Розробки уроків - Українська література 7 клас І семестр - 2012 рік

Г. ТЮТЮННИК. КОРОТКО ПРО ПИСЬМЕННИКА. „КЛИМКО”. ІДЕЙНИЙ ЗМІСТ ТВОРУ

Мета: поглибити знання про життєвий і творчий шлях Г. Тютюнника, визначити особливості його таланту; з'ясувати ідейний зміст твору „Климко”, а також ідейно-тематичне спрямування та історію написання повісті; розвивати виразне читання школярів, зв'язне мовлення, логічне мислення, творчу уяву; формувати вміння оцінювати високохудожній текст; кругозір, світогляд; виховувати почуття поваги, пошани до творчості Г. Тютюнника, доброту, людяність, чуйність, спостережливість, витриманість.

Обладнання: портрет Г. Тютюнника, бібліотечка його творів, довідковий історичний матеріал „Друга світова війна на території України”, дидактичний матеріал (тестові завдання, картки).

Тип уроку: засвоєння нових знань.

ПЕРЕБІГ УРОКУ

I. Організаційний момент

II. Актуалізація опорних знань у формі бесіди за питаннями

III. Оголошення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності

ІV. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу

1. Вступ. Опис портрета письменника

Розглянемо портрет Григора Тютюнника і фотографії, вміщені у двотомнику його творів: він з братом Григорієм — теж письменником, з ОлесемГончаром, сім'єю, друзями на рідній Полтавщині, де народився і де жили герої його книжок. Зовні письменник виглядав так: високий, красивий, з густим буйним чорним чубом і вольовими рисами обличчя чоловік, що рідко усміхався, був стриманим і зосередженим. Та під суворою зовнішністю ховалася добра, щира і вразлива душа. Літературний побратим і ровесник письменника Б. Олійник так описує портрет Григора: „...вищий середнього зросту, худорлявий. Половецька засмага. Трохи суворі брови, з під-яких зоріли карі, аж гарячі очі. Воронове крило чуприни норовливо спадало на чоло.”

2. Інформація про Г. Тютюнника

2.1. Життєвий і творчий шлях письменника.

ГРИГІР МИХАЙЛОВИЧ ТЮТЮННИК

(05.12.1931-06.03.1980)

Народився Григір Тютюнник 5 грудня 1931 року в селі Шалівка на Полтавщині. Батько, Михайло Васильович, „напівмужик, напівінтелігент”, як говорив про нього письменник, косив, теслював і нишком готувався до вчительського вузу. Мати полола, в'язала, поливала. Доля приготувала Григору багато випробувань, починаючи з раннього дитинства. Голод тридцять третього не обминув і Тютюнників-Хтудулів, як називали їх у селі: забрав старенького дідуся, а півторарічний хлопчина перестав ходити, говорити, навіть сміятися. Коли Григору було шість років, заарештували батька. Пам'ятав він, як одного холодного осіннього дня біг за возом, у якому везли безневинного тата. З тих пір Григір його так і не бачив. Батькові суджено було пройти усіма етапами „ворога народу”, а в п'ятдесят сьомому році прийшов папірець, у якому сповіщалося, що Михайла Тютюнника реабілітовано посмертно. Усе своє життя письменник з теплотою і ніжністю згадував його: „Я тільки трішки-трішки пам'ятаю тата: вони були великі, і рука в них теж була велика. Вони часто клали ту руку мені на голову, і під нею було тепло й затишно, як під шапкою. Може, тому й зараз, коли я бачу на голівці якогось хлопчика батьківську руку, мені теж хочеться стати маленьким”. З мамою стосунки у хлопчика були непрості. Тому після арешту батька його забрав до себе батьків брат Филимон Васильович, який проживав на Донеччині. Дядько та його дружина, Наталя Іванівна, прийняли Григора як рідну дитину. Вони працювали в школі: дядько — бухгалтер, а тітка — вчитель української мови. Під їх опікою почав майбутній письменник свою освіту. Провчившись два тижні в українському першому класі (тут було лише семеро учнів, через що клас розформували), Григір продовжує навчання у першому російському класі. Почалася Велика Вітчизняна війна. І знову голод. В автобіографії письменник згадував: „Я їв тоді картопляну зав'язь, жолуді, пробував конину”. Дядько з перших днів війни пішов на фронт. А в тітки, крім Григора, було своїх троє дітей, яким вона ледь давала раду. Тому хлопчик вирішив повернутися до свого села, на Полтавщину. „Йшов пішки (війна кругом), маючи за плечима одинадцять років, три класи освіти і порожню торбинку, в котрій з початку подорожі було дев'ять сухарів, перепічка і банка меду — земляки дали на дорогу. Потім харчі вийшли. Почав старцювати. Перший раз просити було неймовірно важко, соромно, одбирало язик і в грудях терпло, тоді трохи привик. Ішов рівно два тижні...” Та лихо і тут переслідувало хлопчика. Хату, в якій жили Тютюнники, зруйнувала бомба, і вони опинилися в чужих людей. Потім було навчання в ремісничому училищі, куди пішов Григір лише тому, що там давали сяку-таку одежину і сімсот грамів глевкого хліба на день. Цей хліб допоміг вижити їм з мамою в сорок сьомому році. Після училища треба було відпрацювати три роки на заводі, але хворий на туберкульоз легенів хлопець повернувся до рідного села. За те, що порушив „закон про три роки”, був засуджений на чотири місяці. Коли Григір виходив з колонії, табірний бібліотекар жалкував. „Тебе випускають? Ох, жаль, хороший читач був.” Тепер при кожній нагоді йому згадували, що не лише батько в нього ворог народу, а й він сам „тюряжник”. Це тягарем лягло на його зболену душу. Починав писати Григір Михайлович російською мовою, оскільки понад двадцять років перебував у російськомовному середовищі (проживання в Донбасі, військова служба на флоті, російське відділення Харківського університету). Українською мовою почав писати після смерті свого брата по батькові Григорія Тютюнника — відомого письменника, у якого Григір пройшов першу школу літературного навчання. А коли прочитав словник Грінченка, з українською мовою більше не розлучався. Майже більша половина написаного Григором Тютюнником — про дітей і для дітей, яких він любив по-особливому. Батьківської любові, якої сам був позбавлений у дитинстві, вистачало і його синам — Михайликові й Василькові, і всім, для кого писав. Тематика творів Григора Тютюнника охоплює життя в усіх його найрізноманітніших виявах і настроях, таким, яким воно і є насправді. Ми не знайдемо в оповіданнях та повістях митця романтичних героїв, незвичайних подій та історій, уславлених імен, закликів і пафосних дифірамбів. Письменник змальовує звичайні, буденні, життєві ситуації, у яких саме й видно людину, її характер, ставлення до інших і до самого життя. Його герой — один з мільйонів звичайних трудівників, найчастіше селянин. Чим він живе щоденно і якими очима дивиться на світ — добре знав Григір Тютюнник. Його проблеми — це проблеми народу і всього суспільства.

Закінчив життя письменник самогубством.

2.2. Епоха і письменник.

Григір Тютюнник — митець правдивий, безкомпромісний і сміливий. Зберегти ці позиції художнику слова було нелегко, але Тютюнник зумів залишитися самим собою. Після опублікування чи не кожного нового твору в його бік щедро сипалося каміння „праведної” критики. Дещо з його доробку не друкували зовсім. Однак кожне нове оповідання чи повість продовжує кричати все тією ж гіркою правдою життя, що й попередні. Тепер ми визначаємо: він мав мужність казати в ті задушливі часи те, що нам дозволено тільки нині.

2.3. Творча спадщина Григора Михайловича.

Усе написане цим прекрасним майстром слова, вмістилося в двох томах. Здається, небагато. Однак цінність літературної спадщини митця визначається не обсягом, а змістом і потрібністю його книжок людям. А книжки Тютюнника необхідні нам своєю правдою, чесністю, гуманізмом. Жаль лише, що письменник прожив мало — всього 49 років. А скільки він міг би ще створити, особливо в наш бурхливий час!

3. Теорія літератури. Поняття про мову персонажів, художню деталь

3.1. Мова персонажів (монологи, діалоги) — виразна або ні, індивідуальні особливості мови; розкриває характер і допомагає зрозуміти ставлення автора (увагу слід звернути не тільки на те, що персонажі говорять, а й на те, як вони це роблять).

3.2. Художня деталь (від фр. detasl) — така виразна подробиця або штрих, яка особливо збуджує думку, часто викликає в уяві цілу картину, робить зображення дуже відчутним і яскравим. Художня деталь може відображати подробиці обставин, зовнішності, пейзажу, портрета і взагалі бути домінантою цілого твору.

4. Стисла інформація (історична довідка) про події Другої світової війни на території України

Військові події на території України тривали з першого дня (22 червня 1941 р.) Великої Вітчизняної війни і до 28 жовтня 1944 р., коли була остаточно звільнена територія, тобто 1225 днів. Хоча територія України 22 липня 1942 р. була повністю окупована ворогом, українці продовжували боротьбу у лавах Червоної армії, у партизанських загонах, працювали на військових заводах тощо. Україна сповна відчула, що є нацистський „новий порядок”. Мільйони мешканців України стали його жертвами: хто загинув, хто був вивезений на примусові роботи, хто, залишившись на батьківщині, переніс усі страхіття окупації. Жертвами окупаційного режиму стало близько 4 мільйонів мирних громадян України. Звільнення території України розпочалось 18 грудня 1942 року. На території України було зосереджено понад 60 % сил гітлерівської Германії. Боротьба за звільнення України мала загальнонародний характер. Серед захисників батьківщини було більше 7 мільйонів українців. Кожний другий з них загинув у боях, кожний другий з тих, хто залишився живим, став інвалідом. Серед видатних командуючих арміями, фронтами було немало українців, а саме: С. Тимошенко, Р. Малиновський, Н. Ватутін, Т. Рибак, К. Москаленко та інші.

5. Г. Тютюнник „Климко”

5.1. Вступне слово вчителя.

Три повісті — „Облога”, „Климко”, „Вогник далеко в степу” — побудовані на автобіографічному матеріалі. Вони продовжують одна одну, відтворюючи певні часові періоди в житті українського народу — початок війни, роки фашистської окупації, повоєнні часи — і водночас розкривають етапи формування цілого покоління, дитинство якого припало на війну, а змужніння — на нелегку відбудову. Отож, це не тільки автобіографічна трилогія (так з повним правом її можна назвати), а високохудожня історико-психологічна хроніка певного періоду нашого життя.

5.2. Історія написання.

Повість „Климко” переносить нас у тяжкі часи фашистської окупації України. Війна застала Г. Тютюнника на Донбасі, а голод змусив його повернутися на Полтавщину, до матері.

Автобіографічність не означає абсолютне відтворення хроніки життя письменника. Герой повісті „Климко” йде не на Полтавщину, а по сіль, щоб потім продати її та врятувати від голоду улюблену вчительку і себе з другом. Однак в основі твору — враження від того пам'ятного походу дитини тяжкими дорогами війни. У 70-х рр.. побачила світ повість „Климко”. За книгу „Климко” у лютому 1980 р. Г. Тютюннику присуджено премію імені Лесі Українки.

5.3. Тема: зображення тяжких поневірянь Климка у часи фашистської окупації рідного краю.

5.4. Ідея: прокляття війни, уславлення доброти, милосердя, чуйності, щирості.

5.5. Основна думка: маленькі громадяни нашої країни — діти війни — виявляли таке милосердя, яке й дорослим інколи було не до снаги.

5.6. Жанр: повість автобіографічної трилогії.

5.7. Особливості твору.

У повісті влучно переплітається дійсне життя Климка з минулим. Це дозволяє читачеві більше дізнатися про життя хлопця, про його радості і страждання, зрозуміти його характер, поведінку, вчинки.

5.8. Проблематика.

5.9. Основні епізоди твору.

• Зустріч на базарі Климка та Зульфата зі своєю улюбленою вчителькою Наталею Михайлівною. Саме тоді в обох хлопчиків з'явилося благородне бажання допомогти їй, адже вона опинилася з малою дитиною в безвихідному становищі. З цього часу хлопці візьмуть на свої слабенькі плечі всі турботи про вчительку та її доньку.

• Німці та місцеві поліцаї влаштували на людей облогу, а Климко з шевцем врятували дівчину від Німеччини, хоч самі могли поплатитися за це життям. Г. Тютюнник показав, як навіть в екстремальних ситуаціях справжні люди залишаються людьми, виявляючи співчуття й милосердя до інших.

• Розповідь про перебування Климка в тітки Марини, яка пожаліла хлопчика, лікувала його, виходжувала після гарячки і хотіла залишити в себе — всиновити. Але Климко, хоч йому і подобалося в доброї жінки, не погодився, бо він відповідав уже не тільки за себе, а й за життя Наталі Михайлівни та маленької Олі. Це і є ті доброта і самовідданість людської душі, про які писав Григір Тютюнник.

• Повернення Климка з торбинкою солі на станцію, допомога полоненому і смерть хлопчика — безкорисливої, милосердної й відчайдушної душі, яка жила для добра.

6. Опрацювання змісту І розділу твору Г. Тютюнника „Климко”

6.1. Переказ найбільш вражаючих епізодів з розділу повісті з аргументацією свого вибору.

6.2. Тема: зображення життя Климка у дядьки Кирила.

6.3. Ідея: возвеличення любові хлопця до праці, шанобливе ставлення до дорослих, засудження війни.

6.4. Основна думка: війна калічить долі багатьох людей, змушує їх страждати, приносить смерть.

6.5. Композиція.

Експозиція: Кирило подорожує до Слов'янська, щоб набрати солі, яку потім обміняти на будь-який харч.

Зав'язка: життя хлопця-сироти у дядька Кирила.

Кульмінація: смерть дядька Кирила, його поховання.

Розв'язка: самотність Климка.

6.6. Сюжет.

Прокинувшись вранці, Климко вирушає у подорож до міста Слов'янська, щоб придбати сіль, яку потім можна було виміняти на будь-який харч („мисочку чи дві кукурудзи, відерце картоплі чи й хліба справжнього”) Хлопець згадав, як він, сирота, жив у дядька Кирила, машиніста великого паровоза ФД. Климко завжди зустрічав дядька, готував їжу, звітувався про навчання. Одного разу дядька привезли на дрезині-рейковозі мертвим. Відбулося його поховання. Климко залишається самотнім.

6.7. Бесіда за питаннями.

• Що змусило Климка вирушити у подорож до Слов'янська?

• Опишіть зовнішність подорожуючого? Про що вона свідчить?

• В яких умовах жив хлопець-сирота у дядька Кирила?

• Ким працював дядько Кирило?

• Що було найбільшою радістю для Климка?

• Які речі можна було знайти у скриньці дядька?

• Якого гостинця привозив дядько Климку?

• Що трапилося з дядьком Кирилом, його помічником і кочегаром?

V. Підсумок уроку

Мікрофон. „Які відчуття охоплюють людину коли вона залишається самотньою, сиротою?”

VI. Оголошення результатів навчальної діяльності школярів на уроці

VII. Домашнє завдання

Опрацювати зміст ІІ розділу повісті Г. Тютюнника „Климко”, дослідити, як у творі зображено воєнне дитинство (усне повідомлення).