Українська література 11 клас. Рівень стандарту, академічний рівень. Плани-конспекти - В. В. Паращич 2011

М. Рильський. Філософічність, афористичність його лірики, пошук душевної рівноваги, краси в житті та в душі

Тема. М. Рильський. Філософічність, афористичність його лірики, пошук душевної рівноваги, краси в житті та в душі

Мета: ознайомити учнів із життєвим і творчим шляхом письменника, допомогти усвідомити майстерність поетичних творів, смислову і настроєву значущість образів та деталей; розвивати вміння виразно й усвідомлено читати, аналізувати поезії, визначати риси індивідуального стилю; виховувати любов до поезії, естетичний смак, повагу до загальнолюдських цінностей.

Очікувані результати: учні знають матеріал про життєвий і творчий шлях поета, вміють визначати риси його індивідуального стилю, аналізувати прочитану поезію, висловлювати власну думку про неї.

Обладнання: портрет письменника, видання його творів, ілюстративні матеріали до біографії, творів.

Тип уроку: вивчення нового навчального матеріалу.

Хід уроку

I. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ШКОЛЯРІВ. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ

✵ Вступне слово вчителя.

На питання, хто такі «неокласики», Максим Рильський відповів: «А хто такі класики, знаєте?.. Це ті, що створили невмирущі твори. «Нео» — новий. Неокласики — нові класики…. Самі поети, що їх названо неокласиками, ніколи себе так не називали. Але вони вважають себе учнями, послідовниками тих, що становлять славу і гордість людства, — учнями класиків. Вони намагаються кращі надбання світової культури перенести на український ґрунт, прищепити їй пагони класичної спадщини».

Знову про «неокласиків» та одного з найяскравіших представників «грона п’ятірного нездоланих співців» (М. Драй-Хмара) — М. Рильського — піде наша розмова на уроці.

ІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ УЧНІВ

✵ Завдання учням.

— Розкажіть про «неокласиків» та їхню творчу платформу.

— Виразно прочитайте одну з поезій М. Зерова, зробіть її короткий аналіз.

— Визначте риси індивідуального стилю М. Зерова. (Інтелектуальність, ілюзії, філософічність, тонка іронія, струнка, чітка побудова вірша та ін.)

IІІ. СПРИЙНЯТТЯ ТА ЗАСВОЄННЯ УЧНЯМИ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

✵ Міні-лекція вчителя (або повідомлення учня).

В тобі, мистецтво, у тобі одному

Є захист: у красі незнаних слів,

у музиці, що вроду, всім знайому,

втіляє у небесний перелив;

В тобі, мистецтво, — у малій картині,

Що більша над увесь безмежний світ!

Твої діла — вони одні нетлінні,

І ти між квітів найясніший квіт.

Так сформулював своє естетичне кредо Максим Рильський (вірш «Коли усе в тумані життєвому» збірки «Під останніми зорями» (1918). Він був митцем від народження: батько його Тадей Рильський — етнограф, фольклорист, просвітитель, громадський і культурний діяч, мати, Меланія Федорівна, хоч і проста селянка, — хранителька народної мудрості, пісенного фольклору. У 15 років М. Рильський, названий на честь українського героя Максима Залізняка, уже мав власну поетичну збірку «На білих островах».

Народився М. Рильський 1895 року в Києві. У 7 років не стало батька, тому сім’я переїхала в родовий маєток — село Романівку (нині Житомирська область). Зростав серед розкішної природи, у колі сільських однолітків, яких не цурався, незважаючи на своє панське походження.

Далі була приватна гімназія В. П. Науменка, проживання в родинах композитора М. Лисенка, етнографа і фольклориста О. Русова, знайомство і спілкування з відомими мистецькими особистостями того часу — Д. Ревуцьким, П. Саксаганським та багатьма іншими.

З 1915 року М. Рильський — студент медичного факультету Київського університету, через два роки продовжив навчання на історико-філологічному, але революція, громадянська війна змусили його перервати освіту й переїхати в село, де він учителював у початковій школі. Займався самоосвітою, вивченням мов, музикою.

У 1918 році вийшла збірка М. Рильського «Під осінніми зорями». Цікаво, що молодий поет надавав перевагу елегійному, осінньо-мінорному звучанню творів, а не, скажімо, весняно-мажорному, притаманному юності, як це було у П. Тичини. Не знайшли відображення в поезіях Рильського ні буремні події революції, ні роки громадянської війни. Очевидно, кров, розстріли, братовбивство не вписувалися у вимріяний світ, де оживали герої Еллади, з’являлися Афродіта й Беатріче, буяли краса природи, життя.

Саме це й привело М. Рильського до «неокласиків». Протягом десятиріччя вийшло 10 книжок поезій та кілька книг перекладів творів О. Пушкіна, А. Міцкевича, М. Лермонтова, Данте, французьких поетів.

1931 року, у день народження Рильського заарештували, і він більше ніж півроку просидів у Києві в Лук’янівській в’язниці.

Безкінечні допити з моральним і фізичним тиском не пройшли безслідно. Поет був звільнений «за відсутністю достатніх даних для обвинувачення й суду», але вийшов із тюрми іншою людиною. Не в змозі протистояти режимові, він був змушений поставити поезію на службу владі. Це засвідчили наступна збірка «Знак терезів», віршована повість «Марина» та ін. Відтоді в його творчості — два напрями, «два крила». Одне — офіційне, офіціозне, друге — особисте, ліричне, суто мистецьке, незалежне від політики, часу.

У радянську добу М. Рильський видав 35 книжок поезій, кращі серед яких — «Слово про рідну матір», «Троянди й виноград», «Голосіївська осінь», «Зимові записи», зробив багато перекладів зі слов’янських та західноєвропейських літератур, написав чимало наукових праць з мовознавства та літературознавства.

Визнання наукових та літературних досягнень поета відбилося в обранні його академіком АН УРСР та АН СРСР, головою правління Спілки письменників України, депутатом Верховної Ради СРСР; він очолив Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР, мав численні державні відзнаки та нагороди. Та найбільшою нагородою для поета є захоплення читачів від чудових поетичних рядків, сповнених життєвого оптимізму, краси буття, мудрої філософічності.

✵ Виразне читання віршів М. Рильського.

* * *

Як Одіссей, натомлений блуканням

По морю синьому, я — стомлений життям —

Приліг під тінню осокора старого.

Зарився в листя і забув про все.

Якісь думки — чи тіні їх — снуються

В дрімоті тихій. Листя миготить,

Упав на стовбур білий відблиск сонця,

І комашинка лізе по йому.

І я засну під безтурботний шелест

З надією, що, граючись м’ячем,

Мене розбудить ніжна Навсікая,

Струнка дочка феацького царя.

* * *

Спинилось літо на порозі

І дише полум’ям на все,

І грому гордого погрози

Повітря стомлене несе.

Умиється зелене літо

І засміється, як дитя, —

Весни ж і весняного цвіту

Чи я побачу вороття?

Чи весняні здійсняться мрії?

Чи літо не обманить їх?

Чи по степу їх не розвіє,

Мов пух на вербах золотих?

* * *

Поле чорніє. Проходять хмари,

Гаптують небо химерного грою, —

Пролісків перших блакитні отари…

Земле! Як тепло нам із тобою!

Глибшає далеч. Річка синіє,

Річка синіє, зітхає, сміється.

Де вас подіти, зелені надії?

Вас так багато — серце порветься!

***

Яблука доспіли, яблука червоні!

Ми з тобою йдемо стежкою в саду.

Ти мене, кохана, проведеш до поля,

Я піду — і, може, більше не прийду.

Вже й любов доспіла під промінням теплим

І її зірвали радісні уста, —

А тепер у серці щось тремтить і грає,

Як тремтить на сонці гілка золота.

Гей, поля жовтіють, і синіє небо,

Плугатар у полі ледве маячить.

Поцілуй востаннє, обніми востаннє;

Вміє розставатись той, хто вмів любить.

* * *

Пером огненним вічність пише

Свій нескінчимий фоліант

І вітер з ніжністю колише

Листки замислених троянд.

Краса іде, гаптує злотом

Ясні, глибокі небеса, —

А ми затоптуєм болотом

Все те, що в нас самих — краса.

ШОПЕН

Шопена вальс… Ну хто не грав його

І хто не слухав? На чиїх устах

Не виникала усмішка примхлива,

В чиїх очах не заблищала іскра

Напівкохання чи напівжурби

Від звуків тих кокетно-своєвільних,

Сумних, як вечір золотого дня,

Жагучих, як нескінчений цілунок?

Шопена вальс, пробреньканий невміло

На піаніно, що, мовляв поет,

У неладі «достигло идеала»,

О! даль яку він срібну відслонив

Мені в цей час вечірньої утоми.

Коли шукає злагідніле серце

Ласкавих ліній і негострих фарб,

А десь ховає і жагу, і пристрасть,

І мрію, й силу, як земля ховає

Непереборні парості трави.

В сніги, у сиву сніжну невідомість

Мережані, оздобні линуть сани,

І в них, як сонце, блиснув із-під вій

Лукавий чи журливий — хто вгадає? —

Гарячий чи холодний — хто збагне? —

Останній, може, може, перший усміх.

Це щастя! Щастя! Руки простягаю —

Б’є сніг із-під холодних копитів,

Метнулось гайвороння край дороги —

І простяглась пустиня навкруги.

Сідлать коня! Гей, у погоню швидше!

Це щастя! Щастя! Я приліг до гриви,

Я втис у теплі боки остроги —

І знову бачу те лице, що ледве

Із хутра виглядає… Що мені?

Невже то сльози на її очах?

То сльози радості — хто теє скаже?

То сльози смутку — хто не розгада?

А вечір палить вікна незнайомі,

А синя хмара жаром пройнялася,

А синій ліс просвічує огнем,

А вітер віти клонить і співає

Мені в ушах… Це щастя! Це любов!

Це безнадія! Пане Фредеріку,

Я знаю, що ні вітру, ні саней,

Ані коня немає в вашім вальсі,

Що все це — тільки вигадка моя,

Проте. Нехай вам Польща чи Жорж Занд —

Коханки дві, однаково жорстокі! —

Навіяли той ніжний вихор звуків, —

Ну й що ж по тому? А сьогодні я

Люблю свій сон і вас люблю за нього,

Примхливий худорлявий музиканте.

СЛОВО ПРО РІДНУ МАТІР

(Уривки)

Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тарас

Малими босими ногами,

Земля, яку скропив Тарас

Дрібними росами-сльозами.

Благословенна в болях ран

Степів широчина бездонна,

Що, як зелений океан,

Тече круг білого Херсона,

Що свій дівочий гнучий стан

До Дніпрового тулить лона.

Благословенна ти в віках,

Як сонце наше благовісне,

Як віщий білокрилий птах,

Печаль і радість наша, пісне,

Що мужність будиш у серцях,

Коли над краєм хмара висне.

Благословенні ви, сліди,

Не змиті вічності дощами,

Мандрівника Сковороди

З припорошілими саквами,

Що до цілющої води

Простує, занедбавши храми.

Благословен мечів ясних

Огонь, отчизни охорона,

Іржання коней бойових,

Морських походів даль солона

І «Енеїди» владний сміх,

Полтави тихої корона,

Гаряча дума Кобзаря,

Що і в огні не спопеліє,

І молоток Каменяра,

І струни Лисенка живії,

І слави золота зоря

Круг Заньковецької Марії!

Хто може випити Дніпро,

Хто властен виплескати море,

Хто наше злото-серебро

Плугами кривди переоре,

Хто серця чистого добро

Злобою чорною поборе?

Настане день, настане час —

І розіллється знов медами

Земля, що освятив Тарас

Своїми муками-ділами,

Земля, що окрилив Тарас

Громовозвукими словами.

Хіба їй можна одцвісти,

Коли зоря горить рожева,

Коли шумлять-дзвенять світи

Від рику раненого лева,

Лисиці брешуть на щити

І кличе див поверху древа!

Хто золоту порве струну,

Коли у гуслях — дух Боянів,

Хто димний запах полину

Роздавить мороком туманів,

Хто чорну витеше труну

На красний Київ наш і Канів?

Гримить Дніпро, шумить Сула,

Озвались голосом Карпати,

І клич подільського села

В Путивлі сивому чувати.

Чи совам зборкати орла?

Чи правду кривді подолати?

О земле рідна! Знаєш ти

Свій шлях у бурі, у негоді!

Встає народ, гудуть мости,

Рокочуть ріки ясноводі!..

Лисиці брешуть на щити,

Та сонце устає — на Сході!

* * *

Ми працю любимо, що в творчість перейшла,

і музику палку, що ніжно серце тисне.

І щастя людського два рівних є крила:

Троянди й виноград, красиве і корисне.

* * *

Отак подивишся — і серце аж замре,

А надто як воно уже, на жаль, старе —

Чи то підтоптане… Держімо у секреті,

Чому ми, друже мій, цвітіння любим третє!

МОВА

Треба доглядати наш сад.

Вольтер

Як парость виноградної лози,

Плекайте мову. Пильно й ненастанно

Політь бур’ян. Чистіша від сльози

Вона хай буде. Вірно і слухняно

Нехай вона щоразу служить вам,

Хоч і живе своїм живим життям.

Прислухайтесь, як океан співає —

Народ говорить. І любов, і гнів

У тому гомоні морськім. Немає

Мудріших, ніж народ, учителів;

У нього кожне слово — це перлина,

Це праця, це натхнення, це людина.

Не бійтесь заглядати у словник:

Це пишний яр, а не сумне провалля;

Збирайте, як розумний садівник,

Достиглий овоч у Грінченка й Даля,

Не майте гніву до моїх порад

І не лінуйтесь доглядать свій сад.

✵ Виразне читання поезії М. Рильського «Молюсь і вірю…».

Обмін враженнями щодо прочитаного, евристична бесіда.

— Який настрій створює вірш?

— Які образи й деталі поезії є найвиразнішими, запам’ятовуються?

— Які мотиви відчутні у творі? (Мотиви краси в житті та в душі, вітаїзм, сповідальність.)

✵ Виразне читання поезії «Солодкий світ!..» Обмін враженнями щодо прочитаного.

✵ Коментар учителя.

Обидва вірші М. Рильського сповнені радості життя, розуміння його привабливості й неповторності. Особливо цінні вияви справжніх, чистих почуттів («І ти смієшся…», «погляд, ніби пролісок несмілий», «ніби спогад нерозумно-милий»). Мабуть, треба пройти довший шлях душевних мук і нерозуміння, щоб поцінувати те, що є, відкрити для себе «солодкий світ». Епіграф до останнього вірша, лексика старослов’янського походження (пречистої, благословляє, прозріли) вказують на вплив біблійних джерел.

Примітна ознака творчості М. Рильського — багатство строфічних форм, захоплення сонетом. Поет найчастіше вдається до класичних французьких або італійських рим (сонети «Хто храми для богів.», «Епоху, де б душею відпочить…», «Коли усе в тумані життьовому…»), інколи трансформує їх, не порушуючи композиційної стрункості цієї усталеної форми. Усе це сприяло розкриттю настроїв його ліричного героя, роздумів самого автора про людину і час. Уже на схилі віку Рильський зізнавався читачам:

Лише дійшовши схилу віку,

Поезію я зрозумів,

Як простоту таку велику,

Таке єднання точних слів,

Коли ні марній позолоті,

Ні всяким викрутам тонким

Немає місця, як підлоті

У серці чистім і палкім.

Слова повинні буть покірні

Чуттям і помислам твоїм,

І рими мусять бути вірні,

Як друзі в подвигу святім.

Читачу! Вглибся у те,

Чим я свою пісню зогрів,

І може, почуєш ти щось,

Що більше од звуків і слів.

Побачиш ти в пісні моїй

Луну своїх власних надій…

Читачу! Поглянь, усміхнись:

Я твій, я не вмер, я живий!

IV. ЗАКРІПЛЕННЯ ЗНАНЬ, УМІНЬ ТА НАВИЧОК

✵ Проблемне завдання.

Прокоментуйте висловлювання відомих людей про М. Рильського. Яке з них найбільше співпадає з вашим уявленням про поета?

«Все для людини і завжди з людиною — цей заповіт Рильський проніс крізь бурю і сніг, крізь усе своє життя». (М. Стельмах)

Була у нього усмішка дитяти —

Блакиті української тепло.

Любов’ю серце зроджене було,

Як пісня — чесне, як бджола — завзяте.

(Д. Павличко)

«Зміст поезії Рильського вкладається в два слова: солодкий світ». (М. Доленго, літературознавець)

«… Рильський досить витончений і складний поет… І живе він зі своїм часом, напружено і уважно в навколишнє життя вдивляється, уміє помічати в його глибині струю вічно людського, близького всім часам і народам». (М. Зеров)

«Рильський — великий майстер форми у широкому розумінні цього слова… Його поезії дохідливі, легко запам’ятовуються, але не своєю пісенністю або простотою, а синтаксичною прозорістю і ритмомелодичною організованістю часто складних масивів, величезною європейського масштабу культурою вірша…» (Л. Булаховський, літературознавець)

V. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ

✵ Інтерактивна вправа «Мікрофон».

— Я думаю, що справжня поезія.

— Поезія М. Рильського для мене.

— Найбільше мені запам’яталася (сподобалася) поезія (думка) М. Рильського.., тому що.

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Знати матеріал про життєвий і творчий шлях М. Рильського, вміти виразно читати й аналізувати його поезії, вивчити одну напам'ять (на вибір, також із поезій м. Зерова); повторити визначення сонета.