Усі уроки української літератури 11 клас І семестр - А. М. Гричина 2019

Урок № 28-29 - Гуманістичний, життєствердний пафос поеми у прозі «Поза межами болю», його вселюдська значимість і всеохопність. Розгляд ідейно-художнього змісту окремих фрагментів твору, їх коментування
Перлини західноукраїнської літератури

Всі публікації щодо:
Турянський Осип

Мета (формувати компетентності): предметні: формування вміння розуміти й пояснювати умовність зображення, створення художньої реальності на конкретному матеріалі; удосконалення уміння здійснювати ідейно-художній зміст твору; коментувати їх, виокремлювати основні ідеї; ключові: висловлення власних міркувань, спираючись на текст, коментування епізодів твору; проведення аналогії із сучасним життям; емоційно-ціннісну: усвідомлення переваги в житті духовного над матеріальним.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

Обладнання: портрет письменника, фотографії, видання творів, текст повісті, ілюстративний матеріал до них; словники літературознавчих термінів та довідники; кросворди.

Це наймогутніший протест (без протесту) проти останнього європейського злочину,

це крик одчаю душі людини, мужа, батька, а рівночасно вислів віри в людину,

який Вам вдалося так просто, а рівночасно так могутньо висловити трьома словами

«є сонце в життю»…

П. Карманський

… в особі О. Турянського ми, без сумніву, мали сильний і чесний талант,

його болі і поривання зрозуміють і сучасні … читачі.

Степан Пінчук

…повість О. Турянського — це серйозний внесок українського письменника в

художнє осмислення світовою літературою подій першої світової війни.

Лариса Лебедівна

ПЕРЕБІГ УРОКУ

І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

ІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Об'єднатися у дві команди, розгадати кросворд.

І команда

По горизонталі:

1. Ім'я одного з товаришів, що першим «заснув навіки»… (Бояні).

2. Одне з лих, що допікали невільникам… (голод).

3. Один із товаришів — справжній польський шляхтич… (Пшилуський).

4. Те, що охопило майже всіх товаришів… (божевілля).

5. Скептичний філософ повісті… (Добровський).

6. Один із героїв, що не то співав, не то повторював колискову… (Ніколич).

7. Сліпий товариш за національністю був… (австрієць).

8. Цей герой відрізав від мертвого шматок м'яса… (Сабо).

9. Саме це приносить війна… (смерть).

10. Один із псевдонімів автора… (Думка).

11. Саме в гімназії цього міста О. Турянський викладав українську мову та літературу з 1908 до 1910 року… (Перемишль).

12. Те, проти чого направлена повість… (війна).

По вертикалі: Оглядівський.

ІІ команда

По горизонталі:

1. Ім'я одного з товаришів, австрійця… (Штранцінґер).

2. Той, хто переміг у боротьбі з матеріальним… (дух).

3. Саме за них Сабо вбив сотника… (гроші).

4. До цієї верстви населення належав Пшилуський… (Шляхтич).

5. Мрія кожного із семи товаришів — побачити… (сонце).

6. Голос душі сліпого товариша, його очі — це… (скрипка).

7. У сім'ї О. Турянського було… дітей (восьмеро).

8. Українська гімназія, в яку вступив за допомогою сільського вчителя… (львівська).

9. Пісня, яку не то співав, не то повторював Ніколич… (колискова).

10. За Добровським: «Ти не зміниш наш… світ» (нужденний).

По вертикалі: Турянський.

III. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ I МЕТИ УРОКУ

IV. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ УРОКУ

1. Слово вчителя

Роман Федорів у передмові до збірки писав: «Осип Турянський нічого у своєму творі не вигадав. Він, володіючи величезним матеріалом [… ], зумів «стиснути» пережите, переболене й перемучене у короткій повісті. Відповідно був вибраний стиль: уривчастий, суворий й водночас — пісенно-поетичний. Письменник, очевидно, й не міг тоді по свіжих слідах писати розлого, довго, рани його ще були свіжі, ще люто боліла душа, ще кожне слово, спогад, думка були схожі на шрапнель, на розривну кулю, на холодне лезо багнета; ще ночами йому снилися заметені снігом, скуті морозом і всипані солдатським трупом голі албанські гори. У передмові до книжки він писав: «… Судилося нам пройти за життя пекло, яке кинуло нас поза межі людського болю — у країну божевілля й смерті». Тому його книжка й написана мовби одним подихом, вона повна крику, розпачу, подекуди й патетики [… ]; і ще ця книжка повна попереджень людству: дивіться-но, що робить з людиною війна; і ще ця книжка повна віри в силу людського духу: навіть у найскладніший час, коли героям твору довелося вибирати між очевидною смертю і звироднінням, канібалізмом, вони обрали смерть, не опустилися до звірячого самозахисту; і ще в цій книжці багато ніжних ліричних струн: автор (і заодно його герой, Оглядівський) живуть спогадами про рідний край, про любу дружину, малого сина — про звичайні і водночас великі людські радощі».

Петро Карманський високо оцінив «Поза межами болю»: «Ваш твір — це наймогутніша з відомих мені картин не тільки в нашій, а й у цілій європейській літературі… Ваш твір викликає вражіння дійсно пережитого, переболілого і списаного кров'ю серця. І змістом (ідейно) і формою він має прикмету новітнього, наскрізь європейського твору, і я певний того, що він здобуде право громадянства у всесвітньому письменстві. Це наймогутніший протест (без протесту) проти останнього європейського злочину, це крик одчаю душі людини, мужа, батька, а рівночасно вислів віри в людину, який Вам вдалося так просто, а рівночасно так могутньо висловити трьома словами «є сонце в життю»…

«Колізія між Космосом / Гармонією / Миром / Добром та Соціумом / Хаосом / Війною / Злом увиразнює трагедійність авторської дихотомії «я» — «світ» у творах про війну О. Турянського, де «я» — це людина, особистість, а «світ» — це хаотичний соціум» (Лариса Лебедівна).

Письменник втілив неоромантичну ідею порозуміння і контакту зі світом, коли герой, з одного боку, відчуває вплив всесильних «космічних сил», а з другого, починає усвідомлювати велику значущість людських учинків і власну відповідальність за все, що коїться на землі.

Повість-поема «Поза межами болю» О. Турянського вирізнялася від творів західноєвропейських письменників про Першу світову війну Е. -М. Ремарка, А. Барбюса, С. Мірівіліса, Е. Хемінгвея, котрі воювали, як і О. Турянський, іншими настроями, ніж твори «втраченого покоління», вірою в перемогу добра і світла над злом, «духу» над «тілом», любові над ненавистю. Усвідомлення ваги моральних цінностей, духовного вдосконалення людини допомогло О. Турянському щонайглибше зрозуміти природу війни як катастрофи. «… Повість О. Турянського — це серйозний внесок українського письменника в художнє осмислення світовою літературою подій першої світової війни» (Лариса Лебедівна).

2. Виразне читання уривка з повісті (у ІІ частині)

« — Я не тужу за ніким, — сказав Добровський, — проклинаю цілий світ і серджусь навіть на своїх родичів. Навіщо вони привели мене на світ? Невже це нужденне життя варте того, щоб його цінити й за ним тужити? Не світить сонце нам ось тут, то взагалі не світить. Та найбільш болюче те, що в людській душі погасло світло ідеї. Сучасна війна обнизила людей до рівня найдикіших звірів. Найдикіше озвіріння обхопило тих мужчин, які ані разу не конали в огні боротьби.

Та вже в найглибшу безодню душевної гнилі впала найбільша частина женщин, які своєю брехливістю, облудою, жорстокістю й безмежною жадобою гроша та своєю все свіжою різноманітністю статевої розпусти перейшли тисячу разів найдикішого мужчину — хама. За що ми боролися? Яка ідея цієї світової війни? Я вам скажу. Ми проломали сербський фронт і сунемо, як море, вперед. На сто кроків переді мною бачу ось яку картину: на землі лежить сербський жовнір, а мій капрал б'є його обома руками раз у раз у лице. Підходжу близько й виджу, що серб уже давно мертвий. Розлючений кричу до свого капрала:

— За що ти б'єш у лице трупа?

— За те, — каже він, — що ця сербська собака не має ні сотика в кишенях.

Ось вам ідеал всякої війни! Ось вам образ людської душі!..

Із-за великої втоми мені приходилось тяжко говорити. Та все-таки я мусив запитати:

— Добровський! Що ти зробив із тим капралом?

— Я пустив йому кульку в лоб.

— Отже, тебе аж надто обурило людське озвіріння. У твоїй душі, значить, і в душі багатьох людей живе ідея людяності й добра. Ця ідея — це поки що іскра під попелом людського самолюбства і звірячості. Та прийде час, і ця іскра вибухне могутнім огнем і спалить до тла попелище ладу, опертого на звірячій боротьбі людини з людиною й народів з народами.

— Якщо попіл не загасить перед тим цієї іскри, — сказав Добровський.

— Ось тут між нами, — озвався Ніколич, — заступлені австрійські народи, котрі так себе ненавидять і поборюють. А проте, ми, їх сини, співчуваємо собі тут, наче брати. Ми тут уже здійснили ідеал братньої прихильності й любові.

Добровський мовчав хвилину, опісля озвався з гіркою іронією:

— Яка ідея привела нас в албанські нетра? 45 000 трупів невинних батьків і синів на шляху смерті! Якій ідеї потрібні наші муки й наша смерть? Вона вже тут на нас чатує. І ще нині нас усіх задушить крайно трусливим і жорстоким способом!

І не умремо ми навіть так званою геройською смертю, тільки погибнемо тут, наче сліпі щенюки, кинені у стухлу, замерзаючу саджавку! І якщо сюди заблукають колись ситі прогульковці, то про наші кості заговорить найперше, напримір, така дама, у котрої буде замість душі здоровий питльований книш, який її так розіпре, що вона буде похожа на ходячий тілесний бомбаст.

Ця жіноча діжа смальцю зашкварчить:

«Ті кості не роблять на мене вражіння ні як пережиття, ні як літературна тема».

Хвилину думав Добровський, потім зітхнув:

— Тяжко конати серед грому гранат, серед голоду й холоду, а ще тяжче жити серед нікчемності й хамства сучасних людей. З цієї причини я, товариші, присягаю вам: коли яким чудом застане хтось нас тут іще живими і схоче рятувати нас, то я скочу в дебру. Я не хочу назад вертати в озвірілий світ.

Знов замовк, опісля глянув на хмари й на товаришів і сказав:

— Якби я був найвищим єством, яке сплодило світ і життя, то, дивлячись на діла своїх рук і на ваші муки, я запався би зі сорому на саме дно пекла.

Маю тільки одно бажання до життя: заки засну, хотів би наситити клятий шлунок невеличкою мискою якої-небудь теплої страви… І коли б я був Шекспіром, то сказав би тепер щось, похоже на оце: — Десять царів за один український пиріг…»

3. Завдання: визначити проблеми повісті. Коротко схарактеризувати їх

Життя і смерть;

людина і війна;

держави і війна;

влада грошей;

духовність і моральні цінності;

боротьба духу і матерії;

людська доля, призначення людини;

роздуми про Бога і шлях Ісуса Христа;

місце митців у формуванні людської свідомості, душі.

У повісті відображено проблематику кінця світової війни і перших повоєнних років, коли передова частина європейської інтелігенції досить чітко усвідомлювала, яким нечуваним злочином проти людства була розв'язана імперіалізмом війна. О. Турянський виступив проти війни з усією переконаністю інтелігента-демократа, що вийшов із селянської маси, яка найбільше потерпіла. Антивоєнний пафос твору О. Турянського має досить міцний і цілком реальний соціальний ґрунт. І якщо шукати аналогії, варто згадати антивоєнні твори В. Стефаника, Марка Черемшини, О. Маковея. В О. Турянського багато спільного саме з їхньою демократичною позицією. Ще одна особливість антивоєнного спрямування повісті-поеми «Поза межами болю» полягає в тому, що це був, за одностайним визнанням критики, протест без протесту. Це означає, що О. Турянський таврував війну не у формі безпосередніх публіцистичних виступів, а художньо: розвитком сюжету, змалюванням персонажів, розкриттям їхніх думок, висловлювань і, зрештою, усіх героїв твору. «Отим-то й висока художня форма «Поза межами болю», що в ній нема ні сліду якоїсь буденної, журналістичної тенденції, як це буває в багатьох інших творах», — писав у післямові до віденського видання повісті критик Роберт Плен. На антивоєнний пафос твору працює вся змальована автором картина. Семеро полонених опинились серед зими в горах Албанії і один по одному (за винятком автора) вмирають від виснаження, голоду й холоду. Своїм життям і смертю, кожним своїм помислом, порухом затьмареної стражданням і болем свідомості виносять грізний присуд тим, хто кинув людство у страшну безодню війни. О. Турянський розвінчує імперіалізм як такий. Вважаючи Першу світову війну несправедливою, він далекий від того, щоб стати на бік якоїсь однієї з воюючих держав чи певної їх групи. Мабуть, не випадково семеро учасників недолі виявились представниками різних національностей. Самі герої усвідомлюють свою інтернаціональну спільність, яка склалася всупереч намаганням власть імущих посіяти ворожнечу між націями: «Ось тут між нами, — озвався Ніколич, — заступлені народи, котрі так себе ненавидять і поборюють. А проте ми, їх сини, почуваємо себе тут, наче брати. Ми тут вже здійснили ідеал братньої прихильності і любові». Викриття імперіалізму і війни у поемі має всезагальний характер. Але оскільки герої твору — громадяни австрійської держави, це викриття здійснюється переважно на австрійському матеріалі. У гнівних інвективах, проголошуваних біля згасаючого багаття, герої твору визнають, що численні, позбавлені всякої мети жертви вояцтва цісарської Австрії, — безглузді. «Яка ідея, — запитує Добровський, — привела нас в албанські нетрі? 45 000 трупів невинних батьків і дітей на шляху смерті. Якій ідеї потрібні наші муки і наша смерть?»

У стражданнях багатьох сотень тисяч людей О. Турянський звинувачує не окремі народи, а тих, у чиїх руках влада, хто вершив долю мільйонів. «Хай би боги, царі і всі можновладці, що кинули людство у прірву світової війни, перейшли оце пекло мук, у якому люди караються! Хай би вони самі відчули й пізнали бездонну глибінь людського страждання! Тоді боги стали б людьми, а люди братами».

Конаючи від холоду і голоду, герої твору називають винуватців свого лиха: «Наше тіло пожерли найбільші пани світу: царі і грошовладці, а нам оставили тільки шкуряний мішок із душею і кістьми всередині». На думку О. Турянського, саме людська нікчемність є причиною воєн. Невміння дослухатися один до одного, невміння домовлятися, поступатися чимось, знаходити компромісні рішення заради збереження миру. Людська пихатість і зарозумілість, гордовитість і прагнення бути вищим — це і є, дійсно, та сама людська нікчемність, що не дозволяє зберегти мир. І тоді приходить війна, яка руйнує життя людей, нівечить долі.

Війна, полон, засудження військових злочинців — це реальна ідейно-мистецька основа повісті-поеми «Поза межами болю». Але О. Турянський у своєму творі, крім цих, порушував складні філософські, людинознавчі проблеми, які виходять далеко поза рамки даного конкретного історичного моменту.

І завдяки цьому книжка надовго зберігатиме не тільки пізнавальне значення художнього документа певної епохи, а й лишиться злободенною в найстислішому розумінні, відповідатиме душевним запитам читачів. Основна філософсько-моральна проблема твору зводиться до визначення місця людини в складному світі, і не просто місця, а й позиції громадянина щодо грізних сил: природи, несправедливих соціальних законів, явищ самого фізичного існування людини. І повість-поема О. Турянського підноситься до найвищих злетів гуманістичної думки не лише постановкою, а й способом розв'язання цієї проблеми. Хоч яке пекло людського існування розкрив перед нами письменник, хоч крізь які муки провів він своїх героїв, але загальний морально-етичний пафос твору сповнений оптимізму, що розкривається в афоризмі: «Є сонце в житті», висловленому незрячим Штранцінґером. Вся внутрішня логіка повісті переконує, що зігріта й одухотворена великою ідеєю воля людини може стати такою силою, яка здатна змагатися з об'єктивними законами природи і перемагати навіть найбільшими зусиллями і «поза межами людського болю». Віра в ефективність активної позиції людини, хоч би в якій важкій ситуації вона опинилася, віра в світлі покликання її — ось що надає повісті-поемі О. Турянського особливої ідейно-естетичної цінності, невичерпаності щодо можливостей впливу і на сучасного читача.

4. «Асоціації» (робота в парах)

Створити асоціативний ряд до слів: війна, життя, смерть, доля, душа, людина, використовуючи зміст повісті.

5. Робота зі змістом повісті

Наведіть цитати, пригадайте епізоди на підтвердження того, що твір пройнятий гуманістичним пафосом.

Очікувані відповіді:

Товариші не кидають Штранцінгера, допомагають звернути зі «шляху смерті».

Ніколич не допустив «добровільної жертви товаришів», коли ті потерпали від холоду, відвернув від канібалізму.

Добровський на дав спалити скрипку Штранцінгера.

Оглядівський розділив кістку цукру і порох, що знайшов у кармані, на 6 частин. Намагається зігріти замерзлі руки Штранцінґера.

Сабо не дав кинутися Бояні у прірву.

6. Символи у творі

Хрест на дорозі, могила, чорнії могутні скелі, чорні круки — символ смерті.

Скрипка — очі, мудрість, душа, духовність.

Верби, явір, срібна річка, жайворонок, небеса, рай, сонце, мати з сином — рідний край, життя, майбутнє.

Дорога — доля, життя.

Вогнище — тепло, життя.

Родинне гніздо — надія, любов, на якій тримається світ.

7. Скласти «Доміно»

На картках розміщено елементи композиції. Скласти їх у потрібній послідовності.

І — Ліричний відступ

II — Експозиція

III — Зав'язка

КОМПОЗИЦІЯ

IV — Кульмінація

V — Розвиток дії

VI — Розв'язка

Очікувана відповідь

I — Ліричний відступ. («Я і мої товариші впали жертвою жахливого злочину, це був злочин, якого люди і природи допустилися на нас і який і нас приневолив стати злочинцями супроти духа людства». «Я чудом остався між живими». Тіні загиблих товаришів з'являються йому у сні і наяву. Автор призиває майбутні покоління українців до «вселюдського братерства і любові»)

II — Експозиція. Похід військовополонених, жорстокість конвою.

III — Зав'язка. Семеро товаришів вбивають конвоїра, утікають. «Голод і мороз ведуть їх на стрічу смерті, і третій ворог — безнадійність. Вони не їли десять днів».

IV — Кульмінація. Як врятуватися? Потрібно розпалити вогнище, це значить зняти із когось одежу. Починається моторошний «танець смерті». Вирішують: хто впаде у «танці смерті» першим, з того і знімуть одежу. Першою жертвою під час «танцю смерті» падає Бояні.

V — Розвиток дії. Загибель кожного із товаришів Оглядівського: перший помер Бояні, далі — Пшилуський, Ніколич, Сабо, Штранцінгер, Добровський.

VI — Розв'язка. Оглядівський, автор твору Осип Турянський, урятований.

V. ПІДСУМОК УРОКУ

1. Розгадування дітлойдів

Дітлоїд (дитлойд) — це загадка, головоломка, в якій потрібно розгадати відому фразу (афоризми, прислів'я чи приказку, фразеологічний зворот, назву книги чи кінофільму тощо) за її абревіатурою. Повнозначні слова в диплоїдах позначаються великою буквою, а службові — малою літерою; числівники — цифрами. Наприклад: 1 ГвПГа2 вПГ = Одна головешка в печі гасне, а дві в полі горять.

1. дТПЗСТ. ПМПНПЛБйННВЛЩ. ТЙСБХЗПЛД. («Для творчої праці замало самого таланту. Поет мусить пройти найглибше пекло людського буття й найвищі небесні вершини людського щастя. Тоді його слово буде хвилювати, захоплювати, піднімати людську душу»)

2. ШЛШІуП. («Шукай логіки, шукай ідеї у природі»)

3. оБ!ЯТМЯТМсЛС! («О Боже! Який Ти малий, який Ти марний супроти людського страждання!»)

4. ТЛТТС. («Тільки людина так тяжко страждає»)

5. ЗСНсНЗ. («Зберігай справедливість навіть супроти найнижчих злочинців»)

6. СВОЛдРНЗ. («Сучасна війна обнизала людей до рівня найдикіших звірів»)

7. СЛНнМБЩ. («Самітна людина ніколи не може бути щаслива»)

8. ЛнЄЗнЄД. ЛТНіЩ. («Люди не є злі… не є добрі. Люди тільки нещасливі і — щасливі»)

9. КЛВ1000 Рв1 С. («Кожна людина вмирає тисячу разів в одній секунді»)

10.10Цз1УП… («Десять царів за один український пиріг…»)

11. ПТЖвКСМЗщДМЖ. («Прокляте те життя, в котрому слабший мусить згинути, щоб дужчий міг жити»)

12. ТКсГГсГйХаЩТЖсНйХСЛ. («Тяжко конати серед грому гранат, серед голоду й холоду, а ще тяжче жити серед нікчемності й хамства сучасних людей»)

2. Заключне слово вчителя

Роман Федорів у передмові до збірки О. Турянського писав: «… імперіалістична війна, фронтові й полонинські будні стали для нього найбільшою академією; тут він навчився ненависті до тих, хто розв'язав війну. Устами свого товариша Сабо письменник засуджує бездарних генералів із графськими титулами, які гнали солдатські маси на багнети; він засуджує попа Черевайка, котрий з казальниці заохочував брата йти з ножем на брата; він засуджує вертлявого, всюдисущого інтенданта, який «збив собі маєтки», поставляючи армії на фронт замість доброякісних харчів зчервивлений хліб та засмерділі консерви. Не минає письменник і зрадливих жінок. Вірна дружина, мати з дитиною — це був його рай на землі, пісня і мир. У своєму запереченні війни, злигоднів Туринський не забуває також господа бога, кажучи: «Який ти малий, який ти марний супроти людського страждання». Письменник вірить, що колись переповниться чаша людського терпіння, «іскра вибухне могутнім вогнем і спалить дотла попелища ладу, опертого на звірячій боротьбі людини з людиною і народів із народами». І далі він пише: «Розвалю храми облуди, пекло й небо розтрощу і сотворю нове царство — рай людини на землі».

Осип Турянський, безперечно, любив свій народ, присвятив служінню йому все свое життя, але в повісті «Поза межами болю» не виставляв «напоказ» свою українськість, не підкреслював його, народу, винятковість. Пройшовши фронтові та полонянські університети, він збагнув, що майбутнє людства у збратанні, здруженні народів. І тому, мабуть, не випадково вивів на «дорогу смерті» серба, словака, угорця, німця, українця, поляка… Усі вони різні у своїх стражданнях, і всі вони однакові у своїх прагненнях вижити. Один із них говорить: «Ось тут між нами заступлені народи, котрі так себе ненавидять і поборюють. А проте ми, їх сини, почуваємо себе тут наче брати. Ми тут уже здійснили ідеал братської прихильності і любові». Через різню, через біль, страждання прийшли до любові? … Вони всі замерзли біля погаслого вогнища посеред гірської пустки і тільки чудом врятувався майбутній автор повісті «Поза межами болю»; Турянський врятувався, щоб повторити Шевченкове: «Любітеся, брати мої»! Він мав на увазі все людство.

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Дібрати матеріал для написання есе на одну з тем за творчістю М. Куліша, Б. -І. Антонича, О. Турянського.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.