Всі публікації щодо:
Павличко Дмитро

Уроки з української літератури 11 клас

Д. Павличко. Огляд життєвого і творчого шляху письменника

Мета. Розповісти старшокласникам про життєвий шлях, творчу і громадську діяльність письменника; викликати захоплення поетичним словом Д. Павличка.

Тип уроку. лекція.

Обладнання. портрет Д. Павличка, виставка збірок поета, епіграф.

Хід уроку

I. Організаційна частина.

II. Повідомлення теми і мети уроку.

III. Сприймання та усвідомлення нового матеріалу.

Матеріал для вчителя. Епіграф уроку:

Веди мене, дорого правоти,

Як не мені, дай іншому дійти

На тихі зорі і на ясні води

(Д. Павличко).

Дмитро Павличко — лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1977), перекладач, публіцист, автор ґрунтовних літературно-критичних досліджень, статей, один із засновників Руху, Демократичної партії України, депутат Верховної Ради 1990 — 1994 років, дипломат, голова Товариства української мови ім. Т. Шевченка.

Народився Дмитро Васильович Павличко 28 вересня 1929 року в селі Стопчатів на Івано-Франківщині в багатодітній селянській родині. Початкову освіту здобув у польській школі села Яблунів, продовжував навчання в Коломийській гімназії. У 1948 році вступив на філологічний факультет Львівського університету ім. І. Франка. Завершуючи навчання в університеті, Д. Павличко видав свою першу збірку «Любов і ненависть», у самій назві якої ніби наперед визначено ідейне, громадянське і моральне спрямування всієї його творчості. У 1954 році він став членом Спілки письменників СРСР. Поет належить до творчого покоління, яке почало вливатися у літературний процес на початку 50-х років і на повен голос свого обдарування заговорило в наступні десятиліття.

У збірках «Моя земля» (1955) й «Чорна нитка» чітко вимальовуються риси власного поетичного мислення. Це — конфліктність ліричного сюжету, де думка й почуття рухаються шляхом долання суперечностей.

У політичній, громадянській темі Д. Павличко вже від початку почувався вільно і впевнено, виражаючи власні переконання та настрої з відвертою пристрастю. Експресивність думки, енергійність вірша, глибина ліричного переживання — основні риси його поезії. У збірці «Правда кличе» (1957) гостро зазвучали антикультівські мотиви, протиміщанський пафос, однак книга зазнала вольової розправи й була вилучена з читацького й літературного обігу.

У 1957 — 1959 pp. він завідує відділом поезії журналу «Жовтень». У творчому доробку першого десятиліття книги «Бистрина» (1959), «Днина» (1960), «На чатах» (1961), «Пальмова віть» та «Жест Нерона» (1962), «Пелюстки і леза» (1964). Вони показали, що для митця не існує тем вичерпаних, завершених. Кожна, що хоч раз привернула до себе увагу поета, лишається в його душі надовго, набуваючи в наступних творах більшої художньої повноти, ясності поетичного вираження. Впродовж 1966-1968 pp. Д. Павличко працює в секретаріаті СПУ. У 1971-1978 pp. редагує журнал «Всесвіт». У його творах 60 — 70-х років, що склали збірки «Гранослов», «Сонети подільської осені», «Таємниця твого обличчя», «Вогнище», поетична ідея розвивається у природній напрузі, нерідко у психологічних зіткненнях, контрастах, зіставленнях (» Суть», «Родина», «Зрілість», «Любов», «Осінь» ). Митець опоетизовує особистість як начало всіх начал, показує її у «звичайності духовного безмежжя» (» Космос» ).

Філософічність лірики Д. Павличка пов'язана із проблематикою творів. Його хвилюють вічні теми: добро і зло, любов і ненависть, життя і смерть, праця, творчість, щастя. З властивою йому «жагою пізнання» життя, людини, природи Д. Павличко постійно у пошуку істини, думка його не знає спочину:

Я прислухаюсь. Осінь і весна,

А там зима — три паралельні ноти,

Над ними — літа золота струна…

Скажи, душе, чого тремтять висоти,

І звідки йде життя моє, і хто ти?

Однією з улюблених поетичних форм Д. Павличка є сонет (» Львівські сонети», «Білі сонети», «Київські сонети», «Сонети подільської осені», «Світовий сонет» ). Сонетна творчість Д. Павличка надзвичайно різноманітна тематично: є тут і громадянська, і пейзажна лірика, значна частина належить до інтимної лірики. «Білі сонети» — незнане явище в українській поезії. Світова практика сонета має небагато прикладів такої форми — сонетів без рими (М. Мур, Пабло Неруда). Павличкові «Білі сонети» доводять, що «талант може собі дозволити певні зриви правил». Саме з «білими сонетами» можна пов'язувати досить важливі зміни в поетичній манері Д. Павличка: збагачення образності за рахунок емоційної, психологічної неоднозначності слова, виявлення його глибоких підтекстів (» Кохання», «Сміх», «Вірність», «Нетерпеливість» ).

Любовна лірика поета завжди сповнена переживань — суперечливих і драматичних. Ще у ранній його творчості (цикл «Пахощі хвої» ) глибоко інтимні почугтя ліричного героя постійно зорієнтовані на його моральний ідеал. Дуже часто він змушений переживати гірке розчарування, усвідомлюючи, що ви плеканий в його уяві образ коханої суперечить реальному; притаманні і мотиви зрадженого кохання. Збірка «Таємниця твого обличчя» захоплює відкритою щирістю переживання, розкутістю почуттів. Вона сповнена настроїв і відчуттів, які просто неможливо передати прозою. Тут поєднуються слухові, кольорові, зорові, дотикові образи (» Сріблиться дощ в тоненькому тумані…», «Повітря нічне до рання…», «Акації. Бджолині дзвони…» ). У багатьох поезіях звучать сповідальні мотиви, засвідчуючи майстерність поета у відтворенні розвитку глибоко внутрішнього, інтимного почуття (» Так, ти одна моя любове…», «Був день, коли ніхто не плаче…» ).

Філософічність, лаконізм, афористичність як характерні ознаки художнього мислення й стилю Д. Павличка сприяли зверненню поета до такої віршової форми, як рубаї. Творчий інтерес до цього жанру посилювався, очевидно, внаслідок знайомства поета з культурами східних народів. За ідейно-тематичним змістом Павличкові рубаї споріднені з провідними мотивами його творчості:

В моєму серці — схрещення доріг

Ненависті й любові. То ж не міг

Я зупинить на тому перехресті

Ані на мить спокійних дум своїх.

Притаманні рубаям морально-етичні мотиви Павличко освітлює глибокою філософською думкою, свідомо не уникаючи при цьому відвертої дидактичності, що є характерною рисою поетичного жанру, східної поезії загалом.

Перекладацький доробок поета надзвичайно багатий, художньо вагомий. Д. Павличко видав кілька збірок перекладів поетичних творів Хрис- то Ботева (1976), Хосе Марті (1977), антологію «Світовий сонет» (1985), «Шекспірові сонети» (1998). Перекладач прагне бути духовно точним у відтворенні іномовних авторів, уважно і тонко передає особливості індивідуального стилю поетів, своєрідність мовного звучання першотвору. У 1985 році Д. Павличко отримав премію ім. М. Рильського за перекладацький доробок.

Д. Павличко як літературний критик створив літературні портрети і огляди творчості Василя Стефаника, Олександра Довженка, Павла Тичини, Василя Чумака, Сергія Єсеніна, Андрія Малишка, Антуана де Сент-Екзюпері, Богдана-Ігоря Антонича, Олеся Гончара, Михайла Стельмаха.

З 1994 року Д. Павличко — на дипломатичній роботі.

IV. Підсумок уроку.

Слово вчителя.

Напружена, багатогранна творча праця Д. Павличка значною мірою втілює його власне уявлення про утверджуваний в нашій літературі, починаючи від І. Франка, тип письменника, який вважає своїм обов'язком писати не тільки художні твори, а й публіцистичні, літературно-критичні статті, філологічні, соціологічні, історичні дослідження. Творчість Д. Павличка гідно продовжує традицію, започатковану Великим Каменярем.

V. Домашнє завдання.

Опрацювати лекцію. Прочитати збірки: «Любов і ненависть», «Моя земля», «Бистрина».







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.