Усі уроки української літератури 10 клас І семестр Профіль — українська філологія - 2018

Мартин Боруля (оглядово). Проблематика зміни соціальної ролі і статусу, яка не пов'язана з походженням людини (Мольєр Міщанин-шляхтич, анонімне сатиричне оповідання XVIII ст. Доказатєльство Хама Данієла кукси потомственного, М. Куліш Мина Мазайло). Значення творчості І. Карпенка-Карого - ДРАМАТУРГІЯ I ТЕАТР ХІХ ст. ТВОРЧІСТЬ І. КАРПЕНКА-КАРОГО І Б. ГРІНЧЕНКА

Мета: познайомити учнів зі змістом комедії „Мартин Боруля”, жанром, головною думкою та проблемами твору, познайомитися з творами, які порушують проблему зміни соціальної ролі і статусу, яка не пов'язана з походженням людини; розвивати навички аналізу драматичного сатиричного твору, компаративного аналізу, вміння зіставляти, узагальнювати, стисло та докладно переказувати; виховувати розуміння негативних наслідків прагнення людини винищитися над оточенням, нормами народної моралі.

Теорія літератури: соціальна сатирична комедія. Драма й театр. Історія українського театру.

Обладнання: текст твору.

Тип уроку: комбінований.

ПЕРЕБІГ УРОКУ

I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

II. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ШКОЛЯРІВ. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ

Творчість письменника лише тоді залишається в історії літератури і пам'яті нащадків, коли митець в ній торкається загальнолюдських проблем, болючих питань, які так і не вирішилися за більш ніж два десятки віків від Різдва Христового. Саме такі проблеми — в центрі уваги автора п'єси „Мартин Боруля”, про яку ми поговоримо на початку уроку.

ІІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

1. Словниковий диктант (під диктовку)

Позитивні риси характеру (іменник): Довірливість, простодушність, щирість, великодушність, добропорядність.

Негативні риси характеру: самовдоволення, лицемірство, підступність, корисливість, безсоромність, нахабність, пихатість, підступність, чванькуватість, брехливість.

Завдання

Записати диктант (самостійно), замінюючи іменник прикметником.

2. Фронтальне опитування

1. Кількість оригінальних п'єс І. К. Карпенка-Карого. (18)

2. Найбільш відомі п'єси („Наймичка”, „Безталанна”, „Бондарівна”, „Мартин Боруля”, „Сто тисяч”, „Сава Чалий”, „Хазяїн”, „Суєта”, „Житейське море”, „Ґандзя”, „Понад Дніпром”, „Чумаки” та ін.).

3. Походження псевдоніму І. Карпенко-Карий. Звідки взяв Тобілевич прізвище для свого псевдоніма? (Гнат Карий. „Назар Стодоля Т. Шевченко”)

4. Які ролі виконував Карпенко-Карий у своїх п'єсах? (Калитки, Мартина Борулі, діда Мірошника та ін.)

5. У яких п'єсах діє персонаж на ім'я Пузир? („Сто тисяч”, „Хазяїн”)

6. Жанр п'єси „Хазяїн”. (Сатирична комедія)

IV. СПРИЙНЯТТЯ ТА ЗАСВОЄННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

1. Вступне слово вчителя

Сюжет комедії „Мартин Боруля” письменник будує на дійсних фактах з життя родини Тобілевичів: батько драматурга, який довгий час служив управителем поміщицьких маєтків, вирішив домогтися визнання свого роду дворянським. На це пішло чимало часу — і марно: дворянство не було доведено, оскільки прізвище в старих документах було Тобелевич, а в нових — Тобілевич. Карпенко-Карий використав цей факт, аби...

З'ясувати питання: для чого письменник використав цей факт — і буде одним із завдань уроку. Іншими словами, ми спробуємо визначити головну думку п'єси і всі ті засоби, які Карпенко-Карий використав, щоб її розкрити.

2. Бесіда з учнями

Ø Що вам вже відомо з зарубіжної літератури про прагнення письменників або їх героїв здобути дворянське звання? (Біографія Оноре де Бальзака, герой Мольєра Журден, герой Стендаля Жульєн Сорель тощо.)

Довідка

Було безліч фактів прагнення селянина „вибитися в люди” — домогтися визнання у дворянстві. Прикладів таких вискочнів, які досягли певного матеріального й суспільного рівня, було достатньо. „Трохи ушляхетнитися” була в ту епоху „річчю світовою”, яку не раз засвідчила європейська література від Ж-Б. Мольєра, Оноре де Бальзака, Гі де Мопассана, Фредеріка Стендаля до Олексія Толстого й Антона Чехова. Тож комедія українського драматурга свідчить ще й про вміння знайти потрібний гостроактуальний сюжет.

Ø Згадайте комедію Мольєра „Міщанин-шляхтич”. Драматург намагався своїми комедіями „навчати, сміючись”. Яка головна думка комедії? (Головна думка: не можна захоплюватися пристрастю настільки, щоб вона затьмарила здоровий глузд.)

Ø Яка ж пристрасть оволоділа героєм п'єси „Мартин Боруля”?

3. Стислий переказ змісту комедії групами учнів, які отримали це завдання напередодні уроку

4. Слово вчителя

І. Карпенко-Карий наголошував про серйозності своїх комедій. Виділімо справді комічні епізоди і ті, які підняті до рівня драми.

5. Робота з таблицею

Комічні епізоди

Драматичні епізоди

1 Спроби запровадити дворянське життя в себе в домі

1 Поразка у змаганні за дворянське звання

2?

2?

6. Визначення жанру п'єси. (Соціальна сатирична комедія)

7. Визначення засобів створення комічного

Ø Згадайте використаний у п'єсі Мольєра „принцип певної невідповідності”, який запровадив ще великий античний комедіограф Аристотель.

Ø Знайдіть певні невідповідності між поведінкою героя та сприйняттям його вчинків іншими.

Ø Які ще з відомих вам засобів створення комічного ви помітили?

8. Порівняльна характеристика Мартина Борулі та Журдена. Це порівняння допоможе нам визначити головну думку твору

1) Порівняємо головні позиції.

2) Пункт 8 таблиці заповнюють після дослідницької роботи в групах. (Клас об'єднується в парну кількість груп (4-6), одна половина яких досліджує причини бажання мати дворянське звання Мартином Борулею, друга — Журденом.)

Мартин Боруля

Журден

Спільне

1. Розумна працьовита людина із заможної верхівки села

1. Багатий купець, здобув багатство працею та кмітливістю

2. Має закохану в людину зі свого стану доньку, яку хоче одружити з людиною, яка на соціальній драбині стоїть вище від неї (за „образованого чоловіка”)

2. Має закохану в людину зі свого стану доньку, яку хоче одружити з людиною, яка стоїть на соціальній драбині вище від неї — за шляхтича

3. Втрачає гроші, які привласнює чиновник-пройдисвіт, що „допомагає” Мартину в судовій справі

3. Втрачає гроші, які привласнює шляхтич-пройдисвіт, що „допомагає” Журдену стати шляхтичем

4. Спроби запровадити дворянське життя в себе в домі

4. Спроби запровадити дворянське життя в себе в домі.

5. Не знаходить підтримки в родині

5. Не знаходить підтримки в родині

6. Нездоланне прагнення вийти „на дворянську лінію”

6. Під владою пристрасті — стати шляхтичем

Різне

7. Соціальний стан — селянин, хлібороб

7. Соціальний стан — буржуа, купець

8. Причина бажання мати дворянське звання

8. Причина пристрасті стати шляхтичем

Орієнтовна відповідь: причина поведінки героя не марнославство („шляхетський ґедзь укусив”) і не одуріння „з жиру”, а бажання мати хоч трохи прав порівняно з безправним, навіть рабським становищем селянина; відчайдушна боротьба за свою зневажену людську гідність

Орієнтовна відповідь: бажання мати можливість жити без станових обмежень, мати зовнішній блиск, як у шляхтичів, використовувати для ведення бізнесу близькість до оточення короля тощо

Допоміжні матеріали, завдання та запитання для визначення відповіді на питання 8 пункту

1. Порівняйте соціальний стан героїв: хто з них мав більше прав і чому? Зверніть увагу на те, що саме хоче довести сусідові Мартин. чи випадкове тут слово „бидло”?

2. Порівняйте соціально-політичний устрій Росії (частиною якої була на той час Україна) і Франції за часів Мольєра. У чому суттєва різниця? Чому слова Журдена у відповідь доріканням дружини на його поведінку: „як розмірковують обмежені люди! Не хочуть навіть вибратись з ничтожності!” — здаються смішними й такими, що не відповідають дійсності?

3. Що змушувало французьких буржуа бажати дворянського звання?

4. За свідченням дружини письменника Софії Тобілевич, Іван Карпович, осмислюючи прагнення батька „піднятися трохи вище над рівнем селянської верстви”, показав на сцені „перед широким колом громадянства трагічне становище поневоленої людини, яка борсається в лабетах безправності, бажаючи добитись хоч якихось куценьких прав”.

5. Сформулюйте відповідь на питання пункту восьмого таблиці.

9. „Мозковий штурм” (робота в групах): визначення головної думки твору

□ Гідність людини визначає не належність до дворянського звання і взагалі до привілейованого класу, а моральні якості людини: працелюбність, чесність, щедрість, щирість, простота у взаєминах з іншими.

□ Головне — не титул, а вміння залишатися порядною, високоморальною людиною у всіх життєвих ситуаціях.

□ Гідність людини визначає не приналежність до привілейованого соціального стану, а якості її душі, простота і щирість у взаєминах між людьми.

□ Людина має право на повагу до себе та гарантію гідного до себе ставлення незалежно від соціального стану.

□ Висміювання намагань простої людини вибитися в дворяни, хибно думаючи, що цим можна вивищитися над іншими.

10. Повідомлення учня про анонімне сатиричне оповідання XVIII ст. „Доказатєльство Хама Данієла Кукси потомственного”

Тема цього сатиричного твору була продовжена в українській реалістичній літературі комедією Івана Карпенка-Карого „Мартин Боруля” (1886).

Сатиричний вірш „Доказательства Хама Данилея Кукси потомственного” було виявлено в одному з чернігівських архівів у копії кінця XVIII — початку ХІХ ст. На окремій сторінці було намальоване „родословие дерево” і „герб” Хама Данилея Кукси. На гербі, що має вигляд дерев'яної лопати, зображено знаряддя селянської праці: косу, вила, ціп, граблі, плуг тощо. Вірш було вперше надруковано в журналі „Киевская старина” (1882).

Поява вірша обумовлена радикальними змінами в соціальній структурі підросійської України в другій половині XVIII ст. у цей час ліквідують рештки самоврядування України, землі Лівобережної України (Гетьманщини, Слобожанщини, Запорозької Січі), а після поділів Речі Посполитої — і землі Правобережжя інтеґруються до складу Російської імперії. Серед іншого, це передбачало поширення на Україну російського „Табелю про ранґи” — закону про порядок державної служби, співвідношення чинів і послідовність надання чинів.

„Табель про ранґи” став чинником узалежнення аристократії від імператора, закріплення статусу дворянства в Росії як державних службовців, що мали діставати вищі чини за вислугу перед монархом.

Маніфестом Катерини ІІ „Грамота на права, вольності й переваги благородного російського дворянства” закріплювалися привілеї „табельним ранґам”, які давали право на дворянство. Це стимулювало здобуття російських ранґів українськими елітами.

Для отримання дворянських привілеїв необхідно було довести своє шляхетне походження згідно з місцевим законодавством. Це вимагало надання документів, що засвідчували б належність предків до польської шляхти або російського дворянства. це стимулювало масове оформлення генеалогій (часом фальсифікованих) на підтвердження аристократичного походження.

Однією з таких осіб є головний персонаж „Доказательств” на ім'я Хам Данилей Кукса. Це ім'я-характеристика засвідчує простонародне походження і через цілком невластиве шляхті прізвище Данилей (син Данила), прізвисько Кукса (За словником Бориса Грінченка — людина з понівеченою рукою.) та біблійне ім'я Хам. Герой працював граблями, вилами й сокирою, молотив ціпом, косив, пас худобу, молов збіжжя на успадкованому від діда млині, гнав горілку. Він не приховує й занять предків — звичайно, найближчих, бо, на відміну від шляхти, селянська родова пам'ять зазвичай не сягала аж надто глибоко: дід мірошникував, батько полюбляв горілку. Пошук же дворянства для нього має неприховано праґматичну мету: сприяти кар'єрі синів і захиститися від можливих утисків:

Щоб більш біди не сподівався

І щоб ніхто не брав за чуб!

Твір написаний у формі монологу з елементами самохарактеристики персонажа. Оповідач послугується живою народною мовою, переважно побутовою лексикою. Юридична термінологія дається йому важко: чин „реєстратора” він вимовляє як „євстрат”. Але тут же оповідач хвалиться своїм умінням давати хабарі, „гостинці давати”: потроху борошна, чвертку (близько 210 літрів) гороху. Він з усією безпосередністю згадує, що й дворянство довів „хоть уже й не даром”. Дворянський герб, про затвердження якого клопочеться персонаж, він уподібнює до столітнього дуба в гаї.

До засобів самовикриття належить і опис герба, що до певної міри являє собою парафраз геральдичного вірша. Деталі герба Хама Данилея Кукси засвідчують його селянське походження й нагадують про власні заняття персонажа:

Он у мене герб який — в дерев'янім цвіті,

Що ні в кого не було в Остерськім повіті:

Лопата, написана держалном угору

(Побачивши, скаже всяк, що воно без спору),

Усередині граблі, вила і сокира,

Якими було роблю, хоть якая сквира.

(За словником Бориса Грінченка — сніг з вітром)

11. Повідомлення учня про п'єсу М. Куліша „Мина Мазайло” 1929 р.

Сюжет перегукується з п'єсою Мольєра „Міщанин-шляхтич” та трагікомедією І. Карпенка-Карого „Мартин Боруля”.

Лесь Танюк дав цьому драматичному творові таку оцінку: „Суттєве у психологічному фарсі Миколи Куліша те, що, всупереч багатьом твердженням, мовна проблема, хоч і яка важлива, не головна в ньому,— вона лише зовнішній сюжет „дискусії з національного питання”, лише символ, знак проблеми глибшої, суспільно-громадської, зумовленої відчуттям (чи запереченням) як свого „національного я”, так і своєї загальнолюдської сутності.”

За жанром це сатирична комедія. Темою твору є зображення міщанства у період українізації в Україні у 20-ті роки ХХ ст.

Ідея: викриття суспільних антиукраїнських явищ, національної упередженості й зверхності (великодержавного шовінізму).

Сюжет твору: харківський службовець „Донвугілля” Мина Мазайло хоче змінити своє українське прізвище на престижніше — російське Мазєнін, а його син Мокій, котрий „збожеволів від своєї укрмови”, намагається йому перешкодити. Підтримує Мокія тільки національно свідомий українець дядько Тарас з Києва. На боці Мини його дружина Килина, дочка Рина, тітка Мотя викликана з Курська (тітка Мокія і Рини по матері).

Врешті-решт, Мину Мазайла звільняють з посади „за систематичний і зловмисний опір українізації”.

Особливості п'єси „Мина Мазайло”

□ Драму не можна перекласти: втрачається обігравання українських і російських прізвищ.

□ Немає позитивних персонажів (дядько Тарас сумнівається у своїх думках і вчинках, надто легко здає свої позиції; Мокія теж не можна назвати патріотом: українська мова цікавить його з наукової точки зору).

□ У творі містяться досить прозорі натяки на облудність насильницької радянської українізації.

□ Фіаско для Мини можливе тільки в літературному творі, бо в той час більшовики підтримували перевертнів.

12. Заключна лекція вчителя (клас занотовує інформацію у вигляді конспекту, тез, плану — як кому зручно). значення творчості І. Карпенка-Карого

Творча спадщина драматурга — 18 п'єс і 3 етюди. Драматургія І. Карпенка-Карого зорієнтована на реалістично-побутовий і романтично-побутовий театр (театрознавець Я. Мамонтова). Для реалістично-побутового напряму написано 10 п'єс „Бурлака”, „Мартин Боруля”, „Сто тисяч”, „Хазяїн”, „Понад Дніпром”, „Суєта”, „Житейське море” та ін., для романтично-побутового: „Бондарівна”, „Наймичка”, „Безталанна”, „Паливода XVIII століття”, „Ґандзя” та ін.

І. Карпенко-Карий працював у різних жанрах драматичного мистецтва, чим зробив великий внесок у розвиток українського національного театру. Ним написані соціально-побутові драми про скалічену долю вихідців із простого люду; драми з життя інтелігенції, зокрема — акторів; комедії, головним сатиричним персонажем яких був учорашній неграмотний селянин, який за короткий час зумів стати багачем; трагедії з історичним контекстом.

І. Карпенка-Карого недарма називають батьком української комедії. Він створив трагікомедії: „Сто тисяч”, „Мартин Боруля”, сатиричну комедію „Хазяїн”. Нові соціальні типи, породжені капіталістичним суспільством, виведені у п'єсах „Розумний та дурень”, „Сто тисяч”, „Хазяїн”.

Драматург працював і у жанрі соціально-психологічної драми („Безталанна”), історичної трагедії („Сава Чалий). Багато творів митця присвячені історичній тематиці: „Бондарівна” (1884) „Мазепа” (1893) „Паливода ХVШ століття” (1893) „Гандзя” (1902) Вершинний твір — трагедія „Сава чалий” (1899). Драматурга недарма називають також і творцем української трагедії.

Підбиваючи підсумок, можна зробити висновок, що творчість великого українського драматурга значно збагатила репертуар українського театру, збагатила його тематично і жанрово, зробила його по-справжньому національним.

V. СИСТЕМАТИЗАЦІЯ Й УЗАГАЛЬНЕННЯ ВИВЧЕНОГО

1. Творче завдання: напишіть сенкан на тему І. Карпенко-Карий

Приклад сенкану

Тобілевич.

Талановитий, працьовитий.

Пише, грає, виховує.

Відстоює зневажену людську гідність.

Корифей.

2. Інтерактивна вправа „мікрофон”

Якби мені довелося зустрітися з великим драматургом, то я б...

VI. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ

Рефлексія

□ Я хочу порадити на майбутнє...

□ Хочу більше таких уроків, як...

□ Раджу всім прочитати твір Карпенка-Карого...

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацювати матеріал уроку. Скласти анкету життєвого і творчого шляху Б. Грінченка.

ДОДАТОК

„Мартин Боруля” короткий зміст

Мартин Боруля, багатий селянин, чиншовик (той, хто платить за оренду землі якомусь іншому власникові), просить повіреного Трандальова прочитати документ, де вказано, що „Дворянскоє депутатскоє собраніє” зачисляє його, Борулю, до дворянського роду і подає на затвердження до Сенату. Тому треба ще раз подати в суд на Красовського, котрий його, „уродзоного шляхтича”, назвав бидлом, а сина — телям. Мартин говорить, що не пожаліє ніяких грошей, щоб посадити Красовського в острог.

Трандальов радий, що знайшов собі таку безклопітну роботу, яка ще й прибуток гарний дає: він веде справу Борулі проти Красовського, а справу Красовського проти Борулі.

Мартин просить сина Степана, який служить у земському суді, щоб той привіз йому свого знайомого чиновника Націєвського як жениха для дочки Марисі. Від Марисі він вимагає, щоб називала батьків не „тато”, „мама”, а „папінька”, „мамінька” чи „папаша”, „мамаша” — по-дворянському, щоб не бралася до важкої роботи, а то руки зіпсує собі, щоб поводилася, як панночка.

Марися й Микола, син іншого багатого селянина, Гервасія Гуляницького, кохаючи одне одного, вирішують сказати батькам про весілля. Степан розповідає Миколі, що він працює на службі, як вивчає напам'ять „бумаги”, як потім із друзями розважається, п'ючи „трьох-пробну” (горілку) й співаючи „крамбамбулі” (романси). Мартин, побачивши Миколу, говорить Степанові, що тепер, коли вони майже дворяни, простий хлопець йому не товариш, у нього інша дорога.

Боруля посилає зі Степаном Омелька, звелівши тому одягтися якнайкраще — в чоботи й добрий кобеняк, запрягти кращих коней, і замовляє привезти самовар, цукор, чаю, кави, щоб було, як у дворян.

До Борулі приходять сватати Марисю батько Миколи і його кум Матвій. Але Мартин відмовляє, говорячи, що його дочці, майже дворянці, простий мужик не пара. Ображені свати йдуть. Боруля посилає свою жінку Палажку до Сидоровички, щоб розпитала в тієї, як роблять „кофій” і коли подають: чи до борщу, чи на ніч. Повідомляє також, що скоро до них приїде чиновник — гідний для Марисі жених. Мати дивується й заперечує, адже дочка любить Миколу, але потім погоджується, думаючи, що Марися буде щаслива за паном.

Приходить Омелько з міста пішки — друзі Степана його напоїли, він заснув, і в нього вкрали чоботи, кобеняк та коней. Мартин гнівається, велить позичити тачанку в сусідів і поїхати за женихом, й домашні щоб готувалися до свята — заручин. Марися зустрічається з Миколою, і той повідомляє, що її батько їм відмовив, бо не дворяни. Тепер Миколі кажуть, щоб сватав дочку Котовича. Марися в розпачі, але обіцяє любити хлопця і щось придумати для їхнього порятунку. Вона розмовляє з матір'ю і говорить, що не треба їй ніякого дворянства та ніяких інших женихів, окрім Миколи, просить заступитися перед батьком. Але Палажка відповідає, що то марно, тільки посваряться.

Мартин забороняє дочці прати білизну, приносить від хрещеної матері кросна, щоб та вчилася вишивати, як благородна панночка.

Приїжджає Націєвський з гітарою. Марися гостро з ним розмовляє, говорить, що вона не панночка, що любить іншого. Націєвський відповідає, що всі баришні від нього „тають”, розтане і вона, як пізнає ближче, адже він так гарно співає. Тим більше, що вже домовилися з батьком про багатий посаг (придане).

На самоті Націєвський починає сумніватися, чи не підсовують йому нечесну наречену, яка чекає дитину від іншого. Підслуховує розмову Мартина з Палажкою, які сперечаються, кого візьмуть у куми, як народиться дитина, думає, що його здогади щодо нареченої підтвердилися, й крадькома тікає із заручин.

Розгніваний Боруля бере коня, наздоганяє чиновного жениха її відлупцьовує його за свій сором.

Приїжджає Степан з речами й говорить, що земський суд скасовано і їх усіх звільнено. Марися розповідає братові, що після того випадку з Націєвським і після того, як надійшов папір від Красовського, щоб вибиралися з його землі, батько зовсім занедужав. Вирішують покликати давнього товариша Гервасія, щоб поговорив із Мартином.

Боруля ледь виходить у світлицю. Всі його вмовляють покинути думки про дворянство. Тим більше, що із Сенату надійшла відмова, бо в одному з документів написано не „Боруля”, а „Беруля”.

Мартин просить принести папку з паперами і палить їх у печі, плачучи та приказуючи, що тисяча рублів згоріла, половина хазяйства пропала, а він усе-таки залишився бидлом.

Гервасій просить поблагословити дітей — Миколу й Марисю — до шлюбу. Хай добре вчать своїх дітей, то й стануть ті дворянами.