Книга для вчителя. Конспекти уроків з української літератури для 7 класу - Хомич Я. Ю 2012

Василь Симоненко - «лицар на білому коні» в українській літературі. «Лебеді материнства». Громадянські, патріотичні мотиви, романтичний пафос його лірики

МЕТА. Познайомити учнів з творчістю письменника, з’ясувати символічний зміст образу лебедів, романтичний пафос твору; розвивати вміння виразно і вдумливо читати поезії, аналізувати їх, визначати жанрові ознаки; виховувати почуття патріотизму.

ОБЛАДНАННЯ. Запис пісні «Виростеш ти, сину».

ХІД УРОКУ

І. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ, МЕТИ, ЗАВДАНЬ УРОКУ.

ІІ. СПРИЙНЯТТЯ І ЗАСВОЄННЯ УЧНЯМИ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ.

1. Біографічні відомості.

Василь Симоненко (1935-1963)

Народився Василь Андрiйович на другий день Рiздвяних свят (8 сiчня) 1935 року в глухому поселеннi Бiївцi Лубенського району на Полтавщинi в сім’ї колгоспникiв. Дитинство його, за словами Олеся Гончара, чуло ридання матерів, що божеволiли вiд горя над фронтовими похоронками, воно брело за ними скородити повoєнні поля, тяжко добувати хлiб насущний. Скупе на ласку було, мiнами й снарядами бавилося його дитинство, коли вiд запiзнiлих вибухiв десь бiля степового вогнища ставали iнвалiдами дiти - цi найбезвиннiшi жертви вiйни.

Пicля закiнчення 1952 року середньої школи Василь вступив на факультет журналicтики Київського унiверситету. Одержавши через п'ять pоків диплом «лiтописця сучасностi», працював у редакцiях газет «Молодь Черкащини», «Черкаська правда», «Робiтнича газета». Проте змicтом i сенсом його життя була поезiя i тiльки поезiя.

Вже першi його поезiї, що бурхонули на шпальти перiодики, засвiдчили: в українськiй лiтературi з'явився самобутнiй i зрiлий Майстер.

Як справедливо зазначала народжена хрущовською «вiдлигою» критика, Симоненко вразив читача не запаморочливими формалiстичними новацiями, не вишуканим мереживом слiв, а осяянням краси власної душi, справжнiстю почyттiв, iнтелектуальною високiстю i молодечим завзяттям. Уже перша його збiрка поезiї «Тиша i грім» (1962) стала яскравим явищем не лише в тодiшнiй лiтературi, а й у суспiльному життi України.

Такий творчий старт легко міг запаморочити молодого поета, збити його на соцреалicтичнi манiвцi. Як це, до речi, сталося з багатьма його ровесниками-вiршописцями. Малообдарованi вiд природи. але жадiбнi до грошей i слави, вони наввипередки пробивалися у «вipнi пiдручнi партiї», аби нахапати лiтературних премiй, одержати депутатськi мандати, всicтися в редакторськi крicла, стати бодай тимчасовими власниками державних автомашин i дач, безкоштовних закордонних вояжiв.

Симоненка нiтрохи не манила вся ця мiшура. Не з службового обов'язку, а за велiнням серця Василевi болiли рани рiдного народу, його злиденнicть, безправ'я, загроза нацiонального виродження. Саме оприлюдненню цих пекучих проблем він i посвятив своє талановите перо, що, звичайно ж, не могло подобатися партноменклатурi. А ще бiльше не подо6алася їй поетова непiдкупнiсть, його загoстрена соцiальна чутливicть, причетнiсть до суспiльно-полiтичного руху, породженого розвiнчанням злочинiв сталiнiзму племенем шicтдесятникiв.

Як вiдомо, напровеснi 1960 року в Києвi з волi пробудженого хрущовською «вiдлигою» юнацтва був заснований Клуб творчої молодi.

Скоро в Клубi творчої молодi для Василя знайшлася робота до душi. Тодi, коли він прилучився до комісії, котра мала перевiрити чутки про мacoвi розстрiли в енкаведистських катiвнях i вiдшукати місце потаємних поховань жертв сталiнського терору.

Саме за участю Симоненка на основі незаперечних речових доказiв для людства були вiдкритi таємні братськi могили жертв сталiнiзму на Лук'янiвському i Василькiвському кладовищах, у хащах Бикiвнянського лicу.

Смерть двадцятивосьмирiчного лицаря української поезiї уже три десятилiття оповита ядучим туманом загадок, легенд, мiщанських плiток. Hi, в правильностi висновкiв патологоанатомiв нixтo не сумнiвається, а от що передувало тим висновкам… Не тiльки в пору князювання «товариша» Щербицького в Укpaїні, а навіть у роки горбачовської «перебудови» на цю тему було накладено якнайсуворiше табу. А суть ретельно охоронюваного секрету полягає в тому, що Василя Симоненка по-звiрячому «обробили», а точнiше - прибили охоронцi громадського порядку в мiлiцейських мундирах.

Сталося це влiтку 1962 року. На залiзничному вокзалi в Черкасах мiж буфетницею тамтешнього ресторану i Симоненком випадково спалахнула щонайбанальнiша суперечка: за кiльканадцять хвилин до обiдньої перерви самоправна господиня прилавка вiдмовилася продати Василевi коробку цигарок. Той, звичайно, обурився. На шум-гам нагодилося двоє чергових мiлiцiонерiв i, ясна рiч, зажадали в Симоненка документи. Не передбачаючи нiчого лихого, Василь пред'явив редакцiйне посвiдчення.

Якби на мicцi Симоненка опинився будь-хто iз черкащан, конфлiкт на цьому, напевно б, i вичерпався. Але охоронцi порядку, побачивши перед собою відомого поета, раптом нiби показилися. Замicть того, щоб допомогти йому залагодити перепалку з буфетницею i побажати щасливої пyтi-дороги, як це належало б нормальним людям, вони безцеремонно скрутили Василевi руки й на очах здивованого натовпу потягли силомiць до вокзальної кiмнати мiлiцiї. І була ця наруга вчинена над автором популярної в Україні книжки «Тиша i грім» зовсiм не випадково.

У цивiлiзованих суспiльствах завжди вважалося неписаним законом: тiльки поетам Бог дарував право бути речниками piднoгo народу. У протруєнiй класовою ненавистю бiльшовицькiй iмперiї, де вci загальнолюдськi поняття поставленi з ніг на голову, право говорити вiд iмені трудящих нахабно узурпували партiйнi вождi. Аби позбутися будь-якої конкуренцiї в боротьбi за вплив на маси, вони мобiлiзували вci ресурси пропагандистського, адмiнiстративного та карального апаратiв для дискредитацiї, обпльовування, а то й фiзичного винищення справжнix народних речникiв.

Уже нiколи й нікому точно не встановити, яка «душевна» розмова вiдбулася в міліціонерів iз Симоненком, але факт залишаеться фактом: тієї лиховicної ночi Василь невiдомо чому опинився в камері затриманих лiнiйного вiддiлення мiлiцiї аж у мicтечку Смiла, що за 30 кiлометрiв вiд обласного центру.

Так, його не вбили в каталажцi мордовороти в синiх мундирах, зате садистськими побоями прирекли на повiльне й мученицьке вмирання. Вiдтодi Василь уже не жив нормальним життям, а нудив cвітом. Бо нi на хвилину його не полишали нестерпнi болi в попереку, притамувати якi медицина виявилася безсилою.

Передчасна смерть позбавила Василя невiдворотної неминучостi пройти через голгофу мордовських тюрем i потаємних психушок, як це випало багатьом його ровесникам-шicтдесятникам. А втому, що репресiї чатували на Василя, немає анi найменшого сумніву. Бо ще за життя поета сусловська цензура поставила нездоланнi рогатки кожному його творові на шляху до читача. Мертвий був страшний i ненависний денацiонaлiзованiй брежневськiй партокpaтiї.

З неймовiрними труднощами Василевим друзям доводилося «пробивати» у світ кожну його книжку. І все ж завдяки колективним зусиллям читач дiстав змогу одержати Симоненковi «Земне тяжiння» (1964), збiрку новел «Вино з троянд» (1965), «Поезiї» (1966), «Избранная лирика» (1968), «Лебедi материнства» (1981), том вибраних поезiй (1985) та двi книжечки для дiтей.

Вiдiйшов Василь Симоненко за межу життя 14 грудня 1963 року.

(Олекса Мусієнко. Василь Симоненко. //Українське слово: Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст. (у трьох книках). Кн. 3. - К. : Рось, 1994. — С. 280-286)

«Мені завжди цікаво було спостерігати, як він розмовляє із молодими поетами — уважно, серйозно і навіть прискіпливо. Найпильнішу увагу він звертав на мову літературного твору, гостро критикував «русизми» і тут же правив стилістичні огріхи. А ще він постійно цікавився, що читає творча молодь, у кого вчиться, як ставиться до важливих подій у нашому житті. А на каверзне питання: «Як стати справжнім поетом?» - відповідав дуже серйозно і точно. Я пам'ятаю п'ять Симоненкових заповідей:

1. Знати мову, якою пишеш. (Говорити українською мовою, а не «на українській мові»).

2. Стати освіченою людиною.

3. Не бути байдужим до людей.

4. Працювати до сьомого поту.

5. Мати те, що від Бога, — талант.

Тепер усім відомо, що Василь Симоненко свято виконував усі свої творчі заповіді»

(Микола Сніжко).

2. Бесіда.

- Що вас вразило в долі В. Симоненка?

- Які заповіді поета ви б взяли для себе?

3. Виразне читання поезії В. Симоненка «Лебеді материнства».

4. Бесіда.

- До якого жанру усної народної творчості подібна поезія?

- Чому обирається жанр колискової для донесення головної думки?

- На які частини можна поділити твір?

- Знайдіть опис кімнати. Якою вона вам уявляється?

- Поясніть рядки: «Танцювали лебеді в хаті на стіні». Про яких лебедів йдеться?

- Сургуч — забарвлена в червоний колір тверда смола, віск, що легко плавиться й застигає, уживається для опечатування пакетів.

Сургучевий — кольору червоного сургучу.

Чому для означення зірок автор добирає епітет «сургучеві»?

У якому значенні вживаєтьсся слово «мріють»?

- Знайдіть у вірші слова матері. Про що вони? Перекажіть, чому навчає мати сина.

- Знайдіть найголовніші уроки матері. За допомогою яких художніх засобів автор підкреслює важливість цих рядків?

- Випишіть образи України, які постають у вірші?

- Поясніть рядки:

І якщо впадеш ти на чужому полі,

Прийдуть з України верби і тополі,

Стануть над тобою, листям затріпочуть,

Тугою прощання душу залоскочуть.

- Яку долю пророкує мати синові? Яким вона хоче бачити його?

- Випишіть епітети з тексту. Які з них авторські, а які запозичені з фольклору?

5. Прослуховування запису пісні «Виростеш ти, сину».

6. Бесіда.

- Чим відрізняється пісня від першоджерела?

- Чому саме ці слова дібрали автори для пісні?

- Чи відповідає вона настрою та інтонації тексту?

ІІІ. ПІДСУМКИ УРОКУ.

1. Бесіда.

- Яка головна думка поезії «Лебеді материнства»?

- Чи можна Василя Симоненка назвати романтиком? Які ознаки романтизму є у вірші?

- Чому навчають вас матері?

- Що називається патріотизмом? У чому він вичвляється? Чи можете ви себе назвати патріотами?

2. Міні-твір

«Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину» (В. Симоненко).

IV. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ.

Вивчити поезію В. Симоненка «Лебеді материнства» напам’ять.