Розробки уроків - Українська література 7 клас ІІ семестр - 2012 рік

В. ГОЛОБОРОДЬКО. САМОБУТНЯ ПОСТАТЬ ПОЕТА В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ. „НАША МОВА”. РОЛЬ РІДНОЇ МОВИ В ЖИТТІ Й ДОЛІ КОЖНОЇ ЛЮДИНИ

Мета: ознайомити школярів з життєвим і творчим шляхом В. Голобородька, з'ясувати самобутність постаті поета у вітчизняній літературі, проаналізувати його поезію „Наша мова”; дізнатися про поняття вільного вірша; розвивати культуру зв'язного мовлення, пам'ять; вміння виразно і вдумливо читати вірші, грамотно, виважено, ґрунтовно висловлювати свої міркування, робити висновки; виховувати почуття любові, пошани до творчості В. Голобородька, рідної мови, національної культури.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Обладнання: портрет В. Голобородька, виставка його поетичних творів, дидактичний матеріал (тестові завдання, картки).

ПЕРЕБІГ УРОКУ

I. Організаційний момент

II. Актуалізація опорних знань

III. Оголошення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності

ІV. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу

1. Вступне слово вчителя

Любов до свого народу, батьківщини проявляється у поетів по-різному. Виражається вона не тільки у схилянні перед героїчним минулим та чеснотами України. Часто поети гострим словом таврували недоліки свого краю, недалекоглядність народних мас, бажаючи добра усім. Так, Леся Українка не побоялася назвати свій народ покірним рабом за те, що він „На себе самохіть кладе кайдани” (вірш „Слов'янин — раб”). А письменник М. Чернявський називав українців словами „хлоп”, „сліпі раби сліпої сили” за те, що цей хлоп у революцію „все нищив і ганьбив. На смерть закон і глузд убив” („Помста сліпців”, 1918).

Той з поетів, хто насмілювався думати і писати про інше, а тим паче критикував керівництво, виключався за це не тільки з літературного процесу, але й часто з самого життя. Одні, як Василь Стус, пішли за свої переконання на загибель, інші, як Василь Голобородько, у внутрішню еміграцію.

2. Життя і творчість В. Голобородька. Матеріал для вчителя й учнів

ГОЛОБОРОДЬКО ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ

(07.04.1945)

Народився Василь Іванович у селі Адріянопіль на Луганщині у селянській родині. Закінчивши українську семирічку, пішов продовжувати середню освіту в російськомовну школу. Про свій початок дорослого життя поет так розповідав кореспонденту журналу „Україна”: „1964-го я вступив до Київського університету імені Т. Г. Шевченка й рік навчався на філологічному факультеті. Потім склалося так, що в театральному інституті Володимир Денисенко набрав режисерську групу й у ній не виявилося жодного, який би знав українську мову, був причетний до нашої культури. Отоді Сергій Параджанов і порадив йому запросити навчатися мене. Я згодився. Однак в університеті не розрахувався, до інституту не перевівся. Після співбесіди походив з місяць на навчання й побачив, що там немає науки, що то ремісниче училище, яке готує ремісників. Поверхово і швидко. Університет я покинув, бо не відбував трудової практики в колгоспі, а то було страшніше за академну успішність — відраховували одразу ж. Подав заяву за власним бажанням та й розрахувався, а з 1966 року поновився в Донецькому університеті — на другому курсі...

Та не втримався Василь і тут. Бо „надія української літератури”, як назвав поета на V з'їзді письменників України Олесь Гончар (1966), став незручним для периферійного університету: Голобородько висловлювався проти русифікації, проти того, що на українському відділенні переважна частина лекцій читалася російською мовою. Та й вірші його були якісь не такі... У цей час не без відома КДБ була „зарізана” і його перша збірка віршів, яку подав В. Голобородько в одне з київських видавництв. Таким чином, за всіма ідеологічними критеріями того часу молодий поет став небезпечним для правовірного керівництва Донецького університету в багатьох відношеннях. А дещо пізніше трапилось таке: у 1970 році в Парижі цей самий відкинутий на батьківщині рукопис був виданий книжкою. Таке явище було нонсенсом у тогочасній радянській дійсності: раз друкують за кордоном — значить ворог. З того часу і почалася Василева внутрішня еміграція, яка затягнулася майже на двадцять років. Та ім'я поета випурхнуло за залізні радянські ґрати: у 1983 році в Югославії була видана антологія світової поезії, яка мала назву „Від РабіндранатаТагора до Василя Голобородька”. Збірник знайомив читачів Європи з предтечами поезії ХХ століття — По, Геббелем, Уїтменом, Фетом, Бодлером,Норвідом, Малларме, Верленом, Хопкінсом, Лотреамоном, Рембо, Лафаргом, а також з творами поетів ХХ століття „від Рабіндраната Тагора до Василя Голобородька”. Можна тільки уявити, яким стало життя нашого поета-земляка по цей бік залізної брами. Постійний нагляд „компетентних органів”, натяки односельців на те, що продався за долари. А поет не одержував ні копійки за свої твори, бо його твори видавались у безпорадних видавництвах. Важкі це були часи для В. Голобородька. Виключений з Донецького університету, повернувся у рідне село, працював на шахті, потім у радгоспі. В Україні перша збірка поета „Зелен день” видана у 1988 року тиражем всього тисячу примірників. Але цього було досить, щоб вона стала літературним явищем. Згодом, у 1990 році, київське видавництво „Молодь” подарувало читачам ще одну збірку поета — „Ікар на метеликових крилах”.

3. Теорія літератури

Верлібр (фр. verslibre), або вільний вірш, — вірш, у рядках якого може бути довільна кількість наголошених і ненаголошених складів. Частіше без рими, необов'язковою є однакова кількість наголосів у рядках; відсутні одноманітні повторювані стофи, але вірш має свій власний ритм.

4. Аналізування поезії В. Голобородька „Наша мова”

4.1. Виразне читання твору.

4.2. В. Голобородько про мову.

„За теорією Уорфа та Сепіра, кожен народ відображає дійсність через свою мову і культуру, тому дійсність у кожній мові різниться між собою, є унікальною в порівнянні з іншими мовами.

Мова як якесь дерево: то воно насінина, то дерево. Так і якісь комплекси уявлено згортаються у зернину і можуть тривалий час у такому вигляді перебувати в мові. Намагаюся у міру своїх сил і спроможностей відшукати таке явище, як от-от поглине смерть, і знову дати тому слову прорости у рясне, квітуче дерево”.

4.3. Тема: висловлення почуття любові, пошани до рідної мови, яка „проспівана у Пісні”, „записана у Літописі”.

4.4. Ідея: уславлення ролі мови, її значимості у житті нашого народу; гордості українців за свою мову.

4.5. Основна думка: мова — це існування нації; кожний українець повинен

пишатися своєю мовою — милозвучною, пісенною, образною.

4.6. Жанр: патріотичний і філософський вірш.

4.7. Художні особливості поезії.

V. Підсумок уроку

Скласти інформативне ґроно „Моя рідна мова”.

VI. Оголошення результатів навчальної діяльності

VII. Домашнє завдання

Підготувати ідейно-художній аналіз поезії В. Голобородька „Ми йдемо”.