Всі публікації щодо:
Вишня Остап

Уроки з української літератури 11 клас

Остап Вишня. Огляд життя і творчості письменника

Мета. ознайомити старшокласників із нелегким життєвим шляхом письменника; сформувати розуміння значення доробку Остапа Вишні в розвитку української сатири; прищепити любов до творчості гумориста.

Тип уроку. комбінований.

Обладнання. портрет письменника, виставка творів Остапа Вишні, листи, щоденникові записи.

Хід уроку

I. Організаційна частина.

II. Перевірка засвоєних знань.

Запитання і завдання для учнів.

1. На основі складеного плану розкрийте образ головного персонажа новели «Я (Романтика)».

2. Чи здатні дотримуватися Тагабат, Андрюша і дегенерат моральних законів?

3. У чому полягає моральний вибір людини в тоталітарному суспільстві?

III. Повідомлення теми і мети уроку.

Епіграфом уроку хай стануть слова Остапа Вишні: «Усім своїм єством хотілося бути корисним народові. Не поневірятися, не лакействувать перед народом, а служить йому, народові чудесному нашому народові, милуватися з нього і радуватися з того, що я маю честь велику, чудесну, незрівнянну і неповторну честь належати до свого народу. Ніколи я не зрадив інтересів свого народу! Ніколи!»

Доречними будуть і слова М. Рильського про Остапа Вишню: «Він світив, як сонце, до нього люди тяглися, як до сонця. Він умів і гриміти, як грім, і того голосу боялися усі плазуни й негідники».

IV. Сприймання та усвідомлення нового матеріалу.

Матеріал для вчителя.

Творчість Остапа Вишні — це неповторн. ісамобутні сторінки в історії української літератури. Читаючи його твори, народ і усміхався, і сміявся, і повнився радістю та гордістю, і сумував, і печалився, . обурювався. Багатьох струн народної душі торкалося вишнівське людяне, мудре, гостре і ніжне слово.

Остап Вишня говорив: «Чому я із «смішного» саме боку підходжу до життєвих явищ? Бо намагаюсь бути сатириком, а сатирики, як говорив М. Салтиков, «закликають на допомогу зброю сміху» … Моя зброя — сміх!»

Народився Остап Вишня (Павло Михайлович Губенко) 13 листопада 1889 року у містечку Грунь (хутір Чечва) Зіньківського повіту на Полтавщині (нині Охтирський район Сумської області) в селянській сім'ї. Родина Михайла Кіндратовича Губенка була велика. Як писав Остап Вишня у «Моїй автобіографії», «батьки були нічого собі люди. Підходящі. За двадцять чотири роки спільного їхнього життя послав їм Бог усього тільки сімнадцятеро дітей, бо вміли вони молитись милосердному». Вижило тринадцять, серед них — два майбутніх сміхотворці — професіональні гумористи: на одну, хай і величеньку сім'ю. Ті, хто близько знав їхнє сімейство, стверджували, що батьки письменника були охочі до жарту й добре відчували комічне. Мати, Параска Олександрівна, мала веселу вдачу, знала безліч народних приказок і прислів'їв, якими густо пересипала свою мову. А про батьків характер чи не найкраще свідчить епізод з підписанням «тестаменту». Про це розповідав сам Павло Михайлович — батько помер у нього на руках. Коли Михайлові Кіндратовичу подали для прочитання і підпису текст, він зібрав останні сили і почав уважно читати вголос: «Я, Михайло Кіндратович Губенко, при повному розумі і здоровому глузді, заповідаю дружині і нащадкам рухоме і нерухоме, при цьому …». Дочитавши до цих слів, батько підписав заповіт, зрезюмувавши: «При цьому руку приклав і ноги протягнув Михайло Кіндратович Губенко». Це були його останні слова.

Родина Губенків жила дружно. Старші допомагали меншим у проходженні всіх «класів» селянського життя. Всі вони з гумором переборювали нестатки та негаразди, яких немало випадало на долю простих, малограмотних селян-хліборобів. Після закінчення місцевої початкової школи батько віддав Павла до двокласної школи в містечко Зіньків, де йому випало навчатися разом із М. Зеровим. Зіньківську школу Павло закінчив у 1903 році, отримавши свідоцтво, що давало право зайняти посаду поштово-телеграфного чиновника. Він мріяв про навчання в Глухівській вчительській семінарії, та для здійснення цього бажання потрібні були кошти. Мати спорядила чотирнадцятирічного Павла й відвезла до Києва у військово-фельдшерську школу, де вже рік навчався найстарший брат — Василь (у майбутньому — відомий український гуморист і сатирик Василь Чечвянський). Вчились вони на казенний кошт як сини відставного солдата. Закінчивши у 1907 році військово-фельдшерську школу, П. Губенко працював фельдшером в армії, а потім у хірургічному відділенні лікарні Південно-Західної залізниці у Києві. Павло Губенко виявляв широкий інтерес до життя, активно займався самоосвітою і склав екстерном іспити на атестат зрілості за гімназійний курс. У 1917 році вступив на історико-філологічний факультет Київського університету. У своїй автобіографії, написаній 1927 року, Остап Вишня відтворив власну активність у справі «будування» України, вірячи обіцянкам і гаслам ідеологів Лютневої і Жовтневої революцій. Мине від часу написання цієї автобіографії близько шести років, і в «компетентних органах» згадають його активність, і то в такій несподіваній інтерпретації, що в нього надовго відпаде бажання до гострого гумору і безневинної іронії. Під впливом бурхливих подій та різних життєвих обставин закінчити університет не вдалося.

У листопаді 1919 року на сторінках кам'янець-подільських газет «Народна воля» і «Трудова громада» були надруковані твори Губенка (протягом двох осінніх місяців, як зафіксували бібліографи, з'явилась двадцять одна публікація молодого гумориста).

У 1921 році письменник став працівником республіканської газети «Вісті ВУЦВК». З цього часу розпочинається період його активної творчості і систематичних виступів у радянській пресі (псевдонім Остап Вишня вперше з'явився 22 липня 1921 р. в «Селянській правді» під фейлетоном «Чудака, їй-богу!» ). Його слово користувалося надзвичайною популярністю. У 1923 році він друкує близько трьохсот творів на найрізноманітніші теми: морально-побутові, економічні, виховні, літературно-мистецькі, зовнішньополітичні. Письменник працював натхненно, з незвичайним завзяттям і високою самовіддачею. Чогось подібного не знала на той час і не знає досі історія української гумористики. Одна за одною виходять збірки усмішок письменника (учні занотовують їх назви) — «Діти небесні» (1923), «Кому веселе, а кому й сумне», «Реп'яшки», «Вишневі усмішки сільські» (1924), «Вишневі усмішки кримські» (1925), «Вишневі усмішки кооперативні» (1927), «Вишневі усмішки закордонні» (1930). Загалом протягом десяти років українською мовою з'явилося близько ста книжок вишнівської сатири і гумору. Тогочасна критика в цілому високо оцінювала творчість Остапа Вишні, віддаючи належне його оригінальному талантові, неповторній манері письма, злободенності та оперативності виступів. Але не можна не згадати і прикрі, несправедливі критичні виступи, в яких проявлялося нерозуміння і несприйняття творчості Остапа Вишні, а то й робилися спроби перекреслити її, вивести поза межі письменства. У 1930 році у пресі з'явилася стаття під свідомо образливим заголовком «Що таке Остап Вишня». У ній різко негативно оцінювався творчий доробок гумориста. Автора «Усмішок» шельмували за те, що його творчість нібито не відповідає сучасному ідеологічному спрямуванню.

Остап Вишня з великою надією поставився до культурного відродження 20-х років, до українізації. У 1926 році він видав збірку «Українізуємось». Відчувається його стурбованість проблемами розвитку української мови: він розмірковує про збереження її чистоти, про розширення сфер її вживання, про шляхи досягнення грамотності. До речі, ці проблеми, актуальні у 20-х роках, перегукуються і з проблемами сьогодення, коли, незважаючи на проголошення української мови державною, час від часу виникають суперечки про шляхи її розвитку і навіть сам її статус.

Із сумною іронічною усмішкою говорить Остап Вишня і про менталітет українця, про його негативні національні риси. Саме про це йдеться в гуморесці «Чухраїнці». Характеризуючи чухраїнський народ, гуморист перелічує і вмотивовує найістотніші його риси: «якби ж знаття», «забув», «спізнивсь», «якось-то воно буде», «я так і знав». Автор розкриває ці риси на численних прикладах. Гіркою іронією сповнені роздуми Остапа Вишні про рідний народ, його історичну долю. Але іронія його — від великої любові до народу, до людини. Про це Остап Вишня записав у своєму щоденнику: «Треба любити людину. Більше, ніж самого себе. Тільки тоді ти маєш право сміятися. І тоді людина разом з тобою буде сміятися … із себе, із своїх якихось хиб, недоліків…».

Він любив людей, відчував людську душу, як биття власного пульсу, — за що й поплатився. Наприкінці 1933 року письменника було репресовано (а разом з ним майже усіх представників сатирико-гумористичного жанру, тобто тих, хто висміював, критикував).

До кінця 1943 року, майже десять літ, він був відірваний від активного громадського і творчого життя, відбуваючи спокутування не знаної «вини» перед радянським народом далеко від України — в Комі АРСР, в Ухті, в інших таборах. В грудні 1943 року закінчилося перебування Остапа Вишні в далекому краї. Він повертається до Києва, друкує в газеті «Радянська Україна» (26 лютого 1944 р.) усмішку «Зенітка», що ознаменувала початок другого періоду його літературної діяльності. Незабаром одна за одною виходять нові книжки письменника (учні записують у зошити) — «Самостійна дірка» (1945), «Зенітка» ( 1947), «Весна-красна» (1949), «Вишневі усмішки» (1950), «Мудрість колгоспна» (1952), «Великі ростіть» (1955). У 1956 році виходять твори Остапа Вишні удвох томах.

Тридцять п'ять років подарувала доля Остапу Вишні на творчу діяльність; з них третину йому випало прожити на засланні. Інша людина назавжди втратила б здатність сміятися, проте він знову прийшов до рідного народу, який відродив письменника до нового життя. Відповідаючи на злостиві випади, він якось записав у щоденнику: «Мою роботу рецензував народ!» Його справді читали мільйони, його живий голос чули сотні тисяч. Він добре знав, що народ його шанує, народ його любить. І письменник до останніх днів не поривав з ним безпосереднього зв'язку. Помер П. М. Губенко 28 вересня 1956 року в Києві.

V. Домашнє завдання.

Опрацювати біографію Остапа Вишні. Прочитати твори «Моя автобіографія», «Мисливські усмішки».

Індивідуальне завдання.

1. Використовуючи додаткові джерела, підготувати розповідь про життя Остапа Вишні на засланні.

2. Перечитати листи Остапа Вишні із заслання до дружини. Яке враження склалося у вас про Остапа Вишню як чоловіка, батька?







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.