Книга для вчителя. Конспекти уроків з української літератури для 7 класу - Хомич Я. Ю 2012

Василь Голобородько. «Наша мова». Самобутня постать поета в українській літературі. Патріотизм поезій

Всі публікації щодо:
Голобородько Василь

МЕТА. Дати учням основні відомості про поета та його поезію; навчити аналізувати білий вірш, розуміти його специфічну форму; розвивати вміння виразного читання, навички аналізу верлібру; виховувати любов до рідної мови.

ХІД УРОКУ

І. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ, МЕТИ, ЗАВДАНЬ УРОКУ.

Епіграфи до уроку:

«…з кожного вірша на тебе спокійно дивиться поет. Стоїть і дивиться. А з-за його плеча, зіпершись підборіддям на його плече, виглядає його світ. І все. Більш нічого. Світ, поет і його слово…» (М. Вінграновський).

«Що не вірш у Василя Голобородька — це не розбалакування «на тему», не пускання поетичного соку з того чи іншого довільного приводу, а — духовне дійство. Дійство чи то кольорів, чи то настрою, чи то сюжету. Кожен його вірш — це драма, яка протікає, відбувається на наших очах»(М. Вінграновський).

ІІ. СПРИЙНЯТТЯ І ЗАСВОЄННЯ УЧНЯМИ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ.

1. Коротко про письменника.

Посівальником через усе життя

Василь Голобородько

Народився я у квітні 1945 року в селi на шахтарському Донбасi, де села були вперемiшку з робiтничими селищами, але й села не повнicтю були населенi тими, хто працював лише у сiльському господарствi: тi, що працювали на шахтах (а їx навколо села було вiдкрито пicля вiйни чимало), i тi, що працювали в колгоспi, жителi нашого села розподiлялися, мабуть, на двi piвнi частини, до того ж часто було так, що з однiєї ciм’ї хтось був шахтарем, а хтось колгоспником. Тому, мабуть, що люди хоч i працювали у дуже рiзних галузях, але не вiдходили iз села, не переривалося дотримування ними звичаїв, традицiй.

Моє дитинство припало на пicлявоєннi роки, але запам'яталися не тi, найтяжчi, щонайближчi до закiнчення вiйни, а тi, коли люди вже стали жити заможнiше i з їхніх очей зник отой характерний полиск голоду, що так нiвечить образ гарного обличчя.

Зовсiм малим, у вiцi посiвальника, будила мене мати зимовим ранком i посилала посiвати до сусiдiв, це недалечко, через дорогу лише перейти. Заходив я до хати вicником свята, мені радiли, пiдводили до покутi, я сипав із жменi пшеничне зерно i промовляв поздоровлення з Новим роком, як мене навчили мати. З радicним відчуттям виходив я з хати, обдарований кількома монетами грошей та жменькою цукерок із бубликом, бо я порадував сусідів: і тітку, і дядька, i дiтей їхніх.

Вже як ходив до школи (школа у нашому селi на той час, коли я навчався, була семирiчною i україномовною), то з однолiтками ходив колядувати. Але вже так, нiби переступаючи межу забороненого. Бо вже в школi обов'язково нагадають перед усіма учнями тих, хто ходив колядувати. Порiвняють колядування iз старцюванням і наступного разу уже не так хочеться ходити колядувати. Здається, недовго й протримався той давнiй звичай пicля нашого колядування. Вмер той звичай.

Як за мoєї пам'ятi вмерла i пicня: вечiрня дівоча пicня. Якось так непомітно зникла, нiби відлетіла навiки у вирiй. В той час стали з'являтися патефони i кіно стали крутити в клубi регулярно. Авторитет фабричної платiвки та слава спiвців зiграли свою роль тих, хто принизив ciльських спiвцiв У їхніх очах: і голос не такий гарний, і артистка красивіша, де вже з ними тягатися!

Коли усе це є - i звичаї, і традицiї, і пicні, то сприймаєш їx як щось цілком природнє, як бути чорнявим чи бiлявим, а коли це зникає, чи вiд власного недбальства, чи з примусу, то починаєш докопуватися до причин зникнення того, що paніше тобі здавалося незникненним, хочеш зв'язати ту перервану нитку, якa тягнеться із глибини вікiв, хочеш, щоб і далі ткався той рушник із неповторними узорами, й далі…

Від п'ятнадцяти pоків почав я робити фольклорнi записи. Тепер уже й не знаю напевне, що до того спонукало. Можливо, усвiдомлення (чи власне, чи підказане) того, що вiршi мають бути образними (на той час я уже пробував вiршувати). У тих віршах, які я в той час знав головне iз шкільної програми, образностi я не знаходив. Взагалі школа якимось чином бiльше закриває, анiж відкриває красу поетичного слова. На той час я зачитувався поезiями С. Єсеніна. Там було те, чогo я прагнув. Але то було в росiйськiй мові, неповторні росiйськi вiрші, мені ж хотiлося, щоб мої вiрші були так само неповторно українськi. Тому захопився фольклором: і до джерел звернувся, i сам почав робити записи. Одночасно з пошуками образностi почалися пошуки специфiчного, а воно, як мені в той час здавалося, має знаходитися тiльки у фольклорi. З тогo часу зробив чимало записів з фольклору та етнографії, а пошуки національної специфічності розтяглися на роки і продовжуються аж до сьогодні.

Розпочавши навчання в Київському унiверситeтi (1964 року), я з сумом довiдався, що український фольклор у ньому студенти вивчають лише два семестри. А мене в першу чергy цiкавив фольклор. Чи ж можна за piк охопити ґpунтовними знаннями незлiченнi скарби українського фольклору, навчитись методицi дослiдження фольклору! Навчатися в Київському унiверситетi менi припало лише один piк, потiм я продовжував здобувати вищу оcвiту в Донецькому унiверситетi, звідки був 1966 року вiдрахований.

За останні роки зробив певнi вiдкриття для себе, хоч i не для студiювання фольклору та етногpафiї я був змушений проживати роки у piдному селi. Роки вiд часу мого вiдрахування з Донецького унiверситету, через заяву про звуження предметів, які в цьому унiверситетi викладалися укрaїнcъкою мовою. Не маючи фаху, довелося працювати на рiзних роботах, а це в основному тяжкі, непрестижнi, малооплачуванi роботи. Але завжди сповнювалося серце радiстю, коли вдавалося почути якесь образне слово, чи якийсь фрагмент звичаю чи повiр'я.

(Василь Голобородько. Посівальником через усе життя. //Українське слово: Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст. (у трьох книжках). Кн. 3. - К. : Рось, 1994. — С. 523 -527)

Теорія літератури.

«У Голобородька верлiбр лише « зверxy». Насправдi ж - це органічна йому, й о г о природна поетична стиxiя, висловлена в такий спосiб. З кожним i в кожному вiршi Василя Голобородька iдe чи лежить, пливе чи летить та дорогоцiнна образна потужність, i щем, i мipa, i вишуканiсть, i дисциплiна слова - словом, все те, що ми звемо поезiею iстинною, cyть i дорога якої - сам автор, поет i йогo час. А справжнiй поет - він завжди iдe вiд свого народу. Йогo духовна адреса - його народ» ( М. Вінграновський).

Верлібр, або білий вірш — один із видів віршів, ритмічна єдність якого ґрунтується на відносній синтаксичній завершеності рядків і на їх інтонаційній подібності. Це поезія з неримованими рядками.

Виразне читання вірша «Наша мова» учнями.

Бесіда.

1. «Мова як якесь дерево: то воно насiнина, то дерево. Так i якicь комплекси уявлень згортаютъся у зернину i можуть тривалий час у такому виглядi перебувати в мові. Намагаюся у міру cвоїх сил i спроможностей вiдшукати таке явище, яке от-от поглине смерть, i знову дати тому слову прорости у рясне, квiтуче дерево» (В. Голобородько).

Визначте тему вірша «Наша мова».

2. Чому вірш поділено на дві частини?

3. Що для українців означає пісня?

4. Чому у тексті слово «пісня» написане з великої літери?

5. Як наш народ зберіг свою мову?

6. Чому слова української мови «пісенні»? Пригадайте і запишіть 5 українських «пісенних» слів.

7. Як ви вважаєте, кого автор називає побратимами? Про що говорять побратими у товаристві?

8. Що таке літопис? Чому це слово у вірші написане з великої літери?

9. Запишіть 5 українських слів, в яких відобразилася історія країни.

10. Чи є у нашої мови вороги? Поясніть останні рядки поезії.

11. Анафора (від гр. anaphora — виділяю, виношу нагору ) — єдинопочаток; повторення слова або групи слів на початку декількох фраз чи строф.

2. Знайдіть анафору у поезії. Яка її роль?

3. Який загальний настрій поезії? Яка її головна думка?

4. Доберіть власні епітети до слова «мова».

Спробуйте придумати третю строфу вірша, дотримуючись авторської манери.

ІІІ. ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ.

Порівняйте, які спільні думки звучать у творах В. Голобородька, К. Мотрич, В. Крищенка? Посилаючись на дані твори, розкажіть, чим відрізняється білий вірш від прози і римованої поезії.

Катерина Мотрич

Молитва до мови

Мово! Пресвятая Богородице мого народу! З чорнозему, з любистку, м’яти, рясту, євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі і місяця народжена.

Мово! Мудра Берегине, що не давала погаснути земному вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному олімпі волелюбності, слави і гордого духу.

Мово наша! Пресвятая незаймана Діво! Яничарами в степах піймана, на курному шляху зґвалтована, в дикий кривавий ясир ординцем погнана, на продажній толоці розтоптана, в рабство за безцінь на торжищі продана.

Мово наша! Передчасно постаріла, посивіла, змарніла, на хресті мук розп’ята, на палю посаджена, за ребро на гак повішена дітьми-покручами. Стражденнице, великомученице Матір Божа наша, в Сибір й на Колиму погнана, в Соловецьких ямах згноєна, за моря й океани розвіяна, голодомором викошена, лютим чоботом розтоптана, стонадцять раз розстріляна, чорнобильською смертю засіяна.

Мово наша! Убога прочанко з простягнутою рукою! Осквернена й знеславлена своїми дітьми… Прости їх, Рідна! Прости гріхи їх вільні і невільні, прости той чорнобильський плід і те дике зілля, що густо вродило на нашому трагічному лану. І прости цю велестражденну землю… прости їх, змалілих, здрібнілих, перероджених, звироднілих нащадків козацького роду, які повірили лукавим корчмарям, і ненажерливим косарям, що ти не древня, не прекрасна, не вічна єси.

Стаю перед тобою на коліна і за всіх благаю: прости нас грішних й не ховайся за чорнобильську межу, а повернися до нашої хати, вернися до нашого краю.

В. Крищенко

Як свіча, для мене сяє

Україна, Україна,

пісня мого серця.

Що писалося сльозою,

сміхом не зітреться.

Як свіча, для мене сяє

первозданно й ново

Української молитви

кожне віще слово.

IV. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ.

Вивчити вірш «Наша мова».







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.