», у праці на поміщика витратив силу, здоров’я, однак кипить гнівом не лише на гнобителів, але й на німих рабів. Він готовий перебити всіх: «Одного за те, що п’є людську кров, а другого — що не боронить». Його мрія, яку Хома реалізує під час революції — «бити й палити». Але такий шлях є, на думку автора оманливим і письменник не схвалює проявів анархізму.

Рисами представників нового покоління на селі позначений образ Гафійки Валик. Дівчина усвідомила необхідність боротьби за оновлення життя, з радістю зустріла новину про те, що «не ті тепер люди». Вона вірила Марку Гущі, в усьому покладалося на нього, вважала ідеалом нової людини, допомагаючи в усіх справах. Революція 1905 р. принесла селянству сподівання на докорінні соціальні зміни. У повісті письменник акцентує увагу читача не на стихійному бунтарстві, а на виявах політичної організованості і поширення листівок, колективне читання брошур, підготовка й успішне проведення економічного страйку, зв’язок передових селян з революційно настроєним містом. В образі Прокопа Кондзюби Коцюбинський майстерно висвітлює риси передового селянства. Він належить до нових людей на селі: після арешту Марка Гущі саме Прокіп бере на себе обов’язки організатора селянських виступів, керує страйком. Прокіп щиро вірить у можливість оновлення, впевнений, що «народ сам собі скує долю, аби тільки не заважали».

У кульмінаційному епізоді розгрому і підпаленні панського будинку найгостріше виявляється ненависть селян до панів. У цьому підпалі Хома Гудзь виливає свій гнів, адже для нього панська економія — це лише багатство, яке мусить бути знищене. Образом Панаса Кандзюби доповнюється авторська характеристика картини реального розчарування у тогочасному селі. Це постать дрібного господаря, який ненавидить панів і тягнеться до повсталих сміливців. Але внутрішній конфлікт героя і тому, що він боїться втратити своє добро. Саме цей страх і нерішучість приводять його у табір сильних, примушують стріляти у бунтівників. А от багатій Підпара одразу чітко вирішує де йому бути після розколу села, у бідняках він відчуває своїх ворогів, тому й організовує самосуд, першим проливає кров.

М. Коцюбинський як справжній митець відтворює причини поразки революції, попри те, що на селі були свідомі люди, більшість селян сміло йшла за своїм гнівом. Однак сама логіка подій, зображених у повісті, показувала той шлях боротьби, на який вже стали її герої. Письменник не випадково залишає в живих Хому, Гафійку і Марка. Його мистецький прогноз пізніше пітверджується самою історією.

У роки реакції М. Коцюбинський знову звертається до теми села, оскільки особливо посилився інтерес де селянського питання і в літературі, і в громадському житті. Повість «Fata morgana» — найвизначніший твір письменника, її написанню він віддав багато часу й сил (з 1902 по 1910 рік).

Назва твору «Fata morgana» символізує розбиті надії, якими живуть герої твору. В Італії так називають марево, тобто оманливе видіння.

У назві повісті втілена віковічна мрія безземельного і малоземельного селянства про землю, його пристрасне бажання обробляти її своїми руками, прикрашати своїм трудом, мрія, що на коротку мить перетворилася в життя, і крах цієї мрії при наступі реакції.

М. Коцюбинський для назви твору з селянського життя вибирає латинські слова, тому що він адресувався насамперед інтелігенції, яка на той час чекала від літератури вже не просто зображення подій, а історії людської душі.

Повість чітко поділяється на дві частини. Перша з них цілком присвячена розкриттю житейської долі, надій і сподівань родини Воликів; водночас у ній з великою силою художнього узагальнення письменник зображує злиденне, безправне становище всього селянства. Друга частина присвячена зображенню села в роки революції. Селяни розділяються на два табори. Одні підтримують Марка Гущу у його прагненні наділити селян землею, інша частина захищає свою землю, свою власність. Основним героєм твору виступає селянська маса, уособлена в цілому ряді блискучих індивідуальних образів: Андрій і Маланка Волики, їхня дочка Гафійка, Прокіп Кандзюба, Хома Ґудзь, Марко Гуща, Панас Кандзюба. У протиставленні їм — сільські багатії Підпара, староста Максим Мандрика, тесть Підпари Гаврило. М. Коцюбинський демонструє дальший розвиток характерів, поглядів і настроїв представників українського села.

Сюжет повісті розгортається навколо родини Воликів. Стара Маланка та Андрій, проживши разом багато років, мають різні бажання, мрії. Усе своє життя мріє про землю Маланка, страждаючи, що не має шматка власного поля, який вона могла б обробляти, дивитись, як на ньому сходять перші паростки, виплекані її любов’ю. Вона бачить своє щастя у землі. А її чоловік зневірився у праці хлібороба, Андрій Волик вважав, що тільки на ґуральні він зможе заробляти гроші та жити в достатку. Коли його покалічило і пан вигнав його з роботи, він розлютився і став таким же бунтарем, як і Хома Ґудзь. Хома Ґудзь — це вічний наймит, який усе життя пас господарську худобу. Він не міг більше терпіти несправедливість. Хома весь палає ненавистю до панів і бажає знищити усе їхнє майно.

Нові методи боротьби пропонує молодий одеський робітник Марко Гуща. Під впливом гарячих Маркових речей селян охоплює революційне піднесення. Найближчим помічником Марка є молодий селянин Прокіп Кандзюба, який вважає, що «народ сам скує собі долю, аби тільки не заважали». Його боляче вражає людське горе, і він намагається знайти шляхи виходу із тяжкого становища. Саме завдяки дружбі з Марком Гущею по-новому починає розуміти життя і дочка Воликів Гафійка. Чесна та віддана своїй справі дівчина розповсюджує листівки серед народу, вишиває на прапорі слова «Земля і воля». Земля, «як марево, поманила і, як марево, щезла», — так думала Маланка після того, як куркулі вчинили самосуд над повсталим селянством, вбили її чоловіка Андрія Волика. Селянський бунт закінчується трагічно. Село починає жити за старими порядками. Мрії селян про землю розвіялись, як марево. Письменник глибоко розкрив селянську душу — сувору й ніжну водночас.

Повість соціально-психологічна, тому автор наводить багато внутрішніх монологів, які передають стан героїв, сміливо добирає пейзажі, які імпонують настроям образів-персонажів. Ці настрої, стан душі героїв і є відображенням стану самого життя.

У повісті на першому плані постали не описувані події, не взаємодія героїв, а окремі сцени, настрої персонажів, дійсність переломлювалась крізь призму сприйняття героїв — це був новий підхід не лише в українській, а й в усій європейській літературі.

М. Коцюбинський ще мріяв написати третю частину повісті «Fata morgana», ще був задум нового твору про Гуцульщину, та передчасна смерть обірвала життя письменника.

Творчість М. Коцюбинського велика і прекрасна. Її вирізняє новаторство тем, ідей, образів, різноманітність жанрових форм новели, змалювання дійсності через уяву, психологічний стан персонажів, співзвучність пейзажів переживанням і настроям героїв, багатство та оригінальність мови.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.