Усі уроки української літератури 10 клас ІI семестр Профіль — українська філологія - 2018

Література рідного краю. Олександр Олесь (О. Кандиба). Життя і творчість митця. Збірка З журбою радість обнялась як ліричний документ епохи. Філософські роздуми над складнощами життя. Використання антитези в однойменному вірші зі збірки

Мета: розглянути біографію Олександра Олеся, розкрити його ідеал національного і культурного відродження України, з'ясувати причини еміграції; визначити особливості збірки «З журбою радість обнялась.»; розкрити ідейно-художній зміст однойменного твору; розвивати навички виразного читання поезій, визначення провідних мотивів; формувати вміння знаходити тропи та пояснювати ритміко-мелодичні особливості; виховувати патріотизм.

Теорія літератури: неоромантизм (повторення).

Обладнання: портрет письменника та Олега Ольжича, книжкова виставка, фотоматеріали.

Тип уроку: знайомство з постаттю письменника.

ПЕРЕБІГ УРОКУ

I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

II. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ШКОЛЯРІВ. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ

Слово вчителя. Олександр Олесь (справжнє ім’я — Олександр Кандиба) перший свій вірш написав, коли йому було 9 років. А всього за сорок років літературної діяльності він створив 11 збірок віршів, більше 20 драм, чимало сатиричних творів, оповідань та фейлетонів. Високо оцінили його творчість Іван Франко, Леся Українка, Іван Нечуй-Левицький, Михайло Коцюбинський. Своїм учителем називав його Павло Тичина. А ще Олеся по праву вважають королем української поезії, основоположником романсової лірики. Понад 80 відомих композиторів поклали його вірші на музику, написавши більше двох сотень музичних творів різних жанрів.

Багато сіл і міст нашої країни пишаються тим, що на їх землі жив і творив Олександр Олесь. Є таке право і у харків’ян.

Із нелегким життєвим і творчим шляхом Олександра Олеся ми ознайомимося сьогодні на уроці.

ІІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Бесіда з учнями

✵ Чи не доводилося вам чути це ім’я раніше?

IV. СПРИЙНЯТТЯ ТА ЗАСВОЄННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

1. Виступи учнів

Виступи супроводжуються демонстраційними матеріалами.

Зупинка перша. Містечко Білопілля, Сумщина

Олександр Олесь (справжнє прізвище Олександр Іванович Кандиба, інший псевдонім — В. Валентин) народився 5 грудня 1878 року в с. Крига тодішнього Лебединського повіту Харківщини, нині містечко Білопілля на Сумщині. Батьківський рід походив з чумаків, материн — кріпацький. Дід Федір Кандиба торгував рибою. Батько, Іван Федорович, працював на рибних промислах у Астрахані, утопився у Волзі, коли Олександрові йшов одинадцятий рік. Виховувати дітей продовжувала мати — Олександра Василівна, яка навчила сина ще в чотирирічному віці читати, розповіла йому про Тараса Шевченка.

Тут, серед красивої природи, працьовитих і співучих жителів краю, минало його дитинство, тут він навчався спершу в початковій школі, потім у двокласному училищі. «Науки не любив і школу згадую як катівню». — писав він пізніше у своїй автобіографії.

У 2002 році Сумське земляцтво в Києві запровадило щорічну премію імені видатного українського поета-земляка Олександра Олеся. Мета її заснування — підтримка і популяризація кращих зразків лірики сучасної української літератури.

Кошти виділятимуться щорічно меценатами. Лауреати премії отримають диплом, нагрудний знак та грошову винагороду.

Творчі спілки Сумщини організовуватимуть зустрічі читачів з лауреатами премії імені Олександра Олеся на його Батьківщині.

У 2010 році в м. Білопіллі Олександру Олесю було встановлено пам’ятник.

Зупинка друга. Верхосулля

Перебування Олександра в селі Верхосулля було найкращим спогадом юнацьких літ. Тут його дід по матері, Василь Пархомович Грищенко, орендував великий маєток у поміщика Башкирцева на північному краю українського степу. Сюди, до дідуся Василя, привозили його щоліта разом із сестрами Галею та Марусею, аж поки хлопчикові не виповнилося тринадцять років. Дід прищепив малому Сашкові почуття людяності, щирості, справедливості. Він знав чимало казок, легенд, пісень, оповідей про козацькі часи і залюбки ділився цими скарбами з онуками.

Краєвиди шовковистого степу, старі могили, спів жайворонків, дзюрчання витоків Сули, що брала свій початок біля Верхосулля, — все це, за словами поета, було для нього «суцільною казкою». одним золотим днем. Музика «тієї дивної весни». звучала в душі упродовж життя. Усе це й зародило поетичне чуття і натхнення, вимережилося рядками першого вірша, написаного в дев’ять років російською мовою. Але зошит, у який майбутній поет записував свої дитячі вірші, утрачений, тому перші літературні спроби Олександра Олеся невідомі.

Зупинка третя. Містечко Дергачі на Харківщині

У віці 15 років (1893 рік) Олександр Олесь вступив до хліборобської школи у містечку Дергачі неподалік від Харкова. Хлопцеві хотілося навчатися в гімназії, але в матері не вистачало коштів. Навчання ж у цій школі було безкоштовним. Щоб заробити собі на найнеобхідніше, О. Олесь мусив займатися репетиторством: він давав уроки математики одному сільському хлопцеві, якого часто замість математики вчив мистецтва складати вірші.

Любив театр. Часто взимку за дванадцять верств пішки йшов до Харкова, щоб подивитися на якусь українську п’єсу.

Фахові дисципліни Олеся цікавили менше, зате наполегливо працював хлопчина над вивченням мов. Юнака заполонила музика слова, бажання писати вірші дедалі міцнішало. І сімнадцятирічний Олександр виносить на суд друзів написані українською та російською мовами свої перші поетичні спроби, які починає друкувати в рукописних журналах «Комета». (випускав разом із майбутнім російським письменником К. Треньовим) та «Первоцвіт».

Його ранні вірші нагадують своєю стилістикою думи та балади, часто трапляються й наслідування шевченківської тематики, ритміки.

В архіві письменника можемо побачити товстий зошит, у якому вміщено 50 поезій того періоду.

ці твори, ще недосконалі за формою, але щирі і безпосередні, він щедро дарував вузькому колу своїх знайомих і навіть не сподівався, що вони збережуться. Але в більшості з них автор-початківець роздумує про свій шлях у житті та літературі. Ось що він пише в 1897 році у вірші «Моє благання». «О Боже мій милий! Пошли мені розум! Пошли мені серце, пошли мені душу, Щоб добре любила і коїть не вміла Ніякого зла!». «Дівоча доля». «Сирітка». «На чужині». — назви творів говорять за себе. У цих творах звучить щире вболівання за долю бідних і нещасних.

Олесь потребував поглибленої філологічної освіти, але не мав права вступати до університету із другим розрядом, який отримав по закінченню хліборобської школи.

Зупинка четверта. Харків

Скінчивши школу, Олесь вступив до Київського політехнічного інституту вільним слухачем, але змушений був залишити його — помер дід Грищенко, матеріальне становище родини погіршилося, оплатити лекції юнак не міг, допомоги чекати було нізвідки. Тому в 1903 році він склав іспит з латини й став студентом Харківського ветеринарного інституту. Здобуті тут знання пізніше забезпечували молодому тонкому лірикові можливість заробляти на хліб працею ветеринарного лікаря на Дарницькій скотобійні. Робота втомлива, малоцікава, та вона не вплинула на його поетичне натхнення.

Навчаючись у Харкові, познайомився з родиною Алчевських, члени якої брали активну участь у громадському житті країни, виявляли щиру зацікавленість розвитком освіти та культури. Дім Алчевських став на той час одним з важливих культурних осередків Харкова. Сюди приходив вечорами О. Олесь, тут можна було застати В. Мову (Лиманського), О. Потебню, М. Косача, Г. Хоткевича і приїжджих гостей, наприклад, М. Вороного та інших, послухати розмови, насолодитися грою і співом професійних майстрів.

Зупинка п'ята. Полтава

Знаменною подією в житті молодого поета була його поїздка влітку 1903 року до Полтави на свято відкриття пам’ятника зачинателю нової української літератури Івану Петровичу Котляревському.

Із захопленням слухав Олесь на святі схвильовану промову Михайла Коцюбинського, який перед багатолюдними зборами полтавчан і гостей високо піднімав ім’я Котляревського, зазначаючи, що він «бере з-під сільської стріхи пісню народну». і переносить її в літературу. Вдумливе обличчя Коцюбинського, теплий, проникливий погляд його темних очей, який світився любов’ю до людей, глибоко запали в душу молодого поета.

Познайомився Олесь у Полтаві ще з багатьма іншими відомими письменниками: Панасом Мирним, Лесею Українкою, Володимиром Короленком, Михайлом Старицьким, Іваном Карпенком-Карим, Василем Стефаником.

Тут, у Полтаві, слухаючи виступи кращих представників української інтелігенції, Олесь, як ніколи, відчув себе сином великого народу, що бореться за своє соціальне і національне визволення. Він зрозумів, що мовчати не має права. На героїчний лад його настроювало саме життя — був переддень революції 1905-1907 років, коли по всій Росії звучало горьківське «Пусть сильнее грянет буря». а слідом за ним «Хай гине цар». Лесі Українки.

Невдовзі, у 1905 р., Олександр Олесь вперше публікується в альманасі «Багаття».

Зупинка шоста. Крим. Ялта

Влітку 1906 року разом із студенткою Бестужівських курсів Петербурга, майбутньою дружиною Вірою Антонівною Свадковською, та її сестрою Ольгою побував у Криму. Цій поїздці сприяла революція 1905 року. Час був тривожний, і багатії не ризикували їхати в Крим, тому життя на півострові стало дешевшим. Цим і скористалися молоді закохані Олександр Кандиба і Віра Свадковська, поїхавши влітку 1906 року в Ялту. Ця подорож стала визначальною для становлення Олеся як самобутнього поета. У його автобіографії читаємо: «Я виїхав у Ялту… підлікуватись, побачити море, відпочити».

Де ж молоді взяли гроші для поїздки? Сестра Віри була медиком на віспощепленні, заробила трохи грошей, якими поділилася з молодою парою, а їхній брат, який працював тоді у Маньчжурії, переписав свою платню на сестер. Олександр отримав десять карбованців за свято родючості з маскарадом і прогулянкою в парку, яке влаштував для відпочиваючих, а Віра отримала ще сорок від батьків. За ці кошти жили й наймали дачу.

Саме в Ялті зі своїх чернеток поет почав ретельно укладати збірку «З журбою радість обнялась». (побачила світ у 1907 році). Він познайомився з якимось Калмиковим, українцем за походженням, який був власником крамниці з продажу друкарських машинок. На одній із них сестра Віри і передрукувала всю збірку.

Тут же, в Ялті Олександр написав фейлетон, який був надрукований у газеті «Русская Ривьера». і отримав позитивну оцінку курортної публіки. Олесь брав активну участь у діяльності ялтинського журналістського осередку. Швидко зійшовся з міською інтелігенцією — С. Петровим (Скитальцем), С. Єлпатьєвським, В. Серафимовичем. Вони переконували його видати збірку поезій якнайшвидше.

Отже, перша збірка Олеся була укладена в Ялті. Також існують підтвердження (в листах митця), що саме тут Віра Свадковська почала називати свого коханого Олесем. це і стало його літературним псевдонімом. Поет зізнається:

Те ім’я, що мені дала Ти

У дні, осяяні Тобою,

У сні і вільно, і крилато

Літа і в’ється наді мною,

Його прийму я в свою душу,

Зіллю з своєю кров’ю.

Пізніше, після виходу збірки і схвальних відгуків про неї, в одному з листів до дружини Олесь напише: «Чи думала ти, що наша книга буде мати такий успіх, а ім’я, дане Тобою, зробиться символом кохання?».

Дорогою з Криму Олесь і Віра відвідали Одесу.

Наступного року Олесь зустрівся в Ялті з Лесею Українкою.

Зупинка сьома. Гуцульщина

У 1912 році поет подорожує Гуцульщиною. Ця поїздка збагатила його незабутніми враженнями, особливо храмове свято в Криворівні, описуючи яке, він із захватом згадує барвистий одяг верховинців, які спускалися з гір у долину. «Неначе квітки, що ростуть на горах, ожили і сходять до Черемошу, щоб напитися студеної води. Зачервоніло незабаром усе біля церкви…, наче розцвів нагло квітник або хто розкидав червоне, як мак, багаття… Я стояв, дивився і не міг надивитися на сей прекрасний народ, що не зазнав панщини, що зберіг вільну душу, мову і старосвітські звичаї, повні краси». Знайомство з Гуцульщиною, її побутом та обрядами знайшло втілення у поемі «На зелених горах». (1915). У творі «країна див». асоціюється з вільним духом українського народу.

Тут О. Олесь познайомився з І. Франком та О. Кобилянською.

У 1912 р. поет пише драматичну поему «По дорозі в Казку».

У 1913 році, після подорожі Гуцульщиною, Олександр Олесь продовжив мандрівку країнами Європи, побував в Австрії та Італії. Ця поїздка дала життя низці віршів («Мов келих срібного вина». «Італійська ніч підкралась». «В долині тихий сон летить»., які збагатили українську мариністичну лірику.

Зупинка остання. За межами Батьківщини. Чехо-Словаччина. Прага

П’яту збірку своїх поезій митець підготував до друку в той час, коли в Росії відбулися революційні події 1917 р. Він планував у передмові до неї написати такі слова: «… вийшла з сонячною усмішкою невольниця Воля. Вона усміхнулась всім народам. Незабутній день!.. І не піснями минулого треба було б зустріти довгождану Гостю. Але в сій книжці єсть пісні, які розкажуть Волі, як вони любили її і як журилися за нею».

Та сподіваної волі не було. Романтика класових битв згодом переросла в гіркі роздуми, зневіру, страх.

Червона пара над землею,

Кричать над Волею круки…

Невже розлучимося з нею,

Невже від братньої руки

Впадуть підкошені квітки…

«Червоної пари». О. Олесь не прийняв.

Громадянська війна, кулеметна стрілянина, вибухи снарядів, смерть близьких і рідних. Усе це остаточно надломило поета, і, як згадувала його сестра Марія, у розпачі він вигукнув: «Далі я не можу витримати!.. Я збожеволію…». Більшовицька Україна була йому чужою.

Тому поет прийняв рішення емігрувати, покинути рідний край. У лютому 1919 р. з дипломатичним паспортом від уряду Української Народної Республіки він виїздить до Будапешта. Як виявилося, назавжди. А в Києві лишились дружина з сином, за якими він дуже сумує.

Письменник опиняється в таборі націоналістичної еміграції.

Згодом він переїжджає до Відня, видає свої книги, посилає їх до Канади, Бразилії. Громадська робота, у яку він поринув, видавничі справи, перевидання своїх книг, посада редактора в сатиричному журналі «Сміх». затримали поета на певний час, хоч у листах до дружини він постійно пише про своє повернення. У цей час він видав нову книгу під назвою «Чужиною». (1920 р.). У ній домінують мотиви ностальгії, туги. У 1921 році у Відні друкує збірку сатиричних поезій «Перезва». під псевдонімом В. Валентін.

Ситуація, що склалася на той час в Україні, нагадувала йому часи роздробленості Київської Русі, тому поет береться до поетичних переказів давньоруської історії, створює добірку віршів «Минуле України в піснях. Княжі часи». (окремим виданням вийшли в 1930 р.). У тяжкі 1919-1922 рр. він із земляками та А. Крушельницьким збирає кошти на допомогу голодуючим України. Про моторошні події голодних 1921-1923 років поет розповів у циклі «Голод».

У цей час Радянський уряд дозволив родині приїхати до поета. Сім’я після довгої розлуки нарешті з’єдналася.

25 років прожив він за межами України. Складне життя емігранта минає в Будапешті, Відні, Берліні, Празі.

У 1923 році Олександр Олесь разом із сім’єю переїхав до Чехо-Словаччини й оселився під Прагою в селі Горні Черношиці. А з 1931 року мешкає в самій Празі.

Настали тяжкі для нього роки невимовної туги за Україною, за своїм народом, роки смутку і печалі. Рік за роком втрачав він бажання працювати, згасав його талант, бо жив він переважно в полоні своїх страждань. Радісні хвилини для Олеся випадали рідко. Не приніс радості поету навіть його ювілей — 65-річчя життя та 40-річчя літературної творчості. Останні роки поет жив у самотині, в бідноті, замучений тяжкою хворобою печінки. У нього навіть не було коштів на лікування.

У вересні 1939 р. спалахнула Друга світова війна. Поета не полишають тривожні думи про сина Олега — активного учасника руху Опору. Восени 1941 р. юнак перебував нелегально в Києві, мріючи про відновлення української державності. Та боротьба була нерівною: нацисти схопили Олега Ольжича і в червні 1944 р. закатували в концтаборі Заксенхаузен. Так передчасно обірвалося життя відомого вченого-археолога і талановитого поета Ольжича.

У своєму останньому інтерв’ю О. Олесь висловив заповітне бажання: «Хотів би навесні поїхати на улюблену Сазаву. І ще раз спробувати-таки піймати коропа або лина…». На цій річці він і довідався про розстріл сина. Повертаючись додому з риболовлі, О. Олесь знепритомнів і за кілька днів, 22 липня 1944 року, помер.

Друзі поховали поета на празькому цвинтарі Ольшани.

2. Лекція вчителя

Загальна характеристика збірки «З журбою радість обнялась…». Збірка «З журбою радість обнялась…». як ліричний документ епохи

Перша збірка Олеся «З журбою радість обнялась». побачила світ у 1907 році в Петербурзі. Вона вийшла на кошти українського громадського діяча Петра Стебницького при сприянні відомого історика Олександри Єфименко, яка високо оцінила вірші молодого автора. Підписана вона була псевдонімом «Олександр Олесь». і мала великий успіх, отримала багато схвальних відгуків та оцінок. Творами талановитого поета-лірика захопилася освічена громадськість, з нетерпінням очікуючи нових видань. «Олесю не довелося завойовувати своєї поетичної слави. Вона прийшла до нього на другий день після виходу з друку першої книжки його поезій…». — писав Микола Зеров. Х. Алчевська назвала Олеся «українським Гейне».

Збірка привертала до себе увагу життєрадісним та життєствердним звучанням особистої й громадянської лірики. Звичайно, не обійшлося і без критичних зауважень типу таких, що раннім творам Олеся «бракує широкого різностороннього світогляду і філософічної глибини». Можливо, вони мали право на існування, але щирість поезій, глибина почуттів, які автор передавав у них, нікого з читачів не залишили байдужими. А здоровий дух сильної людини, яким віяло від віршів, пробуджував прагнення жити попри всі негаразди, попри страждання і горе, відроджував до активного життя у найскладніші моменти.

У роздумах про вічність українського поета вчувається мотив невідворотності плинності часу, притаманний творчості східного поета і філософа Омара Хайяма. У віршах обох письменників проходить наскрізна думка: те, що було колись, поступово забувається, те, що буде у майбутньому, невідомо. Тому цінуй мить, яку проживаєш:

Лови летючу мить життя,

Чаруйсь, хмілій, впивайся

І серед мрій і забуття

В розкошах закохайся.

«Чари ночі».

Письменник у цьому творі виразив свою точку зору, своє світобачення і світосприймання. Як відомо, для Олеся найголовнішою розкішшю була розкіш рідної природи, яку він оживлює і з якою веде розмову. Поет впевнений, що тільки вічна природа зрозуміє страх, який охоплює душу перед прірвою невідомої вічності. Сміється- плаче соловейко. І пісня його примушує забути про повсякденність. Ти зараз кохаєш, насолоджуйся цією миттю, бо вона ніколи не вернеться, залишаться лише спогади: «Цілуй, цілуй, цілуй її, — знов молодість не буде».

Лейтмотивом через збірку проходить рятівна думка: ніколи не здавайся, навіть у найтрагічніші моменти. Вихід є завжди. Слід іти вперед, бо життя — це мить. Пройде час, вийде сонечко, обігріє світ і тебе — і ти усміхнешся, навіть крізь смуток.

Такою ж була і позиція Олеся-громадянина. У віршах громадянського спрямування поет висловлює таку ж позицію: негода пройде, «і вільний льот народні крила направлять весело до нас». Слід боротися до останку, щоб побачити свою перемогу:

ти, моя квітко, тим квітам подібна…

Глянь — прапори мають в народних руках,

І дзвони сміються, і волю вітають,

А ти, мов черниця, на цвинтар ідеш.

У віршах, що з’явилися у революційні роки, звучить тривога, невпевненість, бажання щастя. Олександр Олесь висловлює велику надію на перетворення світу і впевненість у тому, що не треба тільки чекати, слід своїми діями наближати світлий день весняного оновлення.

Це авторське переконання яскраво продемонстровано у поезії «Айстри». У алегоричному образі айстр Олесь зображує зневірених у своїх силах людей, що живуть у примарному світі; вони — великі мрійники, але пасивні й нерішучі.

Контраст у змалюванні прекрасних картин весняного ранку й осіннього дощу ще раз підкреслює невідповідність між сподіваннями прогресивних інтелігентів на оновлення світу і жорстокою розправою влади з народним волевиявленням:

вгледіли айстри, що вколо — тюрма…

І вгледіли айстри, що жити дарма, —

Схилились і вмерли. — і тут, як на сміх.

Засяяло сонце над трупами їх!..

У кращих творах, що ввійшли до збірки, Олесь відтворив подих революції 1905 року, щире захоплення революційними подіями, в яких бачив світанок нового життя пригноблених царизмом народів. На відміну від тих поетів, що шукали «чистої краси». відверталися від життя і боротьби народу, Олесь приділяє багато уваги громадянським мотивам, якими в більшій чи меншій мірі пройнята і його інтимна та пейзажна лірика.

У багатьох поезіях Олеся звучить протест проти сірої буденщини, проти світу міщанства. В алегоричних образах Орла, Лебедя, Сокола, Іскри, що пориваються у високості, поет утверджує устремління до мрії, до справжнього життя. Він з болем говорить про тих, що гинуть на дорозі до щастя, але щиро захоплюється незламністю їх духу.

У поезіях «Іскра». «Лебедині зграї». «В болоті жаби рай знайшли». «На високій скелі ранньою добою». та в інших Олесь оспівує сміливців, які не бояться кинути виклик долі.

З наближенням революції символічні образи в поезії Олеся стають все зрозумілішими і доступнішим, набувають чіткішого громадянського змісту.

У вірші «Ой не сійтесь, сніги». поет звертається до явищ природи. Але кожен читач без труднощів розуміє, що тут ідеться в першу чергу про весну в житті пригноблених народів царської Росії. Радість, віра в перемогу над темними силами царизму звучить у багатьох віршах, сповнених оптимізму, бадьорості, заклику до боротьби.

Поет впевнений, що ця боротьба принесе визволення і його рідному українському народові (поезії: «Сніг в гаю…». «Ой не квітни, весно». «Я більше не плачу».. Сила цих віршів — у простоті, переконливості і великій, поетичній наснаженості. Вони не можуть залишити читача байдужими, бо сповнені палкого почуття гніву до гнобителів, віри в перемогу над ними.

Деякі з віршів стали революційними піснями народу. Це такі, як «Міцно і солодко, кров’ю упившись…». та «Ми не кинемо зброї своєї». у яких автор майстерно поєднує заклик до боротьби, що повторюється як рефрен у кожній строфі, з конкретними картинами народного горя, якими умотивовується цей заклик.

Як реквієм героям, що полягли за народну справу, звучить поезія «Жалібна пісня». Перша її частина передає почуття всенародної скорботи по тих, що «як леви, боролись за народ, за правду народного діла». Друга частина поезії переростає в клятву помсти за священну кров кращих синів народу.

Коли ж царизм мобілізував усі сили на придушення революції і в країні запанувала реакція, Олесь все одно не втрачає віри в торжество революційних ідеалів. Він пише поезії великої викривальної художньої сили, в яких таврує криваві злочини царизму. Через символічні образи вампірів, шакалів, вовків, сов і т. п. поет переконливо розкриває хижацьку суть реакції і закликає бути впевненими в перемозі над цими темними силами. З великою викривальною силою затаврував поет криваві чорносотенні погроми царизму у вірші «Над трупами». Перед нами картина надзвичайного трагізму. Вбита невимовним горем мати-єврейка, стоячи над тілами закатованих чоловіка і сина-немовляти, звертається з питаннями то до мертвих, то до вбивць. У цих питаннях неймовірний жах і подив: за що вбито чоловіка-лікаря, який робив людям тільки добро; за що вбито її маленького сина, який вимовляв лише одне слово — «мама». ! Цей вірш не тільки містить у собі акт обвинувачення царизмові, а й свідчить про людяність та інтернаціоналізм його автора.

В деяких поезіях настрої автора змінюються від бойових, закличних, до трагічних:

Сьогодні більше не раби:

Лунають гасла боротьби!

«Вони — обідрані, розбуті».

І зовсім протилежне:

Іду, отруєний, прибитий,

Іду, несу пекельний біль.

«Іду, отруєний, прибитий».

Але, попри все, Іван Франко в рецензії на збірку «З журбою радість обнялась». писав: «Весною дише від сих віршів. Виступає молода сила, в якій уже тепер можна повітати майстра віршової форми і легких граціозних пісень. Майже кожний віршик так і проситься під ноти, має в собі мелодію».

3. Ідейно-художній аналіз поезії «З журбою радість обнялась…».

Хвилинка акторської майстерності. Виразне читання поезії

З журбою радість обнялась…

В сльозах, як в жемчугах, мій сміх.

І з дивним ранком ніч злилась,

І як мені розняти їх?!

В обіймах з радістю журба.

Одна летить, друга спиня…

І йде між ними боротьба,

І дужчий хто — не знаю я…

1906

Евристична бесіда

✵ Як ви зрозуміли зміст поезії? Про що в ній ідеться? (Про життя, у якому тісно переплелися радість і журба, приємне і прикре)

✵ Визначте тему твору. (Показ переживань ліричного героя, осмислення ним своєї долі та людського буття в цілому)

✵ Яку ідею втілив письменник у цій коротенькій і водночас місткій мініатюрі? (Правда життя — у постійній зміні почуттів, у взаємозв’язку радості й туги. Ці почуття однаково дорогі поетові, бо наснажують і живлять його серце)

✵ Який художній прийом використовує автор, щоб якнайточніше передати тему та ідею твору? (Контраст. У творі зіставляються настрої і почуття ліричного героя)

✵ Наведіть приклади використання контрасту в поезії. (Журба — радість, сльози — сміх, ранок — ніч, летить — спиня, одна — друга)

✵ Які художні засоби зустрічаємо у вірші Олеся? (У сльозах, як в жемчугах, мій сміх — порівняння; оксиморон — журбою радість обнялась)

Практичні завдання

✵ Як автор досягає милозвучності вірша? (За допомогою алітерації та асонансу). Навести приклади використання алітерації та асонансу. (З журбою радість обнялась… — алітерація; В сльозах, як в жемчугах, мій сміх — асонанс)

✵ Визначити віршовий розмір поезії, вид рими та римування. (Чотиристопний ямб, чоловіча рима, перехресне римування)

V. СИСТЕМАТИЗАЦІЯ Й УЗАГАЛЬНЕННЯ ВИВЧЕНОГО

Інтерактивна вправа «Мозковий штурм».

Прочитайте уривок тексту і виконайте завдання.

В одній критичній статті про поезію «З журбою радість обнялась…». сказано:

«Поєднуючи антонімічні слова, Олесь досягає оригінального ефекту. Його ліричний герой перебуває у якомусь дивному стані, коли життєві труднощі вкрай виснажили його фізичні та духовні сили, проте сила волі не дає скотитися у прірву відчаю. Ефект полягає в тому, що…». Про який оригінальний ефект, на вашу думку, ідеться?

(Очікувана відповідь: поет передає у вірші лише один миттєвий порух душі — невпевненість).

VІ. ПІДСУМОК. РЕФЛЕКСІЯ

Інтерактивна вправа «Мікрофон».

Продовжіть речення.

✵ «Мене вразило…».

✵ «На мій погляд, особистість О. Олеся…».

✵ «У житті самого поета, як і у вірші «З журбою радість обнялась…». були наявні контрасти:

VІI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1) Повторити матеріал уроку.

2) Створити психологічний портрет письменника (письмово).

3) Доповнити віртуальну екскурсію-розповідь новими зупинками.