Всі публікації щодо:
Яновський Юрій

Уроки з української літератури 11 клас

Юрій Яновський. Огляд життя і творчості письменника

Мета. ознайомити старшокласників з біографією та творчим шляхом письменника; довести, що романтичний тон вічної молодості та любові — визначальний в усій творчості митця.

Тип уроку. комбінований.

Обладнання. портрет Ю. Яновського, різні видання творів, епіграф.

Хід уроку

I. Організаційна частина.

II. Перевірка засвоєних знань.

Питання для учнів.

1. Який зміст вклав В. Барка в символічну назву роману «Жовтий князь» ?

2. Доведіть, що твір закінчується оптимістично.

III. Повідомлення теми і мети уроку.

Епіграф уроку:

Йому властивий піднесений романтичний тон вічної молодості, любові, доцільної праці і мудрості людської. Ці мотиви є основними і визначальними в усій його мистецькій творчості

(Г. Костюк).

IV. Сприймання та усвідомлення нового матеріалу.

Матеріал для вчителя.

Знайомство з Ю. Яновським розпочнемо зі слів самого письменника. Коли він читав книжку і хотів її оцінити, то питав себе: «Чи взяв би ти її в далеку путь, по розмитій дорозі босоніж ступаючи, в далеку таємну путь? Чи поклав би ти її в торбу поруч із хліба окрайцем, пучкою солі й цибулиною? Чи достойна вона там, у торбі на плечах, лежати всю путь, до хліба торкаючись? На перепочинку, коли розв'яжеш торбу і з'їси хліба з цибулею, чи дасть вона тобі мужність і радість, щирий захват і приємний біль мудрості?» У словах цих не тільки естетична програма письменника: в них — досвід його життя.

Народився Юрій Яновський 27 серпня 1902 року в селі Нечаївка Компаніївського району Кіровоградської області. Родина Яновських була дружною і працьовитою. Сіяли жито, гречку, льон, садили картоплю. До землі ставились, як до святині, тому невипадково назвали новонародженого Юрієм, що означає хлібороб, сівач.

Змалку хлопець вбирав у себе любов до природи, до невичерпних скарбів народної творчості, яку прищеплювали йому мама та два дідусі.

Хлібороби, чабани, ковалі, теслі, музики були першими Юрковими вчителями. Початкову освіту здобував у церковнопарафіяльній школі. Мав хорошу пам'ять, був старанним і сумлінним учнем.

Дуже вразила Юрка несподівана смерть улюбленого діда, що став прототипом образу Данилкового прадіда в романі «Вершники». У серпні 1911 року Юрій Яновський вступив до Єлисаветградського реального училища. Навчався на відмінно. Закінчивши реальне училище із золотою медаллю, Ю. Яновський вступає до механічного технікуму. Навчання поєднує з роботою в різних установах. У серпні 1920 року бере участь у всеросійському перепису. Працює на різних посадах: інструктором у статистичному бюро, інструктором повітової робітничо-селянської інспекції. Жадібними і спостережливими очима молодого художника вбирає в себе Яновський усі барви того буремного часу, які згодом забуяють в його поезіях та оповіданнях.

У 1922 році Ю. Яновський успішно складає вступні іспити до Київського політехнічного інституту на електромеханічний факультет. Навчається в одній групі з майбутнім конструктором космічних кораблів С. Корольовим, бере активну участь у роботі літературної студії інституту, організовує на факультеті випуск стіннівки, стає її редактором.

1 травня 1922 року Яновський дебютує під псевдонімом Георгій Ней в київській газеті «Пролетарська правда», надрукувавши вірш російською мовою «Море». Основних літературних успіхів митець досягне в майбутньому на ниві прози та драматургії, але вірші писатиме протягом усього життя.

Юрій Яновський навчання не завершив. Від диплома інженера-конструктора його відокремлювали лише два роки. Чому ж так сталося? На початку двадцятих років лагідного і працьовитого Юркового дядька звинуватили у вбивстві фінагента. Справжні вбивці розгулювали на волі, а безневинний хлібороб постраждав, і не тільки він. Звістка про Петра Яновського — «вбивцю» — дійшла до Київського політехнічного інституту: Юрія виключили з комсомолу, кохана дівчина відсахнулась від нього. Згодом було встановлено, що Петро Яновський не вбивав фінагента. Справжніх убивць заарештували. Ю. Яновський вузу так і не закінчив, але Київ притягував його. Працював у театрі імені Михайличенка. Зі спостерігача і глядача Ю. Яновський став помічником режисера. У лютому 1924 року в газеті «Більшовик» з'явився вірш «Дзвін». Це був перший твір письменника, написаний українською мовою. Перший прозовий твір — новелу «А потім німці тікали» Ю. Яновський опублікував у газеті «Більшовик» 2 березня 1924 року. Більшість ранніх новел Ю. Яновського, що входили до збірки «Мамутові бивні» (1925), створені на матеріалі конкретних подій громадянської війни і присвячені проблемі духовного оновлення людини та суспільства в революційну епоху.

З 1923 року 10. Яновський працює на Одеській кінофабриці сценаристом. У 1926 році він разом з режисером П. Долиною екранізує повість М. Коцюбинського «Fata morgana».

Письменник професійно перекладає прозовий твір мовою кінематографії. Ю. Яновський творчо співпрацював з О. Довженком і створив титри до його фільму «Сумка дипкур'єра».

У 1927 році в журналі «Вапліте» була надрукована повість «Байгород», в якій романтика партизанської боротьби часів громадянської війни «пропускається» крізь внутрішній світ людини, її психологію. У цьому ж році виходить збірка оповідань Ю. Яновського «Кров землі». До неї увійшли такі твори: «Історія попільниці», «Мамутові острови», «Роман Ма», «Туз і перстень», «Рейд», «Байгород», «В листопаді».

Своє покликання Юрій Яновський бачив у звеличенні мужності героїв революції в дусі справжньої, світлої романтики, яка відповідала піднесеній атмосфері боротьби за нове життя. Романом «Майстер корабля» (1928) завершувався перший пошуковий етап творчості Ю. Яновського. Оцінка твору критикою 20-х — початку 30-х років була неоднозначною. Роман визнали непролетарським, а це, у свою чергу, викликало небезпеку для автора. Дику силу звульгаризованої критики Ю. Яновський відчув після опублікування роману «Чотири шаблі» (1930).

Цей твір — одна з найромантичніших сторінок в історії української пореволюційної літератури. Півстоліття після опублікування він залишався предметом найбезглуздішої критики, був, по суті, вилучений з літературного процесу. За Ю. Яновським тягнувся шлейф звинувачень, ніби його роман творився на хвилі «націоналістичної романтики». У 1983 році «Чотири шаблі» нарешті повернуто читачеві.

За оспівування анархії, отаманства і націоналізму перші видання «Чотирьох шабель» потрапили до спецфондів, митця змусили виправдовуватися за переклади роману за кордоном чеською та німецькою мовами, а невдовзі привселюдно каятися.

У романі «Чотири шаблі» Яновському вдалося з великою експресією художнього вираження передати могутню стихію визвольного селянського руху в Україні під час революції, а також по-своєму осмислити його трагічні наслідки.

У романі національна ідея має потужну оптимістичну перспективу, яка перетворюється в далекосяжну романтичну мрію, більшовицька ж — компрометує себе, утвердившись в реальному житті. На такий своєрідний ідеологічний контекст «Чотирьох шабель» вплинули національно комуністичні переконання близького товариша Яновського Миколи Хвильового, тодішнього загальновизнаного «кумира» всієї української інтелігенції, одного з основних рушіїв літературної дискусії 1925 — 1928 pp., засновника ВАПЛІТе.

Структура «Чотирьох шабель» — пісенна. Таку форму письменник обрав тому, що пісня — один із найлаконічніших художніх жанрів. Критики обурювались, що у творі не показано боротьби з куркульством, націоналістичними арміями. Кожен розділ може вважатися окремим викінченим твором. Ю. Яновський започаткував в українській літературі новий жанровий різновид — роман у новелах. Роман «Чотири шаблі» був останнім твором перед трагічним згасанням неоромантичного таланту Юрія Яновського, бо в час панування тоталітарного режиму й методу соціалістичного реалізму вільна творчість абсолютно унеможливилася. Його індивідуальний стиль, що поєднав традицію національного романтизму XIX ст. з класичним неоромантизмом англійців та американців, не міг послідовно, художньо і достойно витримувати штучні перетворення соціалістичного реалізму.

У 1935 році був надрукований роман «Вершники», що по-своєму продовжував «Чотири шаблі». У «Вершниках» кожен герой отримав точну політичну характеристику (петлюрівець, денікінець, махновець, більшовик).

Доля вберегла Ю. Яновського від ГУЛАГу, але існує документ НКВС, в якому зазначено, що він «активно розробляється» (1937 p.).

Письменника болісно вражали атаки критиків, і він намагався досягти довершеності, поривався до нездійсненного у подальших творах: романтичній трагедії «Дума про Британку» (1938 p.), збірці «Короткі історії» (1940) та ін., що призводило до зниження художнього рівня його творів.

В роки війни Яновський евакуювався до Уфи. Там він редагував журнал «Українська література». Після завершення війни митець повернувся в Україну, відвідав хутір Надія на Херсонщині. Війна відгукнулася в душі письменника тяжким болем.

Він вирішує написати твір, що покаже велич людини в мирній праці й коханні. Твір було названо «Жива вода». Меч критики був облудним і безжальним: роман визнано шкідливим через «згущення темних барв», «спотворення радянської дійсності». Минуло півроку після розгрому «Живої води», і Ю. Яновського змусили надрукувати у «Літературній газеті» лист, в якому «визнавав» і свою «відірваність од життя», і «формалістичний задум роману», і «шкідливі деталі» в ньому. Невдовзі письменник почав «враховувати зауваження» критики й готувати нову редакцію твору. Роман побачив світ вже після його смерті, в 1965 p., і мав назву «Мир».

Несподівано Ю. Яновському було присуджено «Сталінську премію» за цикл «Київські оповідання». Вони не стали значним надбанням української новелістики. Автору дуже важко давалась «серйозна» проза і він почав активно працювати як кіносценарист і драматург. Письменник створив лише одну драму «Дочка прокурора» (1953). Вона стала важливою художньою сторінкою і в українській драматургії середини 50-х років, і в тогочасному театральному житті. Драматург писав про те, як казенщина відвертає людей від одвічних родинних турбот, і тоді руйнується їхня мораль, батьки виявляють, що нема між ними взаєморозуміння «в питаннях душі», що прогледіли своїх дітей, а діти опиняються в лабетах «вуличної педагогіки» й злочинності. Позитивний відгук преси не забарився, але автору почути його не судилось. Він помер 25 лютого 1954 p., через кілька днів після прем'єри «Дочки прокурора» в Київському театрі російської драми імені Лесі Українки. Звістка про смерть Ю. Яновського гострим болем пройняла серце О. Довженка. Скорбним реквіємом прозвучав його щоденниковий запис: «Помер Яновський Юрій… Нещасний мій друг. Скільки й пам'ятаю я, весь час він мучився, страждав фізично і душевно. Все життя його було скорботне. Навіть писати перед смертю почав по-руськи, очевидно, з огиди до обвинувачень у націоналізмі, з огиди до дурнів безсердечних, злих гайдуків і кар'єристів. Чоловік талановитий, чесний, тонкий, ображений до краю життям. Вічна пам'ять і земля пером, друже й письменнику нещасливий.»

Близько двох тисяч років тому римський поет Овідій сказав: «Смерть не може зашкодити великим людям»; згодом цей крилатий вислів новою гранню засяяв в Ю. Яновського: «Лист у вічність пішов разом із життям, як світло від давно згаслої одинокої зорі.»

V. Домашнє завдання.

Підготувати розповідь про життєвий і творчий шлях письменника. Прочитати новели «Подвійне коло» і «Шаланда в морі» з роману «Вершники».







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.