Всі публікації щодо:
Мирний Панас

Усі уроки української літератури 10 клас І семестр Профіль — українська філологія - 2018

Панас Мирний (П. Рудченко). Огляд життя і творчості

Мета: ознайомити учнів із життєвим шляхом Панаса Мирного, його творчою спадщиною; звернути їхню увагу на таку важливу рису характеру письменника, як уміння залишатися чесною і порядною людиною в непростих життєвих обставинах; виховувати повагу до особистості письменника, бажання наслідувати його життєві принципи..

Теорія літератури: епос, жанри епосу.

Обладнання: портрет письменника, виставка його творів, висловлювання про Панаса Мирного видатних діячів культури.

Тип уроку: ознайомлення з особою письменника.

ПЕРЕБІГ УРОКУ

I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

ІI. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ШКОЛЯРІВ. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ

Слово вчителя. Олесь Гончар у статті «Перший симфоніст української прози» так характеризує самобутність творчої особистості письменника: «Натура Панаса Мирного радше мала б вражати дослідників саме своєю внутрішньою цільністю, силою духу, непохитністю митця, що зберіг до кінця своїх днів вірність творчому обов’язку, покликанню, яке він розумів як безкорисливе, самовіддане служіння народові.

Не заради слави трудився Панас Якович — до слави він ставився спокійно. Була мета, висока і благородна, яка спонукала його працювати ночами, вслухаючись у голоси, що долинали з мороку вируючої дійсності.

Цілеспрямована, зігріта глибокою любов’ю до народу, творчість письменника найвірогідніше від усього засвідчує, чим жила ця людина — суворий літописець епохи». Отже, сьогодні на уроці перед нами стоїть завдання дослідити питання, яким же був Панас Мирний, до чого прагнув у житті, у чому полягає пізнавальна цінність його творів?

ІІІ. СПРИЙНЯТТЯ ТА ЗАСВОЄННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

Десятикласники мали випереджувальні завдання: підготуватися до повідомлення про життєвий і творчий шлях письменника, укласти хронологічну таблицю життя і творчості Панаса Мирного, систематизувати матеріал про його творчу спадщину, підготувати добірку висловлювань видатних діячів культури про Панаса Мирного. (Записати на дошці.)

Можливі варіанти

✵ «Цілеспрямована, зігріта глибокою любов’ю до народу, творчість письменника найвірогідніше від усього засвідчує, чим жила ця людина — суворий літописець епохи» (О. Гончар).

✵ «Т. Шевченко — це «довічний учитель і супутник» Панаса Мирного» (О. Білецький).

✵ «Перший симфоніст української прози» (О. Гончар).

✵ [Панас Мирний] — «корифей української прози» (М. Сиваченко).

✵ «Панас Мирний (Афанасій Рудченко) належить до найвизначніших українських повістярів і визначається особливо влучною характеристикою дійових осіб та поглибленням їх психології» (І. Франко).

Останні учні готували свій варіант біографії письменника, віднаходили цікаві факти із його життя.

Важливо: на уроці кожне наступне повідомлення про життя письменника не повинне повторювати попереднє.

Репрезентація учнями результатів своєї роботи.

1. Представлення хронологічної таблиці життєвого і творчого шляху письменника

Орієнтовно вона може мати такий вигляд.

2. Заслуховування повідомлень про життя письменника, дібраних учнями

Деякі факти із життя письменника

Панас Мирний (Панас Якович Рудченко) народився ще за кріпаччини, 13 травня 1849 року.

Почалося його життя в тихому містечку Миргороді на Полтавщині. це місто, за пізнішими спогадами письменника, нічим не відрізнялося «від звичайного села або містечка у хліборобській стороні» : чепурні біленькі хатки під соломою чи очеретом, на подвір’ях господарські будівлі для худоби та збіжжя, тік із стогами хліба та ожередами соломи, а за хатами грядки і садки.

Глибокий слід залишають у пам’яті перші дитячі враження.

А які ж то були враження?

У сім’ї дотримувалися патріархальних звичаїв, вели натуральне господарство, багато працювали, не гордували селянами, домашньою челяддю, не відгороджували від них своїх дітей. Панас ще з дитинства був заполонений чарівним світом народних пісень, казок та легенд, які майстерно розказувала йому нянька Оришка. Хлопчик дуже любив її, на все життя зберіг пам’ять про неї. Безсумнівно, ця стара жінка стала прообразом бабусі Чіпки в романі «Хіба ревуть воли…» :

«… Казочки бабусині при самотньому житті, осторонь од товариства, пластом ложилися на дитячий розум, гонили в голові думку за думкою, гадку за гадкою… Глибоко западали вони в його гаряче серце, а в душі підіймали хвилю горою — з самого споду до верху. як рій той, гули в дитячій голівоньці; як завірюха, крутились, вихорились… Од билинки перелітали до птиці; од птиці до скотини; од скотини до чоловіка — поки не засягали всього світа!»

Письменник дуже любив свою матір, Тетяну Іванівну, тиху, лагідну жінку, яка походила з сім’ї дрібного чиновника.

Свою безмежну любов до неї він висловив у таких рядках:

А ти, матусю, пророни

Хоч так, на сміх, єдине слово —

І голова моя готова

Склонитися аж до землі.

Відомо, що мати письменника вміла майстерно розповідати, артистично, «в особах», із змінами в інтонаціях розказувала вона синові різні бувальщини й історичні оповідки. Тетяна Іванівна з дітьми спілкувалася тільки українською мовою, знала багато прислів’їв і приказок. Можливо, саме від неї обидва брати успадкували літературне обдаровання.

З раннього дитинства письменник, на відміну від брата, викликав подив своєю мовчазністю, недитячою замкненістю, не переносив сварки. Цією рисою характеру наділив він пізніше свого героя Чіпку та інших персонажів.

Батько Панаса, Яків Григорович, спочатку служив на посаді канцеляриста, а потім став бухгалтером повітового казначейства. Панас Мирний в одній статті згадував: «Батькове жалування у ті часи було дуже невеличке, і якби не своя земелька, то доводилося б сім’ї й голодувати. А сім’я уже була хоч і невеличка, та й немала на такий достаток: окрім старшого Івана, було ще два хлопці та дівчина. Кожного треба було й одіти і ще про невеличку освіту потурбуватися…»

Батько з усіх сил тягся, щоб кожному з дітей дати освіту. На кого ж він хотів їх повиучувати? У тих умовах дітям чиновника єдиний стелився шлях — у писарі, в казначеї, в бухгалтери, тобто в чиновники. Поле діяльності — канцелярія; вислужування, рабське схиляння перед начальством; нудні папери, рахівниця. І то була батькова мрія — пустити синів по цій дорозі. Така доля призначалася й малому Панасові.

Віддали Панаса вчитися в Миргородську початкову школу. 1857 року батька перевели з Миргорода в Гадяч, туди і вся сім’я переїхала. Там 1858 року Панас вступив до повітової школи, у якій провчився чотири роки.

Добре йому давалась наука, багато він читав і почерк мав чудовий. А добрий почерк для службовця в канцелярії — то майже талант.

Незначною була освіта Панаса Рудченка, бо після кількох років навчання в Миргородському парафіяльному, а потім у Гадяцькому повітовому училищі чотирнадцятилітній хлопець йде на власний хліб.

Панас Рудченко поступив на службу і без перерви прослужив усе життя — 58 років, із них 50 років у Полтаві.

Сильне почуття виникло в Панаса Рудченка до різнобічно освіченої вчительки музики Полтавського інституту шляхетних дівчат Олександри Шейдеман, з якою він познайомився на одній з літературних субот. Її обізнаність у літературі, музиці разом з молодістю і гарними блакитними очима глибоко вразили серце 40-річного письменника. Знаючи, що в неї є наречений, він усе-таки наважився добиватися її руки і серця. І переміг! У листі до Панаса Мирного Олександра Михайлівна так пояснила своє почуття до нього: «Твоє добре серце в поєднанні з глибиною твого геніального розуму справляє на мене приголомшуюче враження… і невже мені, грішниці, випало таке щастя і честь бути твоєю дружиною…»

Панас Мирний захоплювався музикою. Син письменника згадує, що батько добре знав і любив музику, високо цінував талант Миколи Лисенка. Знав він і глибоко розумів народну пісню. Почуття, які охопили його, коли він слухав пісню «Ой, одна я, одна, як билиночка в полі», записані у щоденнику:

«… І що це за чудова пісня. Я йшов додому, і переливалась вона своїми жалібними переливами в моїй душі, я вже ліг був спати, все кружляло навколо мене, тільки сама ця пісня якось тихо — тихенько чулася і змикала очі».

Не було в історії української літератури автора скромнішого й вимогливішого до себе, ніж Панас Мирний. Він свідомо уникав популяризації своєї особи, бо дбав лише про долю занапащеної батьківщини, про її духовну потугу. Розмовляв із собою в щоденнику: «Хочеться мені слави запобігти в письменстві? Ні, не хочу тієї слави, їй-богу, не хочу.

Вся моя слава — Україна, якби я їй добра хоч на мачину зробив, то б мені й була слава, я більшої не хочу». І ці одкровення митця не були ні фразерством, ані лукавством, адже впродовж усього життя, мов зіницю ока, оберігав таємницю літературного імені, нікому не дозволяв розкривати власний псевдонім. «Про своє життя не подаю Вам ніякої звістки, бо, думаю, не в йому вага й сила, а в тих працях, що до сього появилися у світ або ще коли-небудь появляться», — відмовляв письменник Омелянові Огоновському на прохання надіслати основні віхи біографії для «Історії літератури руської».

Категорично забороняв він використовувати будь-які факти зі свого життя також і Сергієві Єфремову, який готував до друку тритомник його творів у видавництві «Вік» : «Що ж до мого псевдоніму, біографії та патрета, то про се облиште думати тепера: хай, як умру, то і псевдонім розкриють, і біографію напишуть, і патрет змалюють, якщо тільки все це на що-небудь буде потрібне, а тепера, на мою думку, — усе це лишнє. Зробив я не дуже-то багато, щоб за життя свого ще себе уславляти. Коли хто про се дбає — то його добра воля; а я думаю, що тепера нам треба не про це дбати, а про те, як би більш намножити доброї-корисної праці, щоб наша мова не занікчемніла, не пропала».

Постійна обачність, сувора конспірація і надмірна скромність (письменник не опублікував жодної фотографії!) не раз призводили до курйозів. Збереглися три відношення помічника начальника полтавського жандармського управління, що розсилали по всій губернії протягом вересня-листопада 1915 р., про розшук українофіла Панаса Мирного, який «дозволяє собі писати зловмисні революційні твори» : «За одержаними відомостями … видатний діяч українського руху Рудган, якого за прізвищем агентура називає Рудченко, літературний псевдонім «Панас Мирний» чи «Мирний», знаходиться в цей час десь у Полтавській губернії на нелегальному становищі. Повідомляючи викладене, прошу розпорядження Вашого про розшук у ввіреному Вам районі вищеназваної особи і про наслідки прошу мене повідомити». Мабуть, не раз полтавський поліцмейстер чемно здоровкався з шанованою в місті людиною, начальником І відділу казенної палати Панасом Рудченком, і гадки не маючи, що вітається з «небезпечним злочинцем» Рудганом чи Рудчаном.

Тяжкі випробування випадають на долю письменника в останнє десятиріччя його життя. Не стало багатьох добрих знайомих, яких знав упродовж тривалого часу і з якими працював на ниві рідної культури. Смерть багатьох письменників, театральних діячів, журналістів болісно відгукувалася в його серці. Порушувала душевну рівновагу нервова хвороба дружини. Та найдужче вразила Панаса Мирного загибель у вересні 1915 р. на війні старшого сина Віктора. Біль від втрати посилювався хвилюванням і за долю середнього сина Михайла, також мобілізованого до діючої армії. А в громадянській війні, яка охопила країну після жовтня 1917 р., загинув на початку 1919 р. молодший син Леонід.

3. Розповідь про творчу спадщину Панаса Мирного, письменника-реаліста, зачинателя соціально-психологічного роману й повісті. Ознайомлення із книжковою виставкою

Звертаємо увагу учнів на висловлювання відомого українського письменника Олеся Гончара про літературний доробок Панаса Мирного. «… творчих вершин своїх Панас Мирний досяг у жанрі соціально-психологічного роману; для нас він передовсім творець масштабних, сильних своєю правдивістю монументальних полотен …

І змістом, і художньою формою своїх творів Панас Мирний вніс багато нового в українську літературу. Симфоніст, майстер епічного багатоголосся, він уперше заговорив про ритміку прози, її музичність, інтонаційну відповідність авторської мови змістові, конкретному настроєві».

Орієнтовний зміст повідомлення учнів

Починав Панас Мирний свою літературну діяльність як поет, хоча відомий він більше як прозаїк. Перу майстра належить близько 300 віршів («До музи», «Україні» та ін.)

Слави письменника він зажив завдяки великим романам «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» та «Повія».

Користуються популярністю його повісті «Лихі люди», «Лихо давнє й сьогочасне», оповідання «Морозенко», «Лихий попутав», «П’яниця» та ін. А його драматичний твір «Лимерівна» і по сьогодні є окрасою репертуарів українських театрів.

Також письменник займався перекладами. Відомий його переспів «Слова о полку Ігоревім», перекладав він О. Пушкіна, М. Лермонтова, О. Островського, В. Шекспіра).

ІV. СИСТЕМАТИЗАЦІЯ Й УЗАГАЛЬНЕННЯ ВИВЧЕНОГО

Напишіть есе про особу письменника «Зовсім не мирний Мирний…» або складіть його психологічний портрет.

V. ПІДСУМОК УРОКУ

Продовжити речення:

✵ Сьогодні цікавим для мене було …

✵ Виявляється …

✵ Хочеться дізнатися …

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Повторити матеріал уроку.

Прочитати (згадати зміст прочитаного) роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»