Уроки з української літератури 8 клас

„Слово про похід Ігорів“. Поетичність образу Ярославни. Образ Руської землі

Тема. „Слово про похід Ігорів“. Поетичність образу Ярославни. Образ Руської землі.

Мета: розкрити поетичність образу Ярославни, образ Руської землі; розвивати усвідомлення того, що любов до рідної землі, вірність у коханні — вічні загальнолюдські цінності.

Обладнання: текст поеми, її переклади та переспіви, ілюстрації до „Слова...“, карта Київської Русі XII ст.

Хід уроку

І Організація навчальної діяльності.

1. Перевірка домашнього завдання.

2. Пояснення вчителя з елементами бесіди.

— Єдиний жіночий образ „Слова...“ — це образ княгині Ярославни, дружини Ігоря Святославича. Поряд із мужніми, у залізних шатах воїнами на тлі грізних битв ця ніжна жінка виділяється дуже виразно, а глибокий ліризм та моральна краса Ярославни роблять цей образ справді неповторним.

— Якою ви уявляєте княгиню Ярославну? „Намалюйте“ її словесний портрет.

— За яких обставин ми знайомимося з дружиною Ігоря?

— Як ви гадаєте, що могла почувати, про що думати молода княгиня, одержавши звістку про поразку і полон свого чоловіка?

— Перечитайте плач Ярославни. Які прагнення висловлює княгиня у вступній частині?

— Яким силам і предметам природи вона дорікає й за що? У кого просить допомоги? Запитуйте відповідні місця у творі.

— Чому, на вашу думку, Ярославна-християнка просить допомоги у природних стихій, як це було прийнято у Київській Русі в язичницькі часи? Про що це свідчить?

— Прокоментуйте слова М. Драгоманова: „Славний плач Ярославни — се не що інше, як пісня української дівчини...“

— Як характеризує молоду княгиню те, що вона вболіває не лише за свого ладо, а й за долю руських воїнів?

— Поміркуйте, які найкращі риси жінки, дружини, коханої втілено в цьому образі. У чому краса і привабливість Ярославни?

(Матеріал для вчителя. „Дізнавшись про поразку русичів, поранення і полон чоловіка, Ярославна ладна на край світу полинути до милого її серцю мужа-друга, щоб обтерти криваві рани на його дужому тілі. На світанку, коли не спить тільки сторожа, вона виходить на путивльський вал і, плачучи, в тузі великій докоряє вітрові-вітровієві за те, що той мчить стріли на воїнів-русичів, звертається до Дніпра-Славутича, прохаючи його крізь сльози: „Прилелій, господине, мого ладу мені, щоб я не слала йому сліз на море рано“. Ридаючи в розпачі-самотині, Ярославна шле свій скорботний плач-заклинання до третьої стихії — до Сонця пресвітлого, щоб те в полі безводному гарячими променями не мучило спрагою воїнів її лада.

Зауважмо: у невтішному горі Ярославна благає сили природи послабити муки не лише свого мужа, вона клопочеться й про інших воїнів-русичів. Як це благородно! Отже, Ярославна не лише вірна дружина, а й свідома громадянка своєї держави, полум'яна патріотка, що виступає від імені „жон руських“. Гуманна княгиня — заступниця всіх воїнів Київської Русі. 1 саме патріотизм, людяність та сила почуттів, краса вірності в коханні звеличують її в наших очах.

І могутні стихії, що панують у неозорих просторах і пробивають кам'яні громаддя, підкоряються скорботному слову княгині-заступниці: „Грає море опівночі, ідуть смерчі млою... Позгасали вечірні зорі...“ — і шлях для Ігоря відкрито. Так сталося диво, сотворене духовною силою жінки, що в невтішній журбі застигла, дожидаючи чоловіка-князя. Образ Ярославни — величальна пісня про моральну красу жінки. Ярославна — історична особа, справжнє її ім'я Єфросинія, вона дочка галицького князя Ярослава Осмомисла (р. н. невідомий — померла 1187).

Образ Ярославни започаткував чимало мотивів у слов'янських літературах, зокрема мотиви материнства, жіночності, кохання. Зачарований Ярославною, великий Шевченко переспівав її „плач“ сучасною українською мовою, і цей натхненний переспів став шедевром.

Цикл поезій під назвою „Плач Ярославни“ написав Павло Тичина. Кілька віршів присвятив Ярославні Андрій Малишко. У поезії „Мати“, написаній у дні Великої Вітчизняної війни, він згадує свою неньку, що очікує його з походу:

І стоїш ти одна, посивіла, стара Ярославно, На дніпровськім лужку, на трипільському древнім валу.

Образ Ярославни надихає і сучасних письменників на чудові рядки, адже ця руська княгиня стала символом вірності й кохання, ніжності й мужності водночас“ (За Б. Степанишиним).

„Від Каяли до Путивля було чотириста кілометрів ковильного степу. За підрахунками дослідників, про розгром руських військ, поранення і полон Ігоря княгиня могла довідатися наприкінці травня від купця Просовича, який був свідком побоїща. Очевидно, того ж дня вона послала свого гінця до Святослава з проханням надіслати війська для захисту Путивля та інших поселень, що межували з Полем, бо передбачала скорий набіг половців.

Давайте уявимо, що могла почувати, про що думати молода княгиня, чекаючи допомоги від Святослава. Тяжко журячись, вона, може, пригадувала, як Ігор приїздив до неї в Галич з хлібом і корогвами. Грали музики, співали дружки, всі веселилися. Пишно вбраних молодих обсипали збіжжям, щоб були здорові та багаті. А вона плакала й нарікала на свого батька Ярослава, що віддав її в далекий Новгород-Сіверський, на який часто нападали половці. Було їй тоді, мабуть, років 14, а нареченому — 20. Одружувався він удруге і мав малого сина Володимира.

Всю ніч тужила княгиня за своїм милим ладо, з яким щасливо прожила 15 років. А рано-вранці вийшла на забороло, пильно вдивлялася вдалечінь, сподіваючись побачити дорогих вершників. Та порожньо в широкому степу. Тоді згорьована жінка звертається до могутніх богів — сил, предметів і явищ природи.

Молода княгиня щиро вірила, що всесильні боги вітру, води й сонця чують і розуміють її благання. Своїм змістом, образами, зображувально-виражальними засобами плач Ярославни близький до народних плачів-заклинань.

Ярославна — чудовий образ жінки-слов'янки, сповнений духовної краси й чарівності. Під жорстокими ударами долі вона зуміла зберегти сердечне тепло, любов до людей, до вітчизни, болісно переживає горе свого народу. Такі жінки здатні надихати своїх чоловіків та братів на героїчні подвиги. І саме цим образ Ярославни близький і зрозумілий нашим сучасникам“ (За О. Бандурою).

3. Творче завдання.

— Якби ви мали можливість зустрітися з Ярославною, з якими словами ви звернулися б до неї?

(Цю частину уроку можна провести як усний міні-твір або використовуючи технологію „Мікрофон“).

4. Продовження пояснення вчителя.

— Крім руських князів, Ярославни, про яких ми вже згадували, в образній системі „Слова...“ своє місце займають й інші персонажі: половці, Гзак, Кончак, Овлур, стародавній співець Боян, сам невідомий автор, про якого у творі прямо не сказано ні слова, та водночас він присутній у кожному рядку поеми.

Та все ж не вони є головними героями „Слова про похід Ігорів“. Як стверджує більшість дослідників твору, центральним образом давньоруської пам'ятки є сама Руська земля, про яку весь час, створюючи свою поему, не переставав думати автор.

— Чи помітили ви, скільки разів у поемі наведено саме словосполучення „Руська земля“?

— Які річки, міста названі у творі? Знайдіть їх на карті. Покажіть, яку територію займала Руська земля за часів князя Ігоря?

— Чи можна стверджувати, що для автора „Слова...“ Руська земля — це не лише територія, міста, природа, а насамперед люди, і не тільки князі, але й прості русичі? Доведіть свою думку, посилаючись на текст.

(Матеріал для вчителя.

Та для автора „Слова...“ Руська земля — це, звичайно, не тільки „земля“ у прямому значенні, не тільки руська природа, міста, це насамперед народ, що її населяє.

„За землю Руську“ веде своїх воїнів хоробрий князь Ігор, а його дружина Ярославна, оплакуючи поразку Ігорового війська, говорить не тільки від себе і не тільки від „жінок руських“, а ніби від самої Руської землі.

Цей образ несе основне ідейно-смислове навантаження, адже доля рідного краю — предмет тривожних роздумів, гірких уболівань автора, який закликає князів припинити чвари, об'єднатися перед битвою з зовнішнім ворогом.

Тобто образ Руської землі також підпорядкованій основній патріотичній ідеї твору).

5. Літературний диктант.

— Хто з героїв „Слова про похід Ігорів“... в „міццю розум оперезав, мужністю сердечною нагострив, ратного духу виповнився та й повів полки свої хоробрі за землю Половецьку за землю Руську“ (Ігор);

• „забув і почесті, й життя своє, і веселий Чернігів-город, і отецький золотий престол, і всі звичаї та обичаї красної своєї дружини Глібівни“ ( Всеволод);

„мечем незгоду кував, стріли розсівав по землі“ (Олег Святославович (Гориславович) — дід Ігоря і Всеволода);

• „зронив... золоте слово, зо слізьми змішане“ (Святослав);

• „плаче-тужить... вранці в Путивлі на валу“ (Ярославна);

• „свиснув на коня за річкою: подає вістку князеві“ (Овлур);

• „біжить., сірим вовком стелиться“ (Гзак);

• „слід йому [Гзаковї] показує к Дону великому“ (Кончак);

• „ як та чайка-жалібниця стогне (Ярославна);

• високо сидить „на своїм золотокованім престолі, підперши гори угорські своїми залізними військами, заступивши королеві дорогу, зачинивши ворота на Дунаї“ (Ярослав Осмомисл Галицький, батько княгині Ярославни);

• хотів „списа зломити при полі Половецькому та й наложити головою, чи шоломом пити воду з Дону“ (Ігор);

• „як хотів кому пісню творити, розтікався мислю по дереву, сірим вовком по землі, сизим орлом попід хмарами“ (Боян).

II. Підбиття підсумків.

III. Домашнє завдання.

Зберіть та систематизуйте матеріали до твору.