Усі уроки української літератури 11 клас ІІ семестр - А. М. Гричина 2019

Урок № 68 - Найвагоміші здобутки сучасної літератури. Постмодернізм як один із художніх напрямів мистецтва 1990-х років, його риси. Проза, есеїстика: Г. Пагутяк («Потрапити в сад», «Косар»), Ю. Андрухович («SheVchenko iS ok»)
Сучасна українська література

Мета (формувати компетентності): предметні: розширити уявлення про історико-культурну ситуацію в Україні наприкінці ХХ — на початку ХХІ століття; новітню українську літературу, проаналізувати сучасну літературну ситуацію, зокрема нові тенденції в українській прозі; визначити специфіку творів прозаїків ІІ половини XX — початку XXI ст.; сприяти розвитку творчої й пошукової діяльності учнів; нестандартного мислення, виховувати позитивні риси та звички; розуміти значення поняття «постмодернізм»; аналізувати визначені для текстуального вивчення прозові твори та вміння аналізувати художній твір, його образи, дослідницькі здібності; виховувати повагу до історії свого народу, його вірувань, любов до художнього слова; ключові: вміння розрізняти масову та елітарну літературу; працювати в різнопошукових системах для отримання потрібно інформації; використовувати різноманітні читацькі стратегії; обстоювати можливість перекладу українською мовою будь-якого тексту; заглибитись у філософське значення творів; розвивати вміння глибоко аналізувати ідейно-художній зміст, тренувати пам'ять, увагу; інформаційну: навички самостійної роботи з джерелами інформації; загальнокультурну: формувати сучасний погляд на світ і людину в ньому.

Тип уроку: засвоєння нових знань і формування нових умінь і навичок; урок «Літературне кафе».

Обладнання: фотографії, видання творів, ілюстративний матеріал до них; словники літературознавчих термінів; презентація за темою уроку, медіазасоби; інтер'єр класу у вигляді кафе.

Оригінальні письменники новітнього часу оригінальні не тому,

що вони підносять нам щось нове, а тому, що вони вміють говорити

про речі так, як ніби це ніколи не було сказано раніше.

В. Ґете

Особливо прикро за літературу, бо були в нас і прозаїки, і поети, і традиції непогані.

Однак літератори «покоління 90-х» якось одразу знайшли для себе комфортну нішу «митців-маргіналів».

М. Кульчинський

Нам треба просто повернутися до витоків і спокійно розібратися:

хто ми є, чого ми хочемо, хто з нами, хто проти нас; де є та сила,

яка нас об'єднає і та ідея, що поведе нас — уперед.

Час для читання ще є. Але читати треба вдумливо.

І правильні книги. Декому ж читати нічого не треба.

А треба розізлитися, сісти і написати — свою справжню — Книгу.

М. Кульчинський

ПЕРЕБІГ УРОКУ

І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

ІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

·  1. «Мозковий штурм»

▼ Сучасна українська література. Яка вона?

▼ Твори яких сучасних письменників ви читали?

▼ Яке враження вони на вас справили?

·  2. Інтерактивна вправа «Асоціативний кущ» (гронування)

Складіть асоціативний кущ до поняття «Сучасна українська література».

III. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ І МЕТИ УРОКУ

IV. СПРИЙНЯТТЯ І ЗАСВОЄННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

Методичний коментар

Вивчення нового матеріалу доцільно провести у формі літературного кафе. Готуючись до уроку, варто запропонувати учням завдання для роботи в групах: «Автор та читач», «Літературознавці». Для цього учні отримують випереджувальне завдання — опрацювати матеріал підручника, додаткові джерела для підготовки повідомлень за планом:

1. Найвагоміші здобутки сучасної літератури.

2. Постмодернізм як один із художніх напрямів мистецтва 90-х років, його риси (український постмодернізм).

3. Сучасна проза. Українська есеїстика сьогодні. Загальний огляд.

4. Знайомство з прозаїками нашого часу.

·  1. Вступне слово вчителя

Здобутки сучасної української літератури

Сучасна література — живий процес, складний і різноманітний. Важливо, шо в цьому процесі, попри різноманітність, зберігається духовна спадкоємність кількох поколінь та підтримується міцний зв'язок із національною культурною традицією. Сучасна українська література знаходиться на тому ж етапі розвитку, як і Україна. Вона підростає, хоча базується на фундаменті, який ніхто не зміг зруйнувати. До цих пір українці з деякою байдужістю ставилися до літератури. Але це змінюється, письменники нашого часу не просто люди, що пишуть для себе, це суспільно значущі творці, які розвивають Україну.

Проблемні питання

1. У чому причина неготовності українців зосередитись на нашому мистецькому продукті, а не шукати закордонних книжок?

2. Чи проблема в несприйнятті української як рідної мови?

3. Чи закладено відсторонення від української літератури ще зі школи?

Поняття сучасної літератури умовно охоплює художні процеси останніх двох десятиліть. Українські митці слова взяли активну участь у розгортанні боротьби за національно-культурне відродження. Розпад тоталітарного Радянського Союзу і проголошення 1991 року державної незалежності України скасували штучні обмеження в розвитку культури й мистецтва. Творча свобода принесла в літературне життя нові віяння. В сучасній літературі співіснують і часто досить плідно співпрацюють письменники, що належать до різних літературних поколінь. Розмаїтість мистецького процесу не дозволяє запропонувати однозначної чіткої класифікації за стильовими течіями та ідейно-естетичними орієнтирами. І це зрозуміло: сучасна література — явище, яке перебуває в постійному русі, розвитку, вона змінюється, еволюціонує. На сьогодні, можливо, найбільш прийнятним є поділ письменників за літературними поколіннями та стильовими пріоритетами. Літературним поколінням заведено виділяти групу митців слова, які народилися приблизно в один час, мають схожий культурний і життєвий досвід і так само приблизно в один час реалізували свій творчий потенціал. Критика виділяє літературу елітну, маргінальну (тобто призначену для вузького читацького кола). На противагу такій літературі визначають також так звану масову, актуальну літературу (призначену для певного читацького кола, яке й визначає читацькі пріоритети).

Постмодернізм як явище

Епоху, в межах якої розвивається сучасна українська література, визначають як постмодерну. Явище постмодернізму (лат. post — префікс, що позначає наступність, фр. modern — сучасний) представлене не лише в літературі, а й у мистецькому та культурному житті загалом. Постмодерній літературі властиві пошук та експериментаторство. З'являються нові жанрові форми на межі власне літератури й публіцистики. Набувають все більшої актуальності «другорядні» жанри — есе, мемуари, коментарі, трактати.

Український читач сьогодні ще переживає період звільнення від залишків тоталітарної ідеології, тож цим обумовлений значний запит на літературу, яка б в іронічному, ігровому плані розкривала фальш подвійних стандартів радянської системи та її пережитків. Маючи схильність до викриття фальшивих авторитетів, постмодернізм водночас не суперечить національному в мистецтві.

Український постмодернізм

Про постмодернізм в українській літературі заговорили на початку 1990-х років. Першою термін «постмодернізм» ужила в Україні в 1991 р. Наталка Білоцерківець, охарактеризувавши літературні гурти «Бу-Ба-Бу», «Пропала грамота», музичні — «Брати Гадюкіни», «Сестричка Віка» як постмодерністські. Тексти постмодерних творів відзначаються цитатно-пародійним багатоголоссям, алюзійністю, нони часто відсилають читача до інших текстів. Постмодернізм широко використовує ігрові прийоми. В українській культурі особливість постмодерної ситуації полягає в її протиставленні радянському тоталітаризмові. Важливу роль український постмодернізм відіграє в осмисленні колоніального минулого, розвінчуванні його авторитетів, стереотипів та догм.

Для одних критиків постмодернізм був обіцянкою українського бестселера, для інших — чужим і неорганічним явищем, принесеним із Заходу.

В українському суспільстві з початку 90-х відбувається відкриття цілком різновалентних пластів культури, вітчизняних та інтернаціональних з одного боку, вітчизняного модерну, замовчуваного в радянські часи, а з другого — невідомої, неперекладної раніше західної «високої» літератури та філософії, а також жанрів масової літератури. Більшість дослідників вважає, що український постмодернізм пов'язаний з іменами Ю. Андруховича, О. Ірванця, В. Неборака (літературне угрупування «Бу-Ба-Бу»), а пізніше — із представниками таких груп, як «Пропала грамота»: Ю. Позаяк, В. Недоступ; «Лу-Го-Сад»: І. Лучук, Н. Гончар; «Нова дегенерація»: І. Андрусяк, І. Ципердюк та ін.

Літературний андеґраунд шокував «законопослушного» обивателя. «EINE KLEINE NACHTMUSIK» («Від Дону до Сяну») та «Любіть» («Любіть Оклахому!») Олександра Ірванця ніби руйнувала загальноприйняті норми добропорядності в українському суспільстві. Проте варто згадати слова Лесі Українки: «Тільки той ненависті не знає, хто цілий вік нікого не любив».

У зв'язку з українським постмодернізмом слід згадати і так званий «станіславівський феномен» — творчість письменників, пов'язаних тією чи іншою мірою з Івано-Франківськом. Найпомітніший представник — Ю. Андрухович, автор декількох поетичних книжок та романів «Рекреації» (1992), «Московіада» (1993), «Пер-перзім» (1996), «Дванадцять обручів» (2003).

Останнім часом активно розвивається українська молодіжна постмодерна література, зорієнтована насамперед на підліткову читацьку аудиторію. Основні проблеми, до осмислення яких звертаються представники цієї течії, — пошук молодою людиною себе, визначення життєвих орієнтирів, сенсу життя, протест проти «жорстоких» звичаїв «дорослого» світу із його лицемірством та подвійними стандартами. Представники молодіжної літератури віддзеркалюють процес поступового дорослішання й відповідно — пізнання себе і світу. Це пізнання не завжди є простим, воно сповнене випробувань, перешкод, драматичних пошуків. Для творчості сучасних молодих письменників характерний епатаж, бажання вразити читача, заволодіти його увагою.

Покоління, яке виросло в незалежній Україні, поступово встановлює все більш тісні зв'язки із західноєвропейською культурою, сприяє якісному оновленню і стильовому збагаченню нашої літератури.

За останні два десятиліття українське письменство зазнало суттєвого тематичного оновлення. Позбувшись ідеологічних обмежень, воно звертається як до гострих актуальних питань, так і до проблем філософського характеру. Центральне місце в сучасному літературному процесі займає проза. Значно розширився її жанровий діапазон — насамперед це стосується жанрів масової літератури. Розвинулися детектив, трилер, еротична повість, містика. Сучасна література — живий процес, складний і різноманітний. Важливо, шо в цьому процесі, попри різноманітність, зберігається духовна спадкоємність кількох поколінь та підтримується міцний зв'язок із національною культурною традицією.

Проза, есеїстика

Особливістю післярадянської української прози є її інтертексту-альність, тобто автори посилаються у своїх творах на тексти своїх сучасників чи навіть свої власні, тим самим створюючи своєрідний альтернативний канон сучасної української літератури.

Її жанрово-тематичні пріоритети різноманітні. Це і детективна, і фантастична, і містична, й історична, і філософська проза, що представлена есе, оповіданнями, новелами, повістями, романами. Для визначення загального стилю української прози останніх років найкращим є термін «полістилістика», коли кожен окремий авторський художній текст становить собою поєднання різностильових елементів. Якщо говорити про палітру сучасної есеїстки, то це особлива сфера, що обумовлена вивільненням творчого процесу особистості митця із зашорених рамок мислення. Авторське «я» перш за все виявляється в мові, тому вона — це або вишукана, надінтелектуальна, або це свідоме використання суржику, зниженої лексики тощо.

Однією з рис сучасної прози є її двомовність (російськомовна література українських авторів). Ця традиція сягає ренесансної доби з ідеалом «людини трьох мов», проте сьогодні помітним стає прагнення російськомовних українських авторів писати українською мовою. У віковому зрізі українська проза представлена творчістю митців різних поколінь.

Український детектив увібрав елементи філософського роману, гостросюжетного бойовика, авантюрного (готичного) роману, поволі перетворюючись на справжню серйозну літературу: Євгенія Кононенко, Ірен Роздобудько, Леонід Кононович. Деякі автори вводять детективний сюжет в історичний контекст: Сергій Батурин, Дмитро Білий. Інші, як Василь Кожелянко, Василь Шкляр намагаються через призму авантюрно-пригодницького містичного детективу відповісти на таємничі питання нашої історії й сучасності.

Продовжуючи традиції В. Винниченка та Ю. Смолича, активно розвивають жанр української фантастики Марина й Сергій Дяченки. Заслуговує на увагу прозова творчість письменниці, перекладача, автора літературно-філософських студій, есе Оксани Забужко.

«Жіноча» проза є досить потужною течією в українській літературі. Вона представлена також іменами Алли Сєрової (трилер «Правила гри»), Марини Гримич (роман «Варфоломієва ніч»), Наталі Шахрай (роман «Сутінки удвох»), Марії Матіос (роман «Солодка Даруся»), Люко Дашвар («Покров», «Ініціація»), Надія Гуменюк («Квіти на снігу»).

·  2. Зустріч з прозаїками. «Літературне кафе». Робота в парах «Читач — автор»

Слово вчителя

Я бачу, вам цікава тема нашого уроку, тож пропоную вам нові знайомства із сучасними прозаїками. Книга — це також людина, яка може розповісти не менш багато, ніж сам автор.

Знайомство перше. Галина Пагутяк

Ця містична, винятково пластична, артистична проза буквально заворожує,

а ще блискуче демонструє невичерпні художні можливості української мови.

М. Слабошпицький

Вчитель. «Я з тих людей, яким більше подобається виходити через вікно».

Галину Пагутяк вважають найзагадковішою постаттю у сучасній українській літературі. Львівська богема називає її «містичною письменницею». Вона, за словами Ю. Винничука, «увійшла через ті двері, в які входили всі інші українські письменники радянського часу». Галина Пагутяк відразу почала писати великі романи, у кожному з яких була неповторною. З часом порадувала читачів невеликими, ювелірно відшліфованими творами. У новелах із кількох рядків, одним абзацом, вона створює образи дивовижної сили і яскравості. Її поетична проза близька до жанру магічного реалізму. У неї немає прямих оцінок, але є глибоко прихований біль за зневажену людську істоту, націю, які переживають катаклізми на тлі загальної історії українців. Хто ж вона, ця дивовижна жінка?

Слово «Літературознавців»

Прозаїк, есеїст, автор понад понад десяти книг прози, найновіші з яких — «Писар Східних Воріт Притулку» (2003), «Захід сонця в Урожі» (2003), «Королівство» (2005), «Втеча звірів, або новий бестіарій» (2006), «Слуга з Добромиля» (2006; у 2009 році відзначена Національною премією імені Т. Шевченка). Сьогодні ми спробуємо торкнутися творчості, світобачення, спробуємо зрозуміти, як дивиться на сучасний світ, його минуле, його демонологію сучасна українська письменниця, проза якої перекладена англійською, німецькою, російською, словацькою, хорватською мовами. Допоможе нам це зробити сама Галина Пагутяк. Служить літературі Галина Пагутяк ось уже більше 30 років, за плечима у неї більше двох десятків книг.

Читач. Галино Василівно, розкажіть нам коротко про себе.

Автор. Я з роду молдавських господарів, до якого належав Влад Цепеш, прозваний Дракулою (цей факт із власної біографії я відкрила, працюючи над романом «Слуга з Добромиля»). А народилась я у с. Заколоть Дрогобицького району Львівської області. У 3 роки з родиною переїхала до Урожа — села за 6 кілометрів від Нагуєвичів — рідного села I. Я. Франка. У дитинстві мріяла стати королевою чи археологом, який відкриває древні скарби. Батьки вчителювали, в родині було багато книжок із стародавньої історії й філології. «Мене виховували книжки, я була просто ними одержимою». А почала писати повість «Діти», не вступивши на філософський факультет у Києві. Навчалася у Львівському, а далі в Київському університетах. «До вступу я вже перечитала все найкраще, що було у світовій літературі, бо в Одесі ходила до публічної бібліотеки, інтуїтивно вишукуючи все найвищої проби». Учителювала неподалік від Чорнобиля, працювала в музеях, гімназії, жила в Урожі, а потім у Львові, «але душа моя і серце шукали іншого світу, надійного, де я стріну собі подібних, де ніхто безневинно не страждає, де кожна істота має право на життя. Спочатку написала есе «Беззахисність», потім — «Жорстокість існування» і наостанок — «Рукави вологі від роси». Вони можуть більше сказати про мене, ніж мої романи, бо я втілила в них принцип «освіченого серця». I свій власний принцип: «Так є, але так не повинно бути». Ті закони, що зійшли до нас з космосу, були сфальшовані, спотворені, ницо прилаштовані до жалюгідних людських потреб. Я не можу підкорятись цим законам. Я покидала роботу, якщо відчувала, що можу стати ницою і дріб'язковою. Найбільше мене дивує не зоряне небо і не моральний інстинкт, а та легкість, з якою люди про неї забувають. Для тих, хто не може жити серед усього цього, я створила Королівство і Притулок. Не просто написала, щоб хтось прочитав, а щоб дати людям якусь надію, що і для них є гідне місце на цьому світі. На жаль, цього ніхто не зрозумів і досі. Можливо, тому, що у кожного є свій шлях порятунку. Можливо, тому, що видані мізерним накладом, мої книги просто не потрапляють до тих, кому вони потрібні... Я не берусь когось критикувати чи хвалити публічно. Мої вимоги до сучасної літератури так само високі, як і до себе.

Читач. Де на даний момент проживаєте i чим займаєтесь?

Автор. Проживаю я у Львові, займаюся редагуванням, допомагаю біженцям у юридично-консультативному центрі «Права людини не мають кордонів». Останнім часом більшість своїх книг я видаю у львівському видавництві «Піраміда» у серії «Приватна колекція».

Читач. Чому твір «Потрапити в сад» написаний у жанрі новели?

Автор. «Потрапити в сад» містить рідкісний для мене жанр оповідання. Їх дуже важко писати, це надзвичайне напруження сил. Тому в нас так багато графоманів, які пишуть романи, але не годні написати пристойної новели, а саме вона виявляє творчу потенцію і ніщо інше. Я мала видіння про сад посеред гамірного міста, як острів, що його омиває суєтне життя. На той час я мешкала в Урожі, виховувала малу доньку, і в мені дозрівав новий світ. Сад асоціюється в мене з моделлю сімейного щастя й ідеального істинного буття в єднанні з природою. Але цей світ співвідноситься з реальним (місто). Мій герой так і не потрапляє до саду, території, яка залишається недосяжною для вільної людини.

Читання новели «Потрапити в сад»

Бесіда за прочитаним твором

▼ Як часто Ви відвертаєтеся від жебраків, інвалідів, безпритульних, зневажаєте їх?

▼ А чи можуть ці люди бути жертвами непереможних обставин?

Головний герой — Грицько, невезучий, та є у нього свої поняття про гордість і честь, товариську взаємодопомогу, тяга до книг й філософських роздумів про життя. Такий же й Микольцо. Зворушує їхнє ставлення один до одного, до собаки, до духовних цінностей.

Словникова робота

У творі використано словосполучення «чорна хвороба» — епілепсія.

Знайомство друге. Андрухович Юрій Ігорович

Бог йому таки Дав талант. І неабиякий...

І Андрухович тут є не винятком, а справжнім —

дзеркалом української інтелігенції.

Принаймні, дуже великої її частини.

М. Кульчинський

Вчитель. Творчість Юрія Андруховича — це протест проти сірості, одноманітності, бездуховності, затуманеності, бездіяння... і ще багато всіляких «без...». Творчий доробок Андруховича формально можна поділити на два головні річища: поетичне і прозове.

З біографією та поетичним доробком Андруховича ми ознайомились на попередньому уроці. Сьогодні розглянемо прозові твори автора.

Читач. Юрію Ігоровичу, які прозові твори були написані найпершими?

Автор. Із прозових творів найперше був опублікований цикл армійських оповідань «Зліва, де серце» у 1989 році в журналі

«Прапор». Це майже фактографія моєї служби у війську. Уже перші публікації привернули увагу читачів. У 1991 році побачило світ оповідання «Самійло з Немирова, прекрасний розбишака» у журналі «Перевал», № 1. А потім з-під пера вийшли романи «Рекреація» (1992, перевидання — 1997 і 2003), «Московіада» (1993, перевидання 1997, 2000 і 2006) та «Перверзія» (1996, перевидання 1997, 1999, 2000, 2002 і пізніші), що можна розглядати як трилогію: героєм кожного з них є поет — богема, що опиняється в самому центрі фатальних перетворень. У 2003 році побачив світ ще один мій роман — «Дванадцять обручів».

Читач. Які збірки включають у себе есеїстику?

Автор. Есеїстика на сьогодні видана двома окремими збірками — «Дезорієнтація на місцевості» (1999) та «Диявол ховається в сирі» (2006).

Читач. Ви сильно засмутились би, коли б раптом вашу книгу не розкупили?

Автор. Раніше: якщо книга затримується в книгарні хоча б місяць — це вже трагедія. А тепер я радію, коли бачу в магазинах свої книги. Я собі думаю: «Ну ось: присутній на полицях. Це все-таки добре». Я розумію, що зараз зовсім інша інформаційна ситуація.

Слово «Літературознавців». Відомості про Ю. Андруховича в інших видах мистецтва. Переклади. Нагороди. Музика

Вірші Юрія Андруховича були покладені на музику такими гуртами, як «Мертвий півень», «Плач Єремії», «Sіґал Sпожив Sпілка», «Знову за старе», «Karbido» (Польща) тощо.

Кіно. У 1992 році режисер Андрій Дончик зняв за мотивами оповідань Юрія Андруховича кінофільм «Кисневий голод».

Театр. 11 березня 2007 року у Молодому театрі у Києві відбулася прем'єра вистави «Нелегал Орфейський» за мотивами роману Юрія Андруховича «Перверзія». Автор брав участь у постановці п'єси і сам зіграв одну з ролей.

2 жовтня 2010 року на X Міжнародному театральному фестивалі «Золотий Лев-2010» у Львові Луганський обласний академічний український музично-драматичний театр представив прем'єру трагедії «Гамлет». Текст діалогів був узятий з перекладу Юрія Андру-ховича «Гамлета» Шекспіра.

Переклади: «День смерті пані День» (2006) — переклади американської поезії 60-70-х років; В. Шекспір «Гамлет» (2008); переклади з польської: Т. Конвіцькій та інші; переклади з німецької: Е.-М. Рільке, Ф. фон Герцмановскі-Орландо та сучасна німецькомов-на поезія; переклади з російської: Б. Пастернак, О. Мандельштам.

Нагороди: 2001 — лауреат премії ім. Гердера (Фонд Альфреда Тьопфера, Гамбурґ, Німеччина); 2005 — лауреат премії миру імені Еріха Марії Ремарка, Оснабрюк, Німеччина.; 2006 — лауреат премії книжкового ярмарку в Лепцігу за європейське взаєморозуміння; 3 грудня 2006 — лауреат Літературної премії Центральної Європи ANGELUS, за роман «Дванадцять обручів».

Читач. Ви аналізували Тараса Шевченка у публіцистиці, неодноразово виступали у книгарнях (разом із Віктором Небораком) з лекціями «У що ми перетворили Шевченка?». Що саме ви хотіли донести своїм есе «Shevchenko is ok» сучасному читачеві?

Автор. Останнім часом чисельність досліджень творчого спадку Тараса Шевченка як джерела наснаги нових поколінь значно зросла в українському освітньо-культурному й науковому просторі. Я ж закликаю відкинути стереотипне бачення Тараса Григоровича, нав'язане нам школою та героїчними, ще з радянської доби створеними, біографіями поета. Я об'єднав різні сучасні уявлення про поета у шість груп і завдяки цій класифікації дистанціювався від часто емоційно навантажених поглядів на «правильний» образ Шевченка:

Шевченко комуністичний,

Шевченко націоналістичний,

Шевченко християнський,

Шевченко атеїстичний,

Шевченко дисидентський,

Шевченко анархічний.

Читання окремих фрагментів твору. Бесіда за змістом прочитаного

▼ Які враження у вас виникли під час прочитання есе?

▼ Якої теми торкається автор?

▼ У чому ви вбачаєте основну думку, ідею твору?

V. ПІДСУМОК УРОКУ

Інтерактивна вправа «Мікрофон»

▼ Чи виникло у вас бажання продовжити зустрічі із сучасними авторами?

▼ Із творами якого жанру, напряму ви б ще хотіли ознайомитись?

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацювати матеріал підручника.

Індивідуальні завдання (для охочих): підготувати презентації про інших відомих прозаїків сучасності.

Підготуватися до контрольної роботи.