Всі публікації щодо:
Багряний Іван

Уроки з української літератури 11 клас

І. Багряний. Життєвий і творчий шлях письменника. Публіцистика І. Багряного. Лист Чому я не хочу вертатись до СРСР

Мета. розповісти учням про трагічну долю письменника-емігранта; дати уявлення про велику популярність творів за кордоном; виховувати старшокласників сильними особистостями на прикладі життя письменника та його літературних героїв.

Тип уроку. комбінований.

Обладнання. портрет І. Багряного, лист І. Багряного «Чому я не хочу вертатись до СРСР», критичний матеріал, епіграф.

Хід уроку

I. Організаційна частина.

II. Перевірка засвоєних знань.

Запитання та завдання для учнів.

1. Які проблеми порушує Улас Самчук у творі «Марія» ?

2. Порівняйте образи Гната Кухарчука та Корнія.

3. Які риси українського жіноцтва втілив Улас Самчук в образі Марії?

III. Повідомлення теми, мети уроку.

IV. Сприймання та усвідомлення нового матеріалу.

Матеріал для вчителя.

Епіграфом уроку хай стануть слова І. Багряного: «Серце кожного поета і романтика мусить іти на Голгофу.» Ім'я Івана Багряного довгий час було невідоме для українського читача. За кордоном його романи видавалися багатьма мовами, там вони користувалися популярністю, «пробиваючи мури чужих літератур», як наголошував Г. Костюк. На рідній землі його люто ненавиділа більшовицька влада: ім'я митця було занесено в чорні списки зрадників народу, а твори надовго вилучені з літературного вжитку. Тільки 1991 року І. Багряного реабілітовано — відтоді почала перевидаватися його творча спадщина.

Народився Іван Павлович Лозов'яга (таке його справжнє прізвище) 2 жовтня 1906 року в селі Куземин на Полтавщині (зараз Сумська область) в родині муляра. З шести років вчився в церковнопарафіяльній школі міста Охтирка. Навчання проводилось російською мовою, але вдома хлопця виховували в національному дусі. «Вірші я почав писати (і то по- українському) ще в російській церковноприходській школі. Почав їх писати з протесту проти вчителя і вчительки, які мене злісно називали «мазепинцем» … Це було завзяте змагання. І от під впливом байок Глібова та «Катерини» Шевченка, які я дістав нелегально (це було за царя), я почав писати войовничі вірші в другому класі церковноприходської школи восьмирічним хлоп'ям …

Три роки пізніше чи чотири, в вищій початковій школі, я вже був редактором шкільного журналу «Надія», що виходив українською мовою, бо вже тоді школа була українською.». (Гаврильченко О., Коваленко А. Штрихи до літературного портрета Івана Багряного. //Багряни. I. Сад Гетсиманський. — К, 1992. — с. 6~7.)

З 1920 року навчався у ремісничій профтехшколі, звідки перевівся до Краснопільської художньо-керамічної школи.

У 14 років малий Іван став свідком і учасником жахливої трагедії, що сталася на пасіці його 92-річного діда, в якого була тільки одна рука, а зовні він нагадував онукові святих Зосима і Саватія. «Одного дня надвечір прийшли якісь озброєні люди, що говорили на чужій мові, і на моїх очах та на очах інших онуків під наш несамовитий вереск замордували його, а з ним одного сина (а мого дядька). Вони довго штрикали їх штиками і щось допитували, стріляли в лежачі скривавлені тіла з пістолів і реготались. Вони всі гидко лаялись, і під старою липою посеред пасіки, коло ікони святих Зосима і Саватія, все було забризкане кров'ю. Кров все життя стоятиме мені в очах. Так починалася «варфоломіївська ніч» в тім селі. Таких ночей було багато в Україні, й я, маленький, чув, як люди говорили про них з жахом, але не бачив. А годі побачив. В ту ніч було вимордувано в селі всіх стареньких господарів й священика, і організував ту ніч (як безліч таких ночей) більшовизм в особі представників чека та більшовицького «істреботряду». Я не знав, що то було прелюдією до всього мого радянського життя і символом долі, приготованої більшовизмом для цілого мого народу.». (Багряний І. Публіцистика, — К., 1996. - С. 23..

Суспільне життя в роки навчання у художньо-керамічній школі не проходило повз нього. Став комсомольцем, був навіть секретарем заводського осередку цукрового комбінату. В 1924 році вступив до Охтирської філії організації селянських письменників «Плуг». Трохи вчителював, заробляючи на прожиття. Тим часом писав вірші, прагнув нових вражень, хоча довколишнє життя і так давало чимало для роздумів: розкуркулення, колективізація, ідеологічний тиск на інтелігенцію. Побував у Криму, на Кубані, в Кам'янці-Подільському, де редагував місцеву газету.

У 1926 році вступив до Київського художнього інституту. Закінчив його без отримання диплома через «політичну неблагонадійність». Чим же завинив у молодості перед владою? По-перше, «сумнівна ідеологічна позиція прочитувалася між рядками його віршів, опублікованих у журналах «Глобус», «Життя і революція», «Червоний шлях», «Плужанин». По-друге, входив до попутницької організації МАРС, до якої належали Г. Косинка, Є. Плужник, В. Підмогильний, Т. Осьмачка. Товаришував із М. Хвильовим, М. Кулішем, Остапом Вишнею.

У 1927 році вийшла поетична збірка «До меж заказаних». Суспільна позиція молодого поета насторожила НКВС. Наступні книги «В поті чола» і «Комета» потрапляють лише у портфелі представників цієї структури влади. У 1929 році в Охтирці з власної ініціативи і власним коштом видав «зухвалу» поему «Аве Марія», сам розіслав по книгарнях. Поки цензура прийняла рішення заборонити книжку, майже увесь її тираж — 1200 примірників — розійшовся.

Наступного, 1930-го року з'являється друком один із перших в українській літературі XX ст. історичний роман у віршах «Скелька». В його основі — почута ще в дитинстві легенда про те, як у XVIII ст. селяни села Скелька (що на Полтавщині), протестуючи проти засилля московських ченців, спалили чоловічий монастир. Волелюбний, утверджувальний пафос твору скоро привернув увагу офіційної критики. «Скельку» було конфісковано, інші твори Багряного вилучено з бібліотек і книгарень, а самого автора заарештовано 16 квітня 1932 року за контрреволюційну і націоналістичну діяльність. Репресивна система тоді ще тільки набирала темпу. Багряний стійко тримався на слідстві, тому й вирок був поблажливий: три роки «вільного» поселення на Далекому Сході. Туга за рідним краєм охопила І. Багряного, і він сів у поїзд, що прямував на захід. По дорозі його знову заарештувують за спробу втечі із заслання. Він опиняється у Байкало-Амурському таборі, де проводить три роки. Повернувшись в Україну, одружується. В нього народжуються син Борис і донька Наталя. Але 16 червня 1938 року його заарештовують знову. Цього разу «справа» тяглася до 1940 року. Тоді в нього й почалися сухоти. За відсутністю матеріалів для повторного засудження його звільнили під нагляд. І. Багряний оселяється в Охтирці, працює декоратором у місцевому театрі, живе тихо і скромно. Там його застає війна.

Береться за редагування газети «Голос Охтирщини». Невдовзі потрапляє до народного ополчення, працює в ОУН: малює листівки, плакати, складає пісні, виступає перед воїнами УПА.

У 1944 році змушений виїхати за кордон, залишивши дружину з дітьми вдома. У цей час з'являється його роман «Тигролови», який у Львові на літературному конкурсі поділив перше місце з повістю Тодося Ось мачки «Старший боярин».

Новий Ульм (Німеччина) стає місцем його постійного перебування в еміграції. Завдяки Івану Багряному це місто стало центром українського культурного відродження та демократично-визвольного руху. Восени 1945 року І. Багряний разом з Ю. Шерехом, Ігорем Костецьким, Віктором Петровим та іншими письменниками-емігрантами організовує літературно-мистецьке об'єднання — Мистецький Український Рух (МУР). І. Багряний прагне згуртувати всі найкращі сили для боротьби за незалежність України.

У 1946 році, коли на вимогу Сталіна почалася примусова репатріація колишніх радянських громадян до СРСР, супроводжувана насильством, розстрілами, глумлінням, тортурами, обов'язковою висилкою до концтаборів, І. Багряний пише лист-статтю «Чому я не хочу повертатись до СРСР», який врятував життя багатьом людям, що перебували у поселеннях для переміщених осіб. Світ зрозумів, чому емігранти, не скоївши жодного злочину в рідному краю, не можуть туди повернутися.

Ознайомимо учнів з деякими частинами листа-статті.

«Я один з тих сотень тисяч людей-українців, що не хочуть додому, під більшовизм, дивуючи світ. Я є українець, робітник з походження… уроджений на Полтавщині, зараз живу без сталого житла, в вічній нужді, никаючи, як бездомний пес, по Європі…

Нас беруть із застосуванням зброї, але ми чинимо скажений опір, ми воліємо вмерти тут, на чужині, але не вертатися на ту «родіну».

Я не тільки не є злочинцем супроти своєї Вітчизни, а навпаки, я витерпів за неї третину свого життя по радянських тюрмах і концтаборах ще до війни. Вона мені сниться щоночі і все ж я не хочу нині вертатися до неї.»

Автор розповів про сталінський геноцид проти України, про справжній зміст «колективізації», «знищення куркуля як класу», про голодомор 1933 року, про знищення української інтелігенції 1932 — 1939 pp. — «розстріляне Відродження», про криваву каральну машину ДПУ-НКВС.

«Я не хочу вертатись до СРСР тому, що там людина не варта й того, що комаха. Знищуючи людей за ніщо: за дрібниці, за сказане слово, за анекдот, за скаргу на погане життя та ще й роблячи це з одвертим цинізмом, більшовики виставляють таку формулу:

В СССР людей хватіт і нєчово церемонітса.

Нам світ може не повірити! Добре! То нехай нам влаштують суд. Нехай нас судять, але в Європі, перед лицем цілого світу. Нехай нас обвинувачують, в чому хочуть, але нехай судять представники цивілізованого світу. Всі оті сотні тисяч нас, утікачів від більшовизму, сядуть на лаву підсудних. Але на такий суд Сталін не піде! Ми того суду не боїмося, але він його боїться — «сонцюподібний», «батько народів» боїться такого суду, бо то був би суд над ним і над цілим більшовизмом, то був би небувалий і найцікавіший скандал в історії.

Сталін це знає і поспішає вихопити нас найшвидше, а іноді застосовуючи і методи викрадання, і фізичного знищення окремих осіб у руїнах гітлерівського райху.

Злодій є злодій, і такі його методи.»

У 1948 році І. Багряний разом з Г. Костюком, С. Підгайним та іншими організовує українську революційно-демократичну партію (УРДП), ініціює створення об'єднання української демократичної молоді (ОДУМ), створює і редагує газету «Українські вісті». З часом І. Багряного обирають Головою Української Національної Ради. Це була найвища честь, якої міг заслужити член української спільноти у вільному світі.

Така напружена тогочасна громадська діяльність І. Багряного супроводжувалася моральним тиском націоналістично настроєних співвітчизників, відвертим цькуванням більшовицької агентури, яка не давала йому спокою і тут. Найжорстокішим ударом для Івана Багряного був організований по радіо звинувачувальний виступ сина Бориса, який жив в Україні.

Значну частину свого еміграційного життя Іван Багряний був прикутий до ліжка. В душі його боролися письменник і політик. У літературній творчості сконцентрована найбільша сила Багряного. Про це говорять його твори: роман «Сад Гетсиманський» (1950), у якому викрито «диявольську каральну машину» НКВС, повість «Огненне коло» (1953) про трагедію української молоді під Бродами.

Помер Іван Багряний 25 серпня 1963 року. Похований на цвинтарі в Новому Ульмі. Поруч з барельєфом І. Багряного викарбувано слова з його поеми «Мечоносці», які можна вважати життєвим кредо письменника:

Ми є. Були. І будем Ми Й Вітчизна наша з нами.

У 1992 році І. Багряному (посмертно) було присуджено Державну премію України ім. Т. Шевченка.

Рятівним острівцем для змученої душі Івана Багряного була його нова родина. Із дружиною Галиною познайомився в 40-х pp. У них народилися син Нестор і донька Роксолана. Вдова письменника живе зараз у Німеччині. Син Нестор працює в Мюнхені, дочка Роксолана — в Гейдельберзі, де в місцевому університеті спеціалізується на славістиці.

V. Підсумки уроку. Закріплення вивченого.

Слово вчителя.

Не мав спокою, душевного ладу для творчості ні тут, у радянській Україні, ні там, у веремії української еміграції серед таких же вигнанців, як і сам. Бо мав чутливу, романтично окрилену душу митця, душу поранену і тіло виморене, мав силу-силенну задумів, плекав великі надії на творче усамітнення і душевний спокій — але не судилося.

Питання для учнів.

1. Що стало причиною ув'язнення І. Багряного?

2. Чому І. Багряний не хотів повертатися до СРСР?

VI. Домашнє завдання.

Підготувати розповідь про життєвий та творчий шлях письменника. Прочитати роман «Тигролови».







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.