Українська література 5 клас: Плани-конспекти уроків - Паращич В. В 2009
І. Франко і стара школа
Всі публікації щодо:
Франко Іван
Тема. І. Фрнко і стара школа.
Мета: пригадати основні відомості про життя і творчість І. Франка; підготувати до сприйняття його творів; розвивати навички самостійної роботи з додатковою літературою, довідниками; навички вивчення біографії видатної людини; виховувати повагу до геніального письменника.
Тип уроку: формування і вдосконалення вмінь та навичок.
Обладнання: портрети письменника, збірки його оповідань про дітей, навчання; карпатські краєвиди; ілюстрації до творів.
Теорія літератури: біографія, автобіографічна основа творів, оповідання.
ХІД УРОКУ
І. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Повідомлення теми й мети уроку.
ІІ. «ПОЕТИЧНА ХВИЛИНКА»
Варіант учителя.
Немає друга понад мудрість,
Ні ворога над глупоту,
Так, як нема любові в світі
Над матірню любов святу.
Не ділиш мудрості з братами,
Її злодії не вкрадуть;
Її не згубиш по дорозі,
Вона є вільна серед пут.
Вона магнет посеред моря,
Найкращий скарб, безцінний дар,
Огнище тепле в студінь горя,
Холодна тінь під страстей сквар.
Без неї все життя пустиня,
Так, як пустий без друга шлях,
І як твій дім пустий без сина,
І як пустий дурного страх.
(І. Франко)
Можливий коментар учня.
Завжди в народі поважалася така якість людини, як мудрість. Це — найдорожчий скарб того, хто її має. Її ніхто не може вкрасти, забрати, купити або продати. Коли цареві Соломону запропонували обрати багатство, славу чи мудрість, він захотів мудрість, бо з нею можна здобути і багатство, і славу.
Франкові поетичні рядки приваблюють нас багатством думки, філософськими узагальненнями, тонкими спостереженнями над життям і тією самою мудрістю.
III. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ
Перевірка домашнього завдання.
а) Виразне читання вірша Т. Шевченка «Сон»;
б) висловлення свого ставлення до зображуваного, своїх міркувань щодо художньої майстерності автора;
в) огляд ілюстрацій;
г) усний твір, складений на основі бесіди з батьками «Мрії моєї мами», «Моє майбутнє очима моїх батьків».
IV. ФОРМУВАННЯ І ВДОСКОНАЛЕННЯ ВМІНЬ ТА НАВИЧОК
1. Бесіда.
Пригадування основних відомостей про життя і творчість
1. Франка, вивчених раніше його творів.
2. Опрацювання статті підручника.
3. Складання плану біографії письменника.
Орієнтовний план
1. Франко народився в карпатському краї в родині сільського коваля.
2. Був здібним, допитливим хлопцем.
3. Проводив багато часу в батьковій кузні, слухав там казки й розповіді селян.
4. Навчався в німецькій школі, потерпаючи від нудної науки й образ з боку учнів та вчителів.
5. У Дрогобицькій монастирській школі, в гімназії стає першим за навчанням учнем.
6. Захоплюється літературою, збирає велику бібліотеку.
7. Вступає до університету, займається громадською роботою, випускає журнал.
8. За політичну діяльність був тричі заарештований.
9. Закінчивши університет, захищає докторську дисертацію.
10. Франка як сина простого мужика не допускають до обрання в парламент і до викладання у вищому навчальному закладі.
11. Іван Якович працює в польській газеті, пише художні твори.
12. Одружується, в їхній родині народжується четверо дітей.
13. Стає одним із найосвіченіших і найпопулярніших письменників не лише в Україні, а і в Європі.
14. Написав для дітей казки (збірка «Коли ще звірі говорили» та ін.), оповідання про дітей і для дітей.
4. Заслуховування учнівських повідомлень «Цікаві сторінки життя І. Франка».
Див. додаток до уроку.
V. ЗАКРІПЛЕННЯ ЗНАНЬ, УМІНЬ І НАВИЧОК
Козак Мамай і Олесь Кмітливець склали для вас вікторину.
(Кожна правильна відповідь — 2 бали; проводиться письмово, оцінюється за бажанням.)
1. З якою з вивчених народних казок співзвучні слова Франкового вірша:
Не бажай ти умом Понад світом кружить;
А скоріш завізьмись В світі праведно жить.
2. Бібліотекарем якої книгозбірні був І. Франко? (Власної.)
3. Де звірі говорять, як люди? (У казках Франка.)
4. Яку іноземну мову довелося вивчити Франкові дуже добре ще в початковій школі? (Німецьку.)
5. Який вогонь любив Франко найбільше? (Вогонь у батьковій кузні.)
6. Кого із звірів пошанував Франко своїми творами найбільше? (Лиса.)
VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
Скласти вікторину, кросворд, чайнворд чи якесь інше цікаве завдання, пов’язане із знанням біографії І. Франка; підготувати «поетичну хвилинку».
VІІ. ПІДСУМОК
ДОДАТОК ДО УРОКУ № 25
Франко зблизька
І. Франкові подобався одяг сірого кольору. Майже завжди носив вишивану сорочку. Любив носити нешнуровані черевики. На урочисті прийоми одягав чорного шлюсрока, інколи, але рідко, фрака. Після одного ювілею, оглядаючи фрак, сказав невдоволено:
— Можна підносити на руках, але не треба роздирати позиченого фрака!
В їжі був Франко невибагливий, не курив, зрідка випивав чарку далматинського вина «Злата Ріца».
І. Франко любив ходити в довгі піші мандрівки. В 1884 році він був учасником великої студентської прогулянки вздовж Карпат і видав навіть окрему книжечку «В дорогу», початковий вірш якої «Сонце по небі колує» з музикою Ярославенка став спортивним гімном на Галичині. Ходив щоліта в інші, коротші мандрівки, одну з яких описав у спогадах про В. Самійленка.
Був письменник завзятим аматором рибної ловитви. Вудкою не любив ловити, зате кохавсь у сітках, які сам плів, ятерах, саках. Друга пристрасть І. Франка — грибництво, яке часто сполучено було з його пішими мандрівками. Довгий час мріяв Франко купити велосипеда, але так і не купив. Зовсім не любив письменник полювання.
Відпочив
З початком березня 1880 року І. Франко виїхав із Львова на Коломийщину до с. Березова. Хотілося йому хоч трохи відпочити у приятеля К. Геника. Але в м. Яблонові його арештували і втягли в процес, що тоді саме відбувавсь у Коломиї проти Павликових сестер, які займалися поширенням соціалістичних думок у своїй околиці. До арешту потрапив і Геник та й інші Франкові товариші, їх усіх протримали три місяці у в’язниці й випустили, а що І. Франко був не з Коломийщини, то його наказано під сторожею відправити до рідного села Нагуєвичі. До Дрогобича І. Франко прибув із гарячкою, його помістили до ями-в’язниці, яку він пізніше описав у повісті «На дні», а тоді відіслали до Нагуєвичів. По дорозі однак випав сильний дощ — поет змок до нитки і дістав лихоманку. Пролежав кілька днів удома і знову подався до Коломиї, щоб звідтіля дістатися до Геника. В Коломиї прожив тиждень у готелі, написав повість «На дні», за останні гроші вислав її до Львова, а опісля три дні жив трьома центами, знайденими над річкою Прутом у піску, а коли й тих не стало, зачинивсь у своїй кімнаті в готелі та й лежав півтора дні в гарячці й голоді, ждучи смерті, був-бо зовсім знеохочений до життя. На щастя, Геник послав до нього товариша і забрав до Березова. Тут письменник почав набиратися сили і незабаром уже працював над оповіданням «На вершку», яке тут-таки завершив. Однак про його побут у Березові довідався коломийський староста і звелів відправити Франка до Коломиї. На підводу не було грошей, і жандарм погнав письменника в страшну спеку пішки. Тоді в дорозі йому повідпадали нігті на пальцях обох ніг. Довелося знову повертати до Нагуєвичів, щоб восени поїхати до Львова на подальшу науку. За той час прихильники письменника видали його повість «На дні», ще й подбали, щоб її переклали на польську мову. Повість справила на громадянство велике враження.
Одруження І. Франка
В травні 1886 року І. Франко вдруге приїхав до Києва, маючи намір одружитися з Ольгою Хоружинською, своєю нареченою. Він оселивсь у помешканні власника «Мінеральних вод» галицького емігранта Качали, використовуючи час не тільки на женихання, але й, значною мірою, на студіювання наукових матеріалів. Наприкінці травня відбулося й вінчання у церкві колегії Ґалаґана. В квартирі Є. Трегубова (наречена Франка була сестрою його дружини) зібралися дружки й бояри О. Киричинський, І. Крач- ковський, І. Житецький та В. Ігнатович, одяглася й молода до вінця, а молодий затримавсь у кабінеті хазяїна за переписом якогось цікавого старого вірша, доки йому рішуче не нагадали, що пора відбути урочисту церемонію. Іван Якович одяг сюртука, і всі рушили через шкільний двір до церкви.
Через кілька днів поліція схаменулася і зробила трус у Киричинського, шукаючи галичанина-соціаліста І. Франка (приїхав до Києва Франко за чужим паспортом), а попа С. Трегубова, що вінчав молодих без легального паспорта, ледве не позбавили приходу. Киричинського і Качалу внесли до списків неблагонадійних. Франко ж із молодою встиг учасно виїхати до Галичини.
Випадок у корчмі
Якось І. Франко із польським письменником Я. Каспровичем поїхали по рибу до Янова. Ввечері письменники зайшли до відомого в тих краях ресторану. На той час до приміщення ввірвалося троє здоровенних п’яних чоловіків. Не минуло й чверті години, як вони пересварились. Один із них, лісничий, вихопив револьвера, другий, лісоруб, схопився за сокиру. Переляканий корчмар покинув свій заклад.
І. Франко спокійно підвівся з місця, налив усім по чарці і сказав із усмішкою:
— Вип’ємо за знайомство. Я бачу, ви мене не пізнаєте. А це негарно. Вгадайте, де ми з вами зустрічалися?
За хвилину Франко вже сидів на лавці і провадив із буянцями дружню розмову, ще й попросив повторити соковиті вирази, якими послугувались у сварці підхмелені, щоб записати їх.
230 статей
Франкова смерть викликала відгомін у світі. Тоді з’явилося 230 статей про письменника. З них 120 мовами німецькою, російською, польською, угорською, французькою, білоруською та хорватською. В українській пресі надруковано було про І. Франка 90 статей.
І співак, і збирач
Перша зародила любов до пісні І. Франкові його мати — Марія Кульчицька, яка була родом з села Ясениці-Сільної. Вона сама любила співати, знала багато пісень, переймаючи їх від односельчан і заїжджих жінок. Мати багато співала Івасеві, а що син володів унікальною пам’яттю, то й запам’ятовував пісні. З десяти років почав записувати і в 1868 році мав їх уже цілий зошит. Тоді ж почав збирати казки, приповідки, образні висловлювання, прокляття, заклинання тощо, поширивши коло свого розсліду з Нагуєвичів на сусідні села й дрогобицьких міщан. Бувши у п’ятому класі гімназії, Франко співав партію першого баса в квартеті під керівництвом К. Бандрівського. В 1873 році він запросив учнівський хор до свого села, де учні співали і по дорозі, і в церкві. Швидко майбутній письменник списав два зошити, де було близько 800 номерів, здебільшого коломийок. Менший зошит послав у «Просвіту», а пізніше віднайшов у третіх руках, а більший тоді-таки пропав і знайшовся випадково аж у 1954 році — потрапив до відділу рукописів бібліотеки ім. Леніна в Москві.
Особливо багато записує фольклорного матеріалу І. Франко в найважче своє п’ятиріччя (1877 — 1882 рр.), коли був переслідуваний та гнаний. Письменник записує пісні, навіть сидячи у львівській (1877 р.) і коломийській (1880 р.) тюрмах. Живучи на селі, у вільний час Франко виходив на ниву, сідав коло робітників і просив, щоб вони співали, а він записував. Використовував для записів гагілкові забави на Великдень і брав фольклорний матеріал від усіх та всюди, починаючи від рідних брата й сестри і закінчуючи сільськими пастушками. Ходив і на весілля, записував пісні, нотував розмови людей, співанки.
Сам І. Франко був добрим виконавцем і щедрим носієм української народної пісні. Голос у співця не був сильний (баритон), трохи сипкуватий, але сповнений яскравої виразності, почуття й тонких нюансів. Він співав, як співають селяни: без афектації, концертної манери, але спів його глибоко зворушував. Від І. Франка записував пісні М. Павлик, а мелодії — М. Лисенко. Окремі мелодії перейшли з його голосу в репертуар Лесі Українки, коли вони відпочивали разом у карпатському селі Буркуті, і їх зафіксував нотно чоловік Лесі Українки К. Квітка. І. Франко міг похвалитися чималим доробком як фольклорист: 400 пісень і 1800 коломийок. Деякі записи побачили світ раніше, але основну масу було надруковано тільки в наш час, у 60-ті роки.
І. Франко і музика
І. Франко дуже дбав про музикальність своєї поезії. Ряд поезій його написано на зразок народних пісень («Ой ти, дівчино, з горіха зерня», «Червона калина», «Ой ти, дубочку»). Часом І. Франко вказував на можливість використання народних мелодій при виконанні творів. В поемі «Лисиця-сповідниця» є, наприклад, такий підзаголовок: «Лірницька пісня на ноту «Сирітки»; так само відзначав, що вірш «Новітні гайдамаки» варто співати на мелодію пісні про Морозенка тощо. У близькому оточенні поета була поширена думка, що він сам складав музику до власних творів, а окремі вірші задумував як пісні.
Музикальність поезії Франка найкраще виявилась у тому, що на його твори написано близько 200 композицій, а окремі вірші мають по кілька музичних інтерпретацій. Написав, зокрема, на тексти І. Франка шість романсів і два хори, а також два романси на слова Гейне в перекладі І. Франка Микола Лисенко.
«Академічний Кружок»
У 70-х роках XIX ст. в студентське товариство «Академічний Кружок» (академіками називали в Галичині студентів) увійшли І. Франко та М. Павлик. Товариство, як і його антипод «Дружній Лихвар», ледве животіло. «Академічний Кружок» мав значну бібліотеку і видавав щомісячний журнал «Друг» (виходив до липня 1877 р.), де друкувала свої твори літературна молодь і деякі старші письменники. І. Франко, зокрема, опублікував тут повість «Петрії й Довбущуки» і почав друкувати «Бориславські оповідання». Пізніше «Академічний Кружок» видав своїм накладом чотири томи творів москвофільського письменника В. Хиляка (Ієроніма Аноніма).
Журнал «Друг» виходив мовною сумішшю, так званим язичієм. І. Франко теж почав писати таким «язичієм», принаймні так було написано його повість «Петрії й Довбущуки». На журнал звернув увагу М. Драгоманов і, хоч ні зміст, ні мова його не сподобалися вченому, він написав у 1875 — 1876 роках до «Друга» три листи. Драгоманов закинув молоді в тих листах відсталість від європейської думки й те, що вона годує читачів мертвеччиною, а справжньої літератури, ні європейської, ні російської, не знає. Він вказав на обов’язок молоді наблизитися до народу, пізнати його, служити йому, працювати для нього, а через це молоді треба звернутися до чистої народної мови, бо штучною мовою вона від народу відгороджується. Письменство, звертав увагу М. Драгоманов, мусить змальовувати справжнє життя, а не вигадане, інакше таке письменство буде мертве. Радив не йти наосліп за думками старими, а вносити в життя думки нові. Листи ці зробили великий вплив на редакцію «Друга», а особливо на І. Франка та М. Павлика. Вони почали листуватися з М. Драгомановим, що тривало до смерті вченого. Журнал почав переходити на рідну мову, став живіший, цікавіший, а з творів І. Франка «язичіє» зникло назавжди.